Аналіз закономірності і принципів процесу соціалізації

Процес соціалізації відбувається найуспішніше в природному для нього національному руслі з врахуванням менталітету вихованця. З огляду на це, дитину мають оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції тощо.

Результати соціалізації залежать від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовність. Це, зокрема, стосується формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційної сфери. Виховний процес повинен постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

Визначальними у вихованні є діяльність та спілкування. Діяльність – головний чинник єдності свідомості та поведінки під час здійснення учнем певних видів діяльності (навчальної, трудової, ігрової, спортивної та ін.).

Ефективність соціалізації залежить від ставлення особистості до навколишньої дійсності взагалі та до спрямованих на неї педагогічних впливів зокрема. Сформовані у процесі соціалізації погляди і переконання, мотиви поведінки визначають позицію вихованця щодо спрямованих на нього педагогічних впливів. У разі несприйняття цих впливів проводять спеціальну виховну роботу і лише згодом здійснюють позитивний соціалізаційний вплив.

Ефективність процесу соціалізації залежить від стосунків в учнівському в колективі. Здорова морально-психологічна атмосфера в колективі сприяє формуванню у дітей позитивних моральних якостей, відбувається процес взаємосоціалізації. І навпаки, у колективі спеціального виправно-виховного закладу, якщо там немає належного порядку, відбувається взаємна деморалізація його членів.

Ефективність процесу соціалізації зростає, коли діти займаються самовихованням, тобто коли поєднується соціалізації і самосоціалізації.

Ці закономірності необхідно враховувати під час створення будь-якої виховної ситуації. Це дає змогу відпрацювати задану схему дій, щоб досягти поставленої мети, допомагає у процесі виховної роботи (у плануванні, організації, оцінюванні процесу соціалізації) перетворити можливість, що випливає із закономірних зв'язків, на дійсність.

Принципи соціалізації – це керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу соціалізації і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу.

Процес соціалізації грунтується на таких принципах.

1. Цілеспрямованість соціалізації. Передбачає спрямування виховної роботи на досягнення основної мети соціалізації – всебічно розвиненої особистості, підготовки її до свідомої та активної трудової діяльності. Реалізується цей принцип за умови підпорядкованості виховної роботи загальній меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, недопущення стихійності у вихованні, наявності перспективи, проектування рівня вихованості особистості відповідно до запланованої мети.

2. Зв'язок соціалізації з життям. Його суть – виховна діяльність має орієнтувати людину на те, що вона повинна жити життям суспільства, брати посильну участь у ньому вже за шкільною партою і готуватися до трудової діяльності. Реалізація цього принципу передбачає використання краєзнавчого матеріалу, систематичне ознайомлення дітей із суспільно-політичними подіями в країні, залучення їх до посильної участі в громадській роботі.

Прилучаючись до активного життя, діти засвоюють досвід старших поколінь, можуть і повинні брати посильну участь у процесі державотворення. Завдяки цьому в них формується психологічна, моральна і практична готовність до самостійного суспільного життя й діяльності.

3. Єдність свідомості та поведінки у процесі соціалізації. Поведінка людини – це її свідомість у дії. Соціалізації такої єдності свідомості – складний і суперечливий процес, оскільки формування навичок правильної поведінки набагато складніше, ніж соціалізації свідомості. Для подолання цієї суперечності необхідне правильне співвідношення методів формування свідомості та суспільної поведінки, запобігання відхиленням у них, вироблення в учнів несприйнятливості до будь-яких негативних впливів, готовності боротися з ними.

4. Соціалізації в праці. В основі цього принципу – ідея, що формування особистості безпосередньо залежить від її діяльності, від особистої участі в праці. Цей принцип спирається і на таку психологічну якість, як прагнення дитини до активної діяльності. Реалізується за умови усвідомлення учнями, що праця – єдине джерело задоволення матеріальних і духовних потреб, чинник усебічного розвитку особистості, сумлінне ставлення до неї – важлива позитивна риса.

5. Комплексний підхід. Грунтується на діалектичній взаємозалежності соціалізаційних явищ і процесів. Втілення його в життя передбачає: єдність мети, завдань і змісту соціалізації; єдність форм, методів і прийомів соціалізації; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості, засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів; єдність соціалізації і самовиховання; постійне вивчення рівня вихованості учня і коригування виховної роботи.

6. Соціалізації особистості в колективі. Індивід стає особистістю завдяки спілкуванню і пов'язаному з ним відокремленню. Найкращі умови для спілкування і відокремлення створюються в колективі. Отже, цей принцип соціалізації зумовлений об'єктивними закономірностями розвитку дитини і відповідає природі суспільства. Його реалізація передбачає усвідомлення учнями того, що колектив – могутній засіб соціалізації, що певні риси особистості формуються тільки в колективі, значення згуртованості колективу та його думки для соціалізації, участь у самоврядуванні сприяють розвиткові самостійності, самодіяльності, ініціативи та ін. Найбільша виховна цінність колективу в тому, що між його членами виникають найрізноманітніші стосунки: взаємної відповідальності й залежності, ділові, організаторів і виконавців, між вихователями і вихованцями, між старшими й молодшими, міжособистісні стосунки (симпатії, товариськості, дружби, любові).

7. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою та самодіяльністю. Педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю в дітей життєвого досвіду; виховання творчої особистості можливе, якщо існують умови для вияву самостійності й творчості, схвалюються ініціатива та самодіяльність. Цей принцип передбачає безпосередню участь учнів у плануванні своїх громадських справ, усвідомлення їх необхідності й значення, контроль за їх виконанням, оцінювання досягнутих результатів. При цьому важливо запобігти жорсткому регламентуванню діяльності дитячого самоврядування, адмініструванню, надмірній опіці.

8. Поєднання поваги до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього. У цьому – головний сенс формування необхідних взаємин вихователів і вихованців. Цей принцип передбачає: єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за їх поведінкою, гуманне ставлення до них, поважання їхньої думки та ін.

9. Індивідуальний підхід у процесі соціалізації. Такий підхід як індивідуальна корекція загальної системи соціалізації – важлива вимога до організації виховного процесу і одна з умов підвищення його ефективності Виховні заходи які не враховують цієї вимоги, не заторкують внутрішніх сторін особистості вихованця й тому малоефективні Результати виховного процесу значною мірою залежать від того, наскільки в ньому враховано вікові та індивідуальні особливості.

10. Принцип системності, послідовності і наступності виходить з того, що для формування свідомості, вироблення навичок і звичок поведінки потрібна система певних послідовних виховних заходів. Такі якості людської особистості не можна сформувати, якщо виховний процес являтиме собою випадковий набір виховних заходів, що матимуть епізодичний, а не системний характер. Реалізація цього принципу передбачає, передусім, що залежно від віку та рівня розвитку учнів педагог добирає зміст і методику виховної роботи з ними. З віком змінюється педагогічне керівництво дитячим колективом, що виявляється у наданні йому більшої самостійності в усіх питаннях його життєдіяльності. Підвищується і вимогливість до нього вихователів. Важливо прогнозувати можливі наслідки заходів впливу на школяра. Індивідуальний підхід потрібен до кожного вихованця, а не лише до тих, хто вирізняється незвичною поведінкою. Досвідчені педагоги намагаються бачити кожного учня таким, яким він є, і відповідно до цього будувати виховну роботу з класом.

11. Єдність соціалізаційних вимог школи, сім'ї і громадськості повинна охоплювати всі сторони навчально-виховної роботи школи, всі форми діяльності учнівського та педагогічного колективів, сім'ї, знаходити свій вияв у змісті, формах навчання та соціалізації, у правилах поведінки школярів, у стилі життя школи, її традиціях. Така єдність є однією з умов оптимізації процесу соціалізації. Школа як провідна ланка в системі соціалізації учнівської молоді повинна не лише залучати до цієї справи сім'ю, громадські та інші організації, а й озброювати їх основами психолого-педагогічних знань, передовим досвідом соціалізації, дбати про підвищення педагогічної культури батьків.

Концепція національного виховання розглядає наступні принципи соціалізації:

народність – єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість соціалізації, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі та свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості всіх народів, що населяють Україну;

природовідповідність – урахування багатогранної й цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, їх анатомічних, фізіологічних, пси­хологічних, національних та регіональних особливостей;

культуровідповідність – органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь;

гуманізація – створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин вихователя і вихованців; соціалізації – центр навчально-виховного процесу, повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; соціалізації гуманної особистості;

демократизація – усунення авторитарного стилю соціалізації, сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визнання її права на свободу, на розвиток здібностей і вияв індивідуальності. Глибоке усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини і громадянською відповідальністю:

етнізація – наповнення соціалізації національним змістом, що передбачає формування самосвідомості громадянина. Забезпечення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, почуття належності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету народу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, соціалізації їх як типових носіїв національної культури. Принцип етнізації – невід'ємна складова соціалізації дітей, він однаковою мірою стосується всіх народів, що живуть в Україні.

Лише сукупність цих принципів забезпечує успішне визначення завдань, підбір змісту, методів, засобів і форм соціалізації. Єдність принципів соціалізації потребує вміння використовувати їх у взаємозв'язку, з врахуванням конкретних можливостей і умов.

 

 

Барабаш В. Інституціалізація молодіжного руху України // Політичний менеджмент. – 2004. – №3.

Бебик В. М. Політична культура сучасної молоді / В. М. Бебик, М. Ф. Головатий, В. А. Ребкало- К. : А. Л. Д., 1996.

Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Кадария Ф. Д., Савченко И. П., Шаповалов В. А. Социология молодежи: Учебное пособие / под ред. проф Ю. Г. Волкова. – Ростов-н /Д. : Феникс, 2001.

Головатий Н. Ф. Социология молодежи: Курс лекций. – К. : МАУП, 1999.

Сергейчик С. И. Факторы гражданской социализации учащейся молодежи // Социс – 2002. – №5.

Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2003.