Анатомія та морфологія рослин

3. Перидерма: визначення, утворення і особливості будови. Сочевички: визначення, утворення і особливості будови та здійснення газообміну. В багаторічних та деяких однорічних рослин під кінець вегетаццї епідерма замінюється корком або фелемою. Фелема (від грец. Phellos – корок) – вторинна багатошарова мертва покривна тканина, оболонки клітин якої просочені суберинром. Ф. Утворюється з фелогену і входить до складу перидерми. Корок утворюється за рахунок діяльності вторинної твірної тканини – фелогену. Фелоген (від грец. Phellos – корок і gennao – утворюю, продукую) – вторинна латерадльна меристема, внаслідок поділу клітин якої утворюється перидерма. Фелоген складається з одного, іноді з двох шарів клітин. Фелоген може виникати з клітин епідерми (у яблуні, верби), субепідермальних шарів (у ясена, бузини), первинної кори (у смородини), з перициклу (у хвойних і дводольних), в центральному циліндрі (у винограду). Внаслідок поділу клітини фелогену на дві одна з них (зовнішня) корковіє за рахунок того, що протопласт виробляє речовину суберин, якою просочується оболонка. Внутрішня клітина зберігапє здатність до подальшого поділу і так утворюється багатошарова вторинна покривна тканина – корок, епідерма під тиском цієї тканини розривається і злущується. Фелоген може в процесі поділу утворювати фелодерму. Фелодерма (від грец. Phellos – корок і derma – шкіра) – внутрішній шар комплексної вторинної покривної тканини рослин – перидерми. Фелодерама здебільшого багатошарова покривна тканина, що складається з живих паренхімних, переважно хлорорфілоносних, клітин. Фелодерма утворюєжться наступним чином: після поділу фелогену на дві клітини внутрішня із них стає фелодермою, а зовнішня зберігає твірну здатність. Клітини фелогену можуть ділитися і на три шари. Зовнішній корковіє, внутрішній стає фелодермою, а середній зберігає твірну здатність тобто фелоген. Комплекс тканин – корок, фелоген та фелодерма утворюють. Перидерма – (від грец. реrі – навколо, біля і derma – шкіра) – комплексна вторинна покривна тканина у рослин, що складається з корку (фелеми), фелогену (коркового камбію) і фелодерми (коркової паренхіми). П. утворюється в стеблах, коренях, кореневищах, бульбах, зрідка на листках і плодах. В коркові утворюються сочевички. Сочевички (лат. Lenticellae) – багатоклітинні отвори в перидермі, через які відбувається газообмін. С. Утворюються переважно на стеблах, рідше на коренях. До складу С. Входять оитвір у коркові, група виповнюючих паренхімних клітин з добре розвиненою системою міжклітинників, фелоген сочевички, який з’єднується з фелогеном перидерми. На зиму С. Закупорюються спеціальним замикаючим корковим шаром, що навесні розривається внаслідок діяльності фелогену сочевички. Форма та розташування сочевичок у різних рослин може бути різною (напр., у берези сочевички мають виглід чорних стрічок, розташованих горизонтально на стеблі, у кленів – витягнуті вздовж стебла, у бузини – розкидані по стеблу і мають еліптичну форму, у осики – ромбічну, а у винограду сочевички не утворюються).

4. Кірка, як третинна покривна тканина: утворення, особливості будови та локалізації. Кірка як вторинна покривна тканина утворюється із фелогену, який закладається в більш глибоких шарах кори. Внаслідок твірної діяльності утворюється корок – непроникна для газів, води та поживних речовин. Первинна кора, яка розташована назовні новоутвореного корка ізолюється від доступу повітря поживних речовин і починає відмирати. Згодом фелоген закладається ще в глибших шарах первинної кори. Комплекс прошарків корка та змертвілих клітин кори називається кіркою.

5. Механічні тканини: визначення та передумови їх виникнення в процесі еволюції рослинного світу. Механічні функції, тобто здатність протидіяти деформуючим та руйнуючим силам, можуть виконувати всі клітини і тканини рослин. Механічна роль живих клітин обумовлена їх тургором. Клітини, які наповнені водою, добре зберігають форму та розміри, стійкі проти зовнішні з механічних подразнень і т. д. Завдяки таким клітинам рослини можуть зберігати свою форму та розміри навіть при відсутності спеціальних механічних тканин. Наприклад, рослини, які зростають в умовах надмірного зволоження (водойми, заболочені ліси), як правило, не мають механічних тканин, або якщо вони є, то слабо розвинені. Пояснюється це тим, що в даних умовах тургорний стан клітини більш-менш підтримується постійно. Але в засушливих умовах, де тургор клітини залежить від зміни умов навколишнього середовища, органи рослин несуть велике механічне навантаження. Тому при таких умовах виникла необхідність розвитку спеціальних механічних тканин. Механічні тканини (від грец. mechane – знаряддя, пристрій) – група спеціалізованих тканин, які надають міцності і стійкості органам рослин. М. Тканини характеризуються такими ознаками: потовщені клітинні оболонки, щільне розташування і міцне з’єднання клітин, наявність нечислених дрібних пор. Розрізняють такі механічні тканини: коленхіму та склеренхіму (волокна і склереїди). Складаються механічні тканини в основному з прозенхімних клітин, які з’єднуються між собою за допомогою пертинок, що збільшує їх площу дотику. Механічні тканини надають міцності рослині проти різних механічних впливів, а саме: здавлення, згинів, розтягування, розривів, зламів тощо. За рахунок діяльності цих тканин рослини досягають великих (висотою до 150 м і товщиною до кількох метрів) розмірів, здатні протистояти зовнішнім