Аналіз обліку та контролю наявності та руху основних засобів СК "Авангард" Менського району, Чернігівської області

Розділення всіх основних засобів всього на три групи з встановленням для кожної з них однієї єдиної норми амортизаційних відрахувань, видається не обґрунтованим ні економічно, ні технічно. Тому на думку Лещо Ш.[30] необхідно застосувати класифікацію основних засобів, затверджену ЦСУ СРСР від 30 квітня 1970 року № 9-113.

Бражаускас В.В.[8] пропонує свою версію класифікації основних засобів сільського підприємства:

1. Виробничі будівлі та споруди (без меліорації);

1.1. Будівлі;

1.2. Споруди;

Невиробничі будівлі та споруди;

Меліоративні споруди;

Силові машини та обладнання;

Інше енергетичне обладнання;

Робочі машини та обладнання;

Самохідні машини;

Електромеханічні машини та обладнання;

Автоматичні машини та обладнання;

Інші машини та обладнання;

Транспортні засоби;

Вантажні автомобілі;

Інші транспортні засоби;

Інші основні засоби;

Ця класифікація дозволяє:

- деталізувати технічні засоби;

- виділити меліоративні споруди;

- об'єднати в одну групу будівлі та споруди;

- об'єднати такі групи: "Передавальні пристрої", "Інструмент", "Вимірювальні та регулюючі прилади" в одну.

Новий підхід до оцінки основних засобів пропонує Астахов В. П.[1] Він пропонує не включати зовсім в їх первинну вартість витрати по їх доставці та установленню, оскільки на його думку це веде до продовження строків морального і фізичного зносу основних засобів.

Тому, на думку Лещо Ш.[31], при оприбуткуванні основних засобів, що були в експлуатації, підприємство, яке придбає, повинно привести їх в первісно - відновлену вартість, тобто вартість такого ж чи подібного нового об'єкту на день приймання.

Відновлена вартість об'єктів основних засобів формується в результаті переоцінки (індексації). Останні індексації основних засобів проводились станом на 1 травня 1992 року, 1 серпня 1993 року, 1 липня 1994 року, 1 травня 1995 року, 1 квітня 1996 року.

Згідно Положення (стандарту) 7 [35], підприємство переоцінює об'єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. Справедлива вартість - це сума, за якою можуть бути здійснені обмін активу або оплата зобов'язання в результаті операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами. У разі переоцінки об'єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об'єктів групи основних засобів, до якої належить цей об'єкт. Переоцінена первинна вартість та сума зносу об'єкта основних засобів визначається множенням відповідно первинної вартості і суми зносу об'єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

Маємо погодитися з Лещо Ш.[31] в тому, що, різке підвищення вартості основних засобів відчутно відобразилося на підвищенні собівартості виготовленої продукції. Тому амортизаційні відрахування необхідно робити, на його думку, з розрахунку первинної вартості до повного їх погашення.

З тим, що частину основних засобів, перш за все виробничий і господарський інвентар, слід виключити зі складу основних засобів і включити до складу МПШ, з Бражаускасом В.[8] погоджується Астахов В.[1] Вони вважають, що підвищення рівня первинної вартості основних засобів значно спростить організацію їх аналітичного та синтетичного обліку. При цьому більш об'єктивно будуть обчислюватись показники використання основних засобів, в першу чергу фондовіддача, а також загальний показник - рівень рентабельності.

До 1 липня 1997 року основні засоби мали три види оцінки: первісну, залишкову і відновлювальну. Але в Положенні (стандарті) 7 дається визначення ще й ліквідаційної вартості. Ліквідаційна вартість - сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов'язаних з продажем (ліквідацією).[35]

Вдосконалення оцінки основних засобів з урахуванням їх залишкової вартості пропонує Палій В.[40], що має суттєве значення для організації обліку основних засобів. Питання переоцінки майна підприємства в умовах інфляції, як вважає автор, найбільш важливе для фінансового стану підприємства. Оцінка основних засобів повинна здійснюватись по первинній вартості. Для обліку впливу інфляції слід загальну суму діючих основних засобів по первинній вартості збільшити так, щоб первинна оцінка разом з нарахуваннями була завжди у стільки разів більша, ніж початкова, у стільки разів зменшувалась закупівельна здатність коштів.

Новодворський В.Д.[34] виділяє слідуючи види вартості основних засобів: реальну, ринкову, балансову, залишкову, відновлювальну, страхову, ліквідну, спеціальну та інші. В багатьох випадках рекомендації професіонала - оцінювача не адекватні сприйняттю бухгалтера підприємства, який мислить категоріями "відновлювальна вартість", "залишкова вартість", та інші. Новодворський пропонує доцільним виділити в активі бухгалтерського балансу статті "Дооцінка основних засобів", сума якої у наш час по суті була б позбавлена статті "Додатковий капітал". Завдяки такому способу у балансі, з одного боку відбувається зв'язок з первинною вартістю, яка зберігається в послідуючих балансах і таким чином стає перевага між балансами і з'являється можливість зробити висновки про результати переоцінки за відповідний період. Щодо представлення оцінки основних засобів по їх початковій вартості, тут виникає