Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Аксіоми, інтуїція, домовленість в науковому дослідженні

Тип роботи: 
Стаття
К-сть сторінок: 
15
Мова: 
Українська
Оцінка: 

-с. 399]. Лише iнтуїцiя, осягнення iстини не шляхом доведення, а безпосереднiм iнтелектуальним угледiнням її змiсту, дозволяє зробити стрибок до нового знання.

Вважаючи дiйсним джерелом математичної творчостi iнтуїцiю, Пуанкаре розрiзнює в нiй декiлька видiв: «спочатку звернення до чуттiв та уяви; потiм узагальнення при допомозi iндукцiї, так би мовити, зкопiйоване з прийомiв експериментальних наук; нарештi, ми маємо iнтуїцiю чистого числа... котра може дати початок справжньому математичному розмiркуванню»[3. -с. 402]. За Пуанкаре, першi два види iнтуїцiї, що пов'язанi з чуттєвiстю, самi по собi не дають достовiрного знання; їх данi повиннi бути ще перетвореними у науковi факти.
Третiй вид iнтуїцiї, який є iнтелектуальним, дає, на думку Пуанкаре, цiлком достовiрне знання. Поняття iнтелектуальної iнтуїцiї виростає у Пуанкаре на основi констатацiї таких фактiв наукової творчостi, в тому числi i своєї власної, коли осягнення iстини вiдбувається без явно вираженого процесу логiчних виведень i тому має вигляд безпосереднього угледiння. Слiд пiдкреслити, що у розумiннi iнтуїцiї Пуанкаре вiдкидає бергсонiвський iнтуїтивiзм. На його думку, невiрним буде бачити в iнтуїцiї iррацiонально-мiстичний процес. Вiн, спецiально вiдзначаючи це, дуже багато уваги придiляв конкретному аналiзу iнтуїцiї. Звертаючи увагу на те, що спалах iнтуїцiї у вченого завжди вiдбувається пiсля перiоду свiдомого i напруженого мислення, Пуанкаре висловлює припущення, що нова iдея, яка виступає в актi iнтуїтивного просвiтлення i є вирiшенням даної проблеми, являє собою результат неусвiдомлюваного продовження логiчного процесу, так нiби вiдбувається виникнення нової логiки. При цьому свiдоме мислення розглядається Пуанкаре не лише як початковий, але i як завершальний етап пiзнання: iнтуїтивно знайдена iдея повинна потiм обов'язково пройти свiдомо здiйснювану логiчну обробку.
У працях Рассела, якi претендують на повне усунення iнтуїцiї з математики, Пуанкаре знаходить багато логiчно недоведених i невизначених термiнiв, якi, на його думку, можуть бути лише результатом безпосереднього iнтуїтивного споглядання. Називаючи логiцистiв чистими аналiтиками, Пуанкаре стверджує, що їх дослiдження у сферi арифметики фактично спрямовує не логiка, а «iнтуїцiя чистого числа, iнтуїцiя чистих логiчних форм». Вiдношення, що повиннi встановитись мiж iнтуїтивним i логiчним знанням, Пуанкаре уявляє собi як тiсне спiвробiтництво, в якому, однак, основоположна роль належить iнтуїцiї: «При допомозi логiки доводять, а при допомозi iнтуїцiї винаходять»[3. -с. 400].
Але, водночас, видатний математик не перебiльшує й можливостей iнтуїтивного методу: «Iнтуїцiя не спроможна дати нам нi строгостi, анi навiть достовiрностi – це помiтно все бiльше й бiльше». Тому iнтуїцiя й логiка у математицi повиннi взаємодоповнюватись: «... логiка й iнтуїцiя вiдiграють кожна свою необхiдну роль. Обидвi вони є неминучими. Логiка, яка лише одна й може дати достовiрнiсть, є знаряддям доведення; iнтуїцiя є знаряддям винахiдництва»[3. -с. 401].
За Пуанкаре, розум – це слуга двох господарiв: логiка доводить, а iнтуїцiя творить. I та, й iнша є однаково необхiдними у математичних дослiдженнях. Але, все ж таки, сам Пуанкаре вiддає перевагу iнтуїцiї. Але це й не дивно, якщо врахувати, що саме iнтуїцiя багато разiв приводила його до нових вiдкриттiв, дозволяла вiдкрити новi можливостi. Про iнтуїтивний характер своєї творчостi говорив i вiн сам у знаменитiй доповiдi 1908 року на засiданнi Психологiчного товариства, яка увiйшла до книги «Наука i метод» у виглядi глави пiд назвод «Математична творчiсть». Тут вiн наводить приклади з своєї дiяльностi i говорить про те, що щаслива думка приходить до творця, як правило, не в той час, коли вiн трудиться над проблемою, а пiся того, коли вiн, не знайшовши рiшення, тимчасово вiдкладає задачу, забуває про неї. Iдея народжується або завдяки мiнiмальному натяку, або ж взагалi без будь-якого видимого поштовху, що свiдчить про пiдсвiдому роботу, яка проходить у мозку незалежно вiд волi та свiдомостi. Цi спостереження повнiстю спiвпадали з тим, що повiдомляли до нього Гельмгольц та Гаусс.
Як i Гельмгольц, Пуанкаре вiдзначає, що «цi раптовi озарiння не вiдбуваються iнакше, нiж пiсля декiлькох днiв вольових зусиль, що здавалися зовсiм безплiдними, так що весь пройдений шлях в кiнцевому рахунку уявлявся хибним. Але цi зусилля виявляються насправдi не такими вже й безплiдними, як це здавалось; це вони привели до руху машину безсвiдомого, яка без них не почала б рухатись i нiчого б не виробила»[3. -с. 162]. Стрибок уяви лише завершує тривалi й впертi роздуми над проблемою.
Таким чином, в процесi творчої роботи Пуанкаре видiляє декiлька етапiв: пiсля деякого перiоду свiдомої працi i невдалих спроб досягти результату наступає бiльш чи менш тривала перерва, пiд час якої безсвiдома робота не припиняється, потiм раптово з'являється вирiшальна думка. Вiдомий голандський математик Е. Бет зформулював цю концепцiю Пуанкаре так: «Пiдготовка, iнкубацiя, натхнення i перевiрка»[Цит. за: 4. -с. 236]. Процес iнкубацiї iдей або процес безсвiдомої роботи, як пiдкреслював Пуанкаре, є можливим або хоча б недаремним, якщо йому передує i за ним наступає перiод свiдомої роботи. Свiдома робота є особливо необхiдною для обробки результатiв натхнення.
Звiдси Пуанкаре задає таке питання: чи не випливає в такому випадку, що «я» пiдсвiдоме є чимось вищим, нiж «я» свiдоме? Це питання для нього невипадкове, адже саме до такого висновку прийшов Е. Бутру, фiлософ-спiрiтуалiст, який двома мiсяцями ранiше виступав на засiданнi Психологiчного твариства де здiйснював свiй виступ Аноi Пуанкаре. Пуанкаре стосовно висновкiв Бутру висловився категорично: «Що стосується мене, то
Фото Капча