Алгоритми та блок-схеми. Типи даних. Операції вводу та виводу

 

Написати програму, у якій реалізувати різні можливі форми виведення начень змінних, викорисовуючи відповідні специфікації формату функції printf (). Програма повинна складатись із послідовності операторів виклику printf () з різними допустимими специфікаціями. До значень цілочислових типів треба застосувати специфікації формату d, i, u, x, Х, o з необхідними модифікаторами та допустимими пропорціями, до значень дійсних типів застосувати специфікації f, e, Е, g, задаючи необхідну точність зображення чисел.

Double u=0/58797e5; long s=0xb12;

Записати вираз, що відповідає залданій у завданні умові. Для пеевірки правельності складеного виразу написати програму, в якій розроблений вираз має бути елементом виведення у функції printf (). Реалізувати прогаму програму для різних варіантів значень змінних і записати результати.

Int c=’5’, b=0123, a=b+c;

printf (“\t c=% -2c=% 3d\n dyz=% #0. 5\n”, c, c, a^~b) ;

 

 

Хід виконання будь-якої роботи можна представити у вигляді послідовності елементарних операцій, яку називають алгоритмом. Алгоритм будують для певного виконавця, який має свою власну систему команд і може їх розпізнавати та виконувати, тому алгоритм – це послідовність команд виконавця.

Алгоритм може мати різні ступені деталізації. Якщо виконавець – комп’ютер, то алгоритмом для нього буде програма, записана в машинних кодах, тоді буде досягнена найвища ступінь деталізації. Програма, написана алгоритмічною мовою, теж алгоритм, але з меншим ступенем деталізації, він призначений для компілятора.

Слово алгоритм походить від аль-Хорезмі – імені арабського математика, який жив у ІХ ст. в м. Хіва (нині обласний центр на півночі Узбекистану). Він відомий тим, що розробив послідовність виконання чотирьох арифметичних операцій: додавання, віднімання, множення і ділення так, як ми це виконуємо зараз. У ХІV ст. цю послідовність дій почали застосовувати в Європі і назвали її алгоритмом. До того європейці виконували цю роботу настільки складно, що її міг виконувати тільки кваліфікований спеціаліст. У ХІХ ст. поняття алгоритму було поширено на будь-яку послідовність операцій.

Алгоритм має такі властивості:

1-Масовість. Алгоритм, побудований для розв’язання однієї задачі, повинен бути придатним для всіх задач даного класу;

2-Результативність. Обов’язково повинна бути досягнена поставлена мета;

3-Дискретність. Алгоритм повинен складатися з дискретних команд виконавця. Дискретність означає подання процесу розв’язання задачі у вигляді послідовності відокремлених простих дій, які виконуються одна за одною в певному порядку. Тільки після завершення виконанні однієї дії, можна перейти до наступної;

4-Однозначність. Кожна команда повинна бути чітко й однозначно визначена.

Будь-який алгоритм можна розчленити на такі три елементарні:

• лінійний (етапи незмінні і виконуються один за одним.) ;
• розгалужений (дозволяє виконувати процес у тому чи іншому напрямку, залежно від умови) ;
• циклічний (дозволяє обирати як напрямок, так і циклічно (повторно) виконувати ті чи інші операції).

Складні алгоритми містять вкладені один в одного елементарні алгоритми, найчастіше це вкладені цикли та розгалуження в циклі.

Як правило, алгоритм представляють у графічному вигляді. Графічний алгоритм будують за допомогою спеціальних графічних символів, кожний з яких означає певну дію, вони стандартизовані.

Блок-схема і правила зображення блок-схем

Блок-схема – спосіб розв’язування задачі за допомогою спеціальних символів.

 

Тип даних – характеристика, яку явно чи неявно надано об'єкту (змінній, функції, полю запису, константі, масиву тощо). Тип даних визначає множину припустимих значень, формат їхнього збереження, розмір виділеної пам'яті та набір операцій, які можна робити над даними. Специфiкатори базових типiв показанi в таблицi.

До перечислених у таблиці стандарт С90 додав тип void – порожній, він застосовується там, де зазвичайно повинні знаходитися якісь дані, але в даному випадку вони відсутні. Стандарт С99 додав типи: long long – подвійний довгий (цілий тип для систем, які працюють з 8-байтовою адресацією), _Bool – логічний, _Complex – комплексний та _Imaginary – уявний.

Залежно від характеру зберігання в пам’яті комп’ютера дані, позначені перечисленими тут типами, можна поділити на два сімейства: цілі і дійсні.

 

 

До операцій вводу та виводу відносяться функції scanf () та printf (). Функція scanf () призначена для вводу значення змінної під час виконання програми. Функція scanf () має два види параметрів, розділені комою. Першим є перелік специфікаторів форматів, яким передують символи%. У прикладі цей перелік обрамлений подвійними лапками. Далі через кому дається перелік адрес змінних, які підлягають введенню. Під час виконання програми функція scanf () її зупиняє, на екрані появляється курсор і комп’ютер очікує вводу числа.

Завершується програма виводом на екран результату за допомогою функцiї printf (). Подібно до функції scanf () вона теж має два види параметрів, перший з них відповідає на запитання як виводити, ці параметри обрамлені подвійними лапками. Параметри другого виду записуються вслід за ними через кому, це перелік змінних, що виводяться.

Виконання:

а) #include <stdio. h>

main ()

{

double u=0. 58797e5; long s=0xb12;

printf («ud=% d ui=% i uu=% u ux=% x uX=% X uo=% o\n», u, u, u, u, u, u) ;

printf («sf=% f se=% e sE=% E sg=% g\n», s, s, s, s) ;

}

Результат:

б) #include <stdio. h>

main ()

{

int c='5', b=0123, a=b+c;

printf («c=% -2c=% 3d\n dyz=% #0. 5\n», c, c, a^~b) ;

getch () ;

}

Результат:

 Висновок: на цій лабораторній роботі я узагальнив свої знання про алгоритми, блок-схеми, типи даних та операції введення і виведення.