Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Адаптація осіб, звільнених із місць позбавлення волі до життя в суспільстві

Тип роботи: 
Доповідь
К-сть сторінок: 
7
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Однією з найскладніших проблем у пенітенціарній сфері є адаптація осіб, звільнених із місць позбавлення волі, до життя в суспільстві. Більше 200 тисяч наших співгромадян, котрі сьогодні відбувають покарання за вчинені кримінальні злочини, перебувають у несприятливих для їх позитивної реабілітації умовах: відірваність від звичного середовища, ізольованість від суспільства, примусовий спосіб життя, обмеження в реалізації потреб особистості, тривале співжиття зі злочинцями, як правило, деградованими розумово й морально, не тільки завдають їм матеріальних збитків, але й призводять до негативних змін у їх психіці, зменшують їх соціальну цінність.
На багатьох засуджених негативно впливають зокрема такі чинники, як втрата зв’язків з родиною і, як наслідок, – розлучення, втрата кваліфікації, реєстрації (прописки) тощо. Практично кожен другий засуджений має певні психічні відхилення.
В колоніях перебувають переважно молоді працездатні люди. Майже половина з них не досягла навіть 30 років. Незворотні зміни психіки починаються після 5-7 років безперервного перебування в переповнених установах. Більше 35% звільнених з місць позбавлення волі потребують спеціального психологічного або навіть психіатричного втручання для відновлення пристосувальних механізмів, які ослаблені чи зруйновані. Через відсутність такої допомоги вони поповнюють когорту осіб без певного місця проживання та роботи і в результаті отримують “постійну прописку” в колоніях.
Щорічно з установ кримінально-виконавчої системи України звільняється від 50 до 70 тисяч осіб. Із загальної кількості звільнених приблизно 72% зареєстровані (прописані), 34% – працевлаштовані. Інша частина цієї категорії громадян залишається поза увагою органів державної влади, соціальних закладів та установ, без елементарної підтримки в розв’язанні проблем побутового характеру та працевлаштування. Суспільство здебільшого відвертається від колишніх засуджених, підштовхуючи їх таким чином до протиправних вчинків.
Мета та завдання тренінгу: сформувати у колишніх засуджених адекватні уявлення про їх поведінку в соціумі та надати детальну інформацію про свої права і можливості у сфері соціального забезпечення та реабілітаційних програм.
Тренінг включає такі розділи:
1. Вступне слово.
Особливої уваги потребує проблема побутового та трудового влаштування осіб, які під час відбування покарання втратили соціально корисні зв’язки (як правило, це неодноразово засуджені та особи, засуджені до тривалих строків відбування покарання). Серед загального числа звільнених вони складають близько 3% (1, 5-2 тис. осіб щороку).
Умови і порядок надання всебічної допомоги особам, звільненим із місць позбавлення волі, визначені Законом України „Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”, який набув чинності з 8 лютого 2004 року.
Сьогодні в Україні про колишніх засуджених піклуються 35 центрів соціальної адаптації, притулків різних форм власності (комунальної, недержавної), головне завдання яких полягає в наданні всебічної допомоги громадянам, котрі відбули кримінальні покарання. Як правило, в таких центрах сприяють розв’язанню побутових проблем таких осіб, їх працевлаштуванню, направленню до лікувальних закладів або будинків-інтернатів. Практично всім центрам соціальної адаптації бракує державної підтримки, фінансових ресурсів, які здебільшого надходять у вигляді благодійних внесків, пожертв фізичних та юридичних осіб, релігійних організацій.
2. Правові основи реабілітації колишніх засуджених.
Безпосередню допомогу особам, звільненим з місць позбавлення волі, має надавати патронажна служба – функціонально визначена соціальна структура, яку створюють при місцевих органах державної влади. Для забезпечення адаптації таких осіб до суспільства, відновлення їх соціального статусу патронажна служба здійснює певний комплекс заходів, зокрема:
ставить їх на профілактичний облік і здійснює контроль над їх поведінкою;
розв’язує питання працевлаштування звільнених осіб;
надає допомогу звільненим особам у забезпеченні житлом, призначенні пенсій тощо;
залучає громадські та благодійні організації до надання соціальної допомоги звільненим особам.
Працівники патронажної служби мають право відвідувати в установах виконання покарань осіб, яких мають звільнити, для консультування щодо перспектив їх життя на волі.
До інституцій, які здійснюють соціальну роботу з колишніми в’язнями, крім патронажної служби і центрів соціальної адаптації, слід віднести спостережні комісії при місцевих держадміністраціях, а також інші установи для осіб, які втратили соціальні зв’язки, не мають певного місця проживання.
Не можна окремо не сказати про ресоціалізацію неповнолітніх, які відбувають покарання. Соціально-педагогічна занедбаність, що притаманні значній частині неповнолітніх засуджених, частково зумовлена тим, що до засудження 41, 3% неповнолітніх не працювали і не вчилися, 49, 1% виховувалися в неповній сім’ї, 19, 5% – круглі сироти. Така характеристика контингенту виховних колоній, звісно, вимагає виваженого підходу до процесу виконання кримінального покарання, пошуку індивідуальних причин їх асоціальної спрямованості.
Виховну роботу з засудженими, яка забезпечує процес ресоціалізації, проводять фахівці соціально-психологічної служби, педагоги, психологи. Вона включає:
організацію загальноосвітнього й професійно-технічного навчань;
проведення батьківських днів;
надання порад та консультацій;
впровадження заходів для соціальної реабілітації засуджених після звільнення.
3. Ресоціалізація жінок, звільнених з місць позбавлення волі. Окремої уваги потребує питання ресоціалізації жінок. Загалом, середній термін позбавлення волі у жінок довший, ніж у чоловіків. Перебуваючи в умовах, не пристосованих до психологічних і фізіологічних особливостей жінок, вони дезадаптуються, втрачають соціальні зв’язки, психологічно деформуються. Тому вони гостро потребують соціальної допомоги, спрямованої на зміни стереотипу життя, звикання жити в інших умовах. Така робота буде ефективною, якщо її проводити і в пенітенціарних установах, і зі звільненими особами.
4. Підбиття підсумків. Зважаючи на викладене, проблему соціальної адаптації колишніх засуджених, яка є не лише задачею психологів, соціальних працівників і педагогів, а й загальнодержавною справою, потрібно розв’язувати саме на державному рівні. Це, в свою чергу, вимагає чіткого формування пріоритетів, принципів і організаційних засад політики держави стосовно осіб, звільнених з місць позбавлення волі, законодавчого закріплення системи політико-правових, соціально-економічних та організаційних умов надання цій категорії громадян соціальної допомоги.
Варто зазначити, що на даному етапі психологічна і соціально-виховна робота в пенітенціарних установах, хоча й стикається з рядом труднощів (недостатність фінансування і кваліфікованого персоналу, стереотипне мислення громадськості, переповненість колоній і слідчих ізоляторів та ін.), проте проводиться на належному її стану рівні: в установах виконання покарань створюються і вдало функціонують психологічні служби, розробляються і впроваджуються форми роботи шляхом педагогічного співробітництва, здійснюється співпраця з закладами охорони здоров’я як на території установ виконання покарань, так і в регіональних медичних установах, виконується напружена робота стосовно достойної соціальної адаптації, реабілітації та ресоціалізації осіб, які ще знаходяться або вже звільнилися з місць позбавлення волі.
Магістральним завданням тренінгу є:
допомога колишнім засудженим в формуванні адекватного образу поведінки і отриманні знань про свої соціальні права;
допомога у навчанні ставити, виявляти та вирішувати пов’язані з новим життям проблеми.
В результаті проведення тренінгу учасники повинні вміти:
знати правові основи соціального забезпечення осіб, звільнених з місць позбавлення волі;
вміти оцінювати свою поведінку в соціумі відповідно до прийнятих норм.
Рекомендації щодо покращення існуючої ситуації.
На підставі результатів тренінгу можна надати такі практичні рекомендації соціальним працівникам щодо роботи з особами, які повертаються з місць позбавлення волі:
використовувати метод роботи в громаді, що приведе до зменшення стигматизації колишніх в'язнів та покращення ставлення до них;
намагатися налагодити спільну роботу соціального працівниката працівників контролюючих установ, ознайомити представників цих установ із функціями соціального працівника та метою його діяльності;
по можливості залучати до роботи з колишніми в'язнями членів їхніх родин;
у роботі брати до уваги фактори, які безпосередньо впливають на якість та рівень життя цих осіб: наявні ресурси, оточення, стан здоров'я тощо;
створити локальні бази даних про організації, що працюють з особами, які повертаються з місць позбавлення волі, та спектри послуг, які вони надають;
соціальні працівники та працівники контролюючих установ мають спільно вирішувати проблеми, пов'язані з підготовкою в'язнів до виходу з місць позбавлення волі;
надавати консультації родичам клієнтів, пропонувати їм тренінги соціальних навичок.
Що стосується розроблення відповідної соціальної політики, то слід звернути увагу на необхідність:
переглянути політику щодо осіб, які повертаються з місць позбавлення волі, у напрямку надання цій групі осіб комплексних послуг;
покращити інформування в'язнів перед їхнім звільненням щодо служб, які надають послуги;
забезпечувати осіб, які не мають житла, тимчасовим помешканням типу гуртожитку, що дозволить втілити проголошене статтею 47 Конституції України право на житло;
під час створення центрів соціальної реабілітації влаштовувати при них власне виробництво для забезпечення клієнтів роботою;
включати до складу персоналу Центрів соціальної адаптації колишніх ув'язнених, які пройшли реабілітацію, мають бажання та можуть працювати в таких центрах;
розробити дієвий механізм податкового стимулювання для підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, які беруть на роботу осіб, що звільнилися з місць позбавлення волі;
відновлення виробничої бази в місцях позбавлення волі для забезпечення працевлаштування всіх бажаючих;
створити загальнодержавну базу даних про організації, що працюють з особами, які повертаються з місць позбавлення волі, з переліком спектрів послуг, що вони надають;
розробити державну програму підготовки соціальних працівників для постпенітенціарної роботи;
розробити закон про постпенітенціарну систему, яким би чітко визначалися права, обов'язки, відповідальність, повноваження органів державної влади на регіональному і місцевому рівнях, бізнес-структур, громадських організацій.
 
Список використаних джерел:
 
Андрушко І. Досвід організації соціально-психологічної роботи із засудженими в установах виконання покарань. – К. : Центр “Альтернатива-В”, 2004. – 198 с.
Вачков И. В. Основы технологии группового тренинга. – М. : «Ось-89», 2001.
Закон України „Про соціальну адаптацію осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк”.
Ли Д. Практика группового тренинга. – СПб. : Питер, 2002.
Міжнародне та українське законодавство про права засуджених та персоналу установ виконання покарань / За ред. Мукшименко А. П. – К. : Видавництво Сергія Пантюка, 2006. – 64 с.
Петрушин С. В. Психологический тренинг в многочисленной группе. – М. : Академический Проект, 2002.
Проблеми соціальної адаптації осіб, які відбули кримінальні покарання / За заг. ред. Беци О. В. – К. : Атака, 2006. – 136 с.
Янчук О. Ресоціалізація неповнолітніх, які відбувають покарання // Соціальна політика і соціальна робота. – 2002. – № 1. – С. 75-83.
Фото Капча