Анатомія та морфологія рослин

5. Система провітрювальних тканин: міжклітинники, продихи та сочевички. Аеренхіма як спеціалізована провітрювальна тканина. Зв’язок рослин із зовнішнім середовищем відбувається за рахунок провітрювальної системи, через яку здійснюється газообмін: з атмосфери рослини вбирають для дихання кисень, для фотосинтезу – вуглекислий газ, в процесі транспірації в атмосферу виділяється деяка кількість води. До складу провітрювальної системи входять спеціальні зовнішні та внутрішні утворення. Із зовнішніх утворень, які виконують вентиляційну роль, розглянемо пневматоди. Пенвматоди -це отвори в покривній тканині у вигляді щілин, каналів, за допомогою яких міжклітинники з’єднуються із зовнішнім середовищем. До пневматодів належать продихи, які розташовані на листках, молодих пагонах та плодах. Оскільки продихи утворюються у первинній покривній тканині – епідермі, то їх відносять до первинної провітрювальної системи. В тих випадках, коли первинна покривна тканина змінюється на вторинну (що спостерігається при вторинній анатомічній будові стебла) на зімну продихам утворюються сочевички, які виконують вентиляційну функцію, але регулювати газообмін вони не можуть, тому, що складаються із коркових клітин. У деяких рослин, які зростають у водному середовищі або місцях з надмірним зволоженням, в різних їх органах розвивається спеціальна провітрю вальна тканина – аеренхіма, яка належить до внутрішньої системи. Вона утворюється в первинній корі стебла та кореня, а також в листках. Аеренхіма (від грец. аer- повітря і enchima- налите, тут – тканина) – пухка тканина, що складається з тонкостінних паренхімних клітин з великими міжклітинниками, заполвненими повітрям (утворюється, напр., у водних і болотних рослин, зокрема, у ситника та ін.) Клітини аеренхіми паренхімної форми з тонкими целюлозними оболонками. Між клітинами утворюються великі міжклітинники, заповнені повітрям. За допомогою продихів та сочевичок аеренхіма тісно зв’язана з оточуючим середовищем, звідки надходить повітря у всі тканини і органи. Провітрювальні тканини у рослин розвиваються у тісному зв’язку з умовами зовнішнього середовища, в яких вони зростають. Так, наприклад, вони добре розвинені у водних рослин, а гірше у наземних серед яких аеренхіма розвивається у льону, жовтецю. Рослини – сукуленти мають слабо розвинену провітрювальну систему: продихи нерозвинуті, а аеренхіма відсутня зовсім, тому і газообмін в таких випадках майже не відбувається. У деяких рослин аеренхіма утворюється на місці перидерми внаслідок діяльності фелогену, який відкладає незкорковілі клітини з виростами, за рахунок яких утворюються великі міжклітинники.

6. Видільні тканини: визначення, типи зовнішніх і внутрішніх секреторних структур та їх характеристика. В рослинних організмах крім речовин, необхідних для життєдіяльності їх клітин, є речовини, які виділяються як відходи. Вони можуть нагромаджуватись у самій рослині (спеціальних утвореннях), або виділятися у навколишнє середовище. Місцями скупчень відпрацьованих продуктів в рослині є залозисті волоски та луски, залозисті клітини, вмістилища виділень, смоляні та ефірно-масляні ходи. Крім того, рослини виділяють воду у краплино-рідинному стані за допомогою так званих гідатодів, які розвиваються головним чином на листках. Це спостерігається у тропічних рослин, які вбирають велику кількість води, випаровування її затруднене через високу вологість повітря. Явище виділення краплинно-рідкої води називається гутацією. Її можна спостерігати і в наших умовах, наприклад, на сходах злаків, або у кімнатних рослин, коли їх накривають складним ковпаком. Гідатоди мають досить різноманітну будову, але, наприклад, водяні продихи, які також належать до гідатод, подібні до звичайних продихів, відрізняючись від останніх більшими розмірами замикаючих клітин та їх нерухомістю. Розташовуються вони у верхівках листка та під кінчиками зубців листкової пластинки. Простішу будову ніж будова водяних продихів мають трихосоми, які представляють собою змінені клітини епідерми або змінені волоски. І, накінець, у деяких рослин утворюються таки звані епітемні гідатоди. Вони мають досить складну будову, оскільки вони утворюються із спеціального мезофілу. Група клітин у м’якуші листка, де закінчується провідна судина, називається епітемою. Вся епітема виконує функцію залозки. За морфологічними ознаками клітини епітеми нагадують клітини губчастої паренхіми. Між ними утворюються добре розвинена система міжклітинників, в які надходить вода із трахеїд провідного пучка. Пізніше ця вода через водяні продихи виділяється назовні. Гідатоди утворюються не лише на листках, але й на стеблах, зокрема у рослин, які зростають на засолених ґрунтах. До видільних тканин належать і нектарники, які утворилися в квітках ентомофільних рослин. Нектарники – (від грец. nektar – напій богів) – спеціалізовані тканини або залозки у комахозапилюваних рослин, що виділяють нектар. Н. утворюються на різних частинах квітки (флоральні Н.) або поза квітками (екстрафлоральні Н.) (напр., у липи. Н. утворюються на внутрішньому боці чашолистків, у красолі – всередині шпорки, у жовтецю – на пелюстках, у гречки – біля основи маточки тощо). Нектарники – це паренхімні клітини, які розміщені при основі зав’язі, або тичинкових нитках і виділяють солодкий сік (нектар). Нектар приваблює комах специфічним запахом і, поїдаючи його, комахи здійснюють процес запилення. Крім зазначених вище видільних тканин розрізняють тканини