+3 8(066) 185-39-18
fПредмет:
Тип роботи:
Дисертація
К-сть сторінок:
319
Мова:
Українська
водами – процес, зумовлений потрапленням навколоплодових вод у судинне русло матері – спочатку в кровоносні судини малого тазу, а потім у легеневі судини. Така патологія виникає, коли відкриваються міжвор-синчаті простори. Цьому сприяє передчасне відшарування, пе-редлежання плаценти, а також бурхливі перейми, кесарський розтин, розриви шийки матки, розриви матки, багатоплідна вагітність, смерть плода, ручне відшарування плаценти. Слід пам'ятати, що емболія навколоплодовими водами може виник нути лише тоді, коли тиск усередині амніотичної порожнини буде перевищувати тиск у міжворсинчатому просторі та венах матки. Виходячи з цього, у деяких випадках можна запобігти виникненню такої грізної патології. У жодному разі не можна завчасно розривати плодовий міхур при надмірній пологовій діяльності, по можливості слід нормалізувати надмірну чи дис-координовану пологову діяльність. При підозрі на передчасне відшарування чи передлежання плаценти акушерка негайно повинна викликати лікаря, який вирішить питання про найдоцільніший метод розродження. Це, до певної міри, дасть можливість запобігти емболії навколоплодовими водами.
Клініка емболії навколоплодовими водами проявляється шоком, який розвивається раптово і починається з ознобу. Одразу ж за ним виникає ядуха, ціаноз, блювання, тривога з відчуттям страху смерті, з'являється холодний піт. Дуже швидко падає артеріальний тиск, пульс стає частим і слабким. На цьому фоні може розвинутись набряк легень і швидко настати смерть. В інших випадках виникає кровотеча, пов'язана з порушенням згортання крові.
Діагноз ставиться на основі описаної клінічної картини. Іноді в легенях вислуховують крепітуючі хрипи, під час рентгенологічного дослідження – дифузне чи вогнищеве затемнення. Додатковим діагностичним методом може слугувати ретельне гістологічне дослідження плаценти – наявність лусочок, меконію у міжворсинчатих просторах може свідчити про можливість проникнення навколоплодових вод у кров'яне русло матері. Тому у випадках, де є підозра на емболію навколоплідними водами, обов'язково слід відсилати плаценту з оболонками на гістологічне дослідження.
У разі смерті жінки діагноз може бути поставлений безпомилково.
Лікування емболії навколоплодовими водами полягає у якомога швидшому розродженні через природні пологові шляхи чи шляхом кесарського розтину. Якщо ознаки емболії виникли за умов, коли немає можливості негайно завершити пологи, акушерка до прибуття лікаря повинна намагатись нормалізувати пологову діяльність, пам'ятаючи про те, що проникнення навколоплодових вод може продовжуватись. Слід одразу ж давати хворій вдихати кисень, одноразово ввести 40-50 мл 0, 5% розчину новокаїну з глюкозою і строфантину (краще краплин-но, 0, 5 мл 0, 005% розчину в 10 мл 20% розчину глюкози), 300-400 мг аскорбінової кислоти. Основне патогенетичне лікування полягає у комплексному застосуванні трьох груп препаратів – тромболітиків, антикоагулянтів та антиагрегантів (проводять лікування, як при гіпофібриногенемії).
У дуже тяжких випадках роблять інтубацію, налагоджують кероване дихання і внутрішньовенне введення норадреналіну краплинним способом (2 мл 0, 2% розчину у 500 мл 5% глюкози і вводять 20-40 крапель за 1 хвилину). Після стабілізації артеріального тиску введення норадреналіну поступово припиняється.
Прогноз при цій патології надзвичайно серйозний. Результати нерідко залежать від швидкої і раціональної допомоги, правильної організації роботи. У пологовій залі обов'язково повинні бути набори з перерахованими препаратами, передбачені інструкціями набори лікарських засобів для надання невідкладної допомоги при акушерських кровотечах, списки резервних донорів. Відповідальність за це несуть завідуючий відділенням та старша акушерка. Акушерки, що працюють у пологовому відділенні (не лише в пологовій залі), а також сес-три-анестезистки повинні досконало володіти технікою венепункції, чітко знати послідовність дій при виникненні ознак емболії навколоплодовими водами.
ПІСЛЯПОЛОГОВІ СЕПТИЧНІ ЗАХВОРЮВАННЯ
Післяпологові септичні захворювання являють собою ранову інфекцію. Протягом останніх років спостерігається деякий ріст післяпологових інфекційних (септичних) захворювань. Це пов'язано із зміною збудників септичного процесу внаслідок широкого, іноді неконтрольованого вживання антибіотиків, розвитку антибіотикорезистентних форм збудників.
Етіологія. Одним із найчастіших збудників є патогенний стафілокок. Поряд з тим досить часто збудником буває кишкова паличка (нерідко в асоціації із стафілококом), протей, ентеробактер, синьогнійна паличка, а також анаероби. Збудниками післяпологових септичних захворювань можуть бути також мікроорганізми, що передаються статевим шляхом. Найчастіше при цих захворюваннях виділяють асоціації мікроорганізмів, що взаємно посилюють вірулентність.
Інфекція потрапляє в організм із різних джерел. Розрізняють екзогенну і ендогенну інфекції. До екзогенних джерел слід віднести бацилоносіїв серед медичного персоналу. Інфікування можуть зумовити порушення санітарно-епідеміологічного режиму в пологових будинках, недотримання правил прибирання пологових зал, післяпологових і дитячих палат, стерилізації рукавичок, інструментарію, білизни. Це необхідно враховувати для профілактики післяпологових інфекційних захворювань. Щодо ендогенної інфекції, то її джерелами можуть бути приховані вогнища інфекції при хронічному синуситі, карієсі, хронічному тонзиліті, пієлонефриті, цервіциті, кольпіті та інших запальних процесах.
У патогенезі післяпологових септичних захворювань велику роль відіграють взаємовідносини макро- і мікрооорганізму. Провідне значення належить макроорганізму, його реактивності і захисним властивостям.
Сприяють зниженню реактивності організму затяжні пологи, несвоєчасне відходження навкоплодових вод, пологова травма, оперативні втручання, ручні втручання у порожнину матки. Анатомічні особливості післяпологової матки, внутрішня поверхня якої являє собою ранову поверхню, а плацентарна площадка має багато кровоносних і лімфатичних судин сприяють поширенню інфекції.
Певну роль у виникненні післяпологових інфекційних захворювань відіграють процеси сенсибілізації, алергічні реакції, а також інтоксикація організму продуктами мікробного і тканинного розпаду.
Шляхи поширення інфекції. Із вогнища інфекції мікроорганізми можуть поширюватись по кровоносних судинах (гематогенно), по лімфатичних (лімфогенно), а також інтраканалікулярно (по тканинах, контактне). Часто спостерігається тенденція до комбінованого поширення інфекції.
Класифікація. Найбільше відповідає клінічним