Активізація навчально-пізнавальної діяльності учнів початкових класів на уроках

Актуальність теми. У період науково-технічної революції, коли спостерігається швидкий ріст наукових знань і їх широке впровадження у виробництво, перед школою постає завдання - озброїти своїх випускників системою міцних знань і вмінням самостійно поповнювати їх, розвивати свої пізнавальні здібності.

Найважливіший фактор успішного формування міцних знань з - це розвиток навчально-пізнавального ентузіазму учнів на уроках, який досягається інтелектуальною та емоційною підготовкою школярів до сприйняття нового навчального матеріалу.. 

По-перше, зміни, які відбулися в соціально-економічній, політичній та духовно-моральній сферах життя суспільства, висувають підвищені вимоги до психофізіологічних, інтелектуальних, вольових і моральних якостей людини, її ціннісних орієнтацій та ідеалів. Високий рівень інтелектуального розвитку і креативності стає умовою адаптації людини до життя в сучасному суспільстві, соціальним замовленням якого є фахівець, який володіє такими особистісними якостями, як системність мислення, інформаційна і комунікативна культура, самостійність, ініціативність, творча активність, відповідальність за виконану роботу, мобільність та конкурентноздатність. 

По-друге, відповідно до загальних вимог Держстандарту шкільної освіти учень повинен вміти здобувати нові знання, використовуючи сучасні інформаційні освітні технології, ставити цілі і формулювати завдання, бути методично і психологічно готовим до вибору виду і характеру своєї професійної діяльності. Таким чином, одним з головних напрямків дидактики є пошук шляхів, засобів, методів активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів. 

Проблема стимулювання, спонукання школярів до навчання не нова: вона була поставлена ще у 40-50-і рр. І. А. Каїровим, М. А. Даниловим та Р. Г. Лембер. У наступні роки до неї була привернута увага провідних методистів-біологів (В. Г. Разумовський, А. В. Усова, Л. С. Хижнякова та ін.). Вони поставили завдання формування позитивних мотивів навчання в якості найголовнішого у навчанні біології, тому що високий рівень мотивації навчальної діяльності на уроці і інтерес до навчального предмета - це перший фактор, який вказує на ефективність  сучасного уроку.

У практиці роботи школи накопичено уже чималий досвід з активізації пізнавальної діяльності учнів молодших класів. Але нерідко трапляється так, що описаний у літературі метод або окремий прийом не дає очікуваних результатів. Причина в тому, що: по-перше, у кожного конкретного класу свій досвід пізнавальної діяльності і свій рівень розвитку,  по-друге, змінюються часи, а разом з ними й інтереси дітей. Таким чином, актуальність дослідження обумовлена перерахованими вище проблемами.

Мета роботи полягає в аналізі існуючих методів, прийомів і засобів, які активізують пізнавальну діяльність школярів.

Об'єктом дослідження є  процес активізації пізнавальної діяльності учнів молодших класів, а предметом - прийоми і засоби активізації пізнавальної діяльності, які розвивають пізнавальний інтерес школярів.

Відповідно до поставленої мети визначено наступні завдання дослідження: 

• провести аналіз наукової літератури з досліджуваної теми; 
• з’ясувати стан проблеми активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів у педагогічній теорії і практиці, визначити перспективні підходи до її вирішення;
• виділити і науково обгрунтувати комплекс педагогічних умов, які забезпечують активізацію навчально-пізнавальної діяльності учнів на основі групової взаємодії 

Теоретико-методологічною основою дослідження є положення теорії діяльності і діяльнісного підходу до розвитку особистості в навчанні (Ю. Д. Апресян, Л. П. Буєва, В. В. Давидов, Л. С. Виготський, П. Я. Гальперін, М. С. Каган, А. Н. Леонтьєв, С. Л. Рубінштейн, Г. П. Щедровицький та ін.); сучасних філософських, психологічних і педагогічних концепцій, які розкривають природу особистості як суб'єкта суспільних відносин (М. Я. Басов, В. Я. Ляудіс, А. В. Петровський, К. Роджерс  та ін..); досліджень, присвячених розгляду основ активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів (В. А. Бєліков, Р. А. Нізамов, Т. І. Шамова, Г. І. Щукіна); концепції спілкування і взаємодії (Л. П. Гримак, А. Н. Мудрик, Л. І. Сава та ін..); сучасні розробки педагогічної науки в області організаційних форм навчання (В. В. Краєвський, І .Я. Лернер, М. Н. Скаткін, І. М. Черг та ін.).