Антоній Преподобний – засновник Києво-печерської лаври

Незабаром після цього князь Ізяслав узяв Варлаама до збудованого ним у самому місті кам’яного храму на честь великомученика Димитрія (християнське ім’я якого носив), а преподобний Антоній поставив ігуменом Печерського монастиря Феодосія.

Саме на цей час припадає найбільший ріст чисельності бажаючих прилучитися до духовного подвижництва. На горі було закладено монастир з келіями, куди пізніше з печер перейшли ченці.

Оскільки перші ченці цього монастиря жили в печерах, він дістав назву Печерського, яку зберіг за собою й до сьогодні.

Під кінець свого життя, внаслідок лихих обмов та князівського гніву, преподобний Антоній ненадовго залишив монастир й оселився в печері на Болдиній горі поблизу Чернігова. Але те тривало недовго. Усвідомивши свою провину й малодушність, князь Ізяслав спорядив ченців на пошуки праведника зі слізним благанням повернутися. Після декількох марних днів вони нарешті потрапили до преподобного і, передавши прохання князя, умовили Антонія повернутися до своєї братії.

З розумінням і смиренням зустрів він князівську спокуту і, усамітнившись у своїй печері, підносив вдячні молитви Господові за своє вірне стадо, яке примножувалося не лише числом, але й благочинністю. Так у праведних ділах і упокоївся він 7 травня 1073 року, проживши 90 літ.

Преподобний Антоній Печерський шанується як основоположник чернецтва у Київській Русі, як засновник Києво-Печерської лаври, молитовно прославляється як обранець Божий, святий нашої землі, заступник і помічник усіх стражденних і немічних, усіх, хто прагне благочестивого життя.

Він був суворим аскетом, пристрасним молитвеником, непохитним у пості. Він був добрим порадником, мудрим наставником, творив незліченні чудеса зцілення.

Затворництво і духовне подвижництво преподобного Антонія стало дороговказом істинного шляху спасіння для всіх поколінь. Неможливо не тільки описати, а навіть просто назвати всі діяння святого, означені Божим промислом, провидінням і волею. Най-більше відомостей пов’язано з чудодійним даром повертати немічним здоров’я – душевне й тілесне.

Подвижник сам прислужував хворим, зцілював їх своєю молитвою. Будучи ж з природи людиною надзвичайно скромною, він прикривав смиренністю ті оздоровлення по своїй молитві. З благоговінням давав він як ліки звичайні трави, які вживав сам у їжу. Хворі, скуштувавши їх, позбувалися недугів.

Прославився преподобний Антоній і ясновидінням.

Якось три Ярославичі – Ізяслав, князь Київський, Святослав, князь Чернігівський, Всеволод, князь Переяславський, – вирушаючи в похід на половців, захотіли взяти у святого благословення.

Він же, передбачаючи на них гнів Божий, попереджував: «За гріхи ваші будете ви переможені варварами, доведеться вам втікати. Багато з воїнів потонуть у річці, інших візьмуть у полон, а решта – впаде від меча».

Так все і сталося після битви на річці Альті. Рятуючи своє життя, безславно розбігалися з поля бою Ізяслав і Всеволод у Київ, Святослав – у Чернігів. Вороги ж, шаленіючи від перемоги, розліталися лиховісними зграями нашими землями, грабуючи і спустошуючи їх.

Одночасно з цим пророцтвом святий провістив Шимону, сину варязького князя Африкана, що той чудом врятується від смерті, перебуваючи уже в її пазурах. Більше того, через багато років він першим буде захоронений у мурованому печерському храмі, який зведеться чудесним чином.

Сам Шимон, повернувшись з кривавої битви, розповідав преподобному Антонію, що якась божественна сила вихопила його з поля, заваленого трупами, і зцілила від ран. Своїх воїнів і обслугу він теж знайшов неушкодженими. Сама ж церква, що мала бути колись збудованою і де мав упокоїтися його прах, двічі проявлялася у повітрі маревом. Один раз при річці Альті, коли той лежав серед убитих, а другий – раніше, на морі, коли тікав він у ці землі до князя Ярослава від дядька Якуна, що вигнав його з варязького князівства.

Аби слова його були достовірніші і предметно підтверджені, Шимон передав Антонієві пояс і золотий вінець, повідавши, що це він зняв з ікони розп’яття Христа Спасителя, коли залишав свою вітчизну. «Ти провістив, що я буду похований тут; мені ж був голос

Божий, який наказував, що цим поясом буде виміряно підмурки для храму, де мене поховають і образ якого був явлений мені у повітрі. Вінець же повинен бути, за Божим велінням, прикріплений над жертовником».

Це пророцтво, означене преподобним Антонієм, як підтвердила дійсність, у всьому збігалося з Божою волею.

Справді, багато років по тому Шимона першим було покладено у кам’яну печерську церкву.

Сама ж церква зводилася за чудотворним богоданим планом. Перебуваючи у постійній і настійній молитві, преподобний Антоній просив благословення й допомоги у Творця для створення храму Пречистої Владичиці Богородиці. Одного разу, коли святий підносив свої гарячі слова до Господа, відбулося дивo: не відлучаючись з монастиря, його, разом з преподобним Феодосієм, було перенесено в Константинополь, явлено

Цариці небесній, Пресвятій Діві Марії. Від неї вони отримали золото, яке дали майстрам-будівничим, аби вони, за велінням Богоматері, йшли до Києва для зведення печерської церкви.

Коли ж майстри, прибувши в монастир, розпитували преподобного Антонія, де б хотів він будувати храм, святий отець три дні молився, аби Господь сам вказав своїм знаменням достойне місце.

Князь Святослав подарував монастирю поле, що межувало з печерами. Але цього було явно замало. В першу ніч, коли Антоній стояв на молитві, сам Творець постав перед святим.

- Антоній! – сказав Господь. – Ти знайшов благодать переді Мною. Зачувши це, святий отець просив Господа, аби цієї ночі скрізь на землю впала роса, а на місці майбутньої будови було сухо. В другу ніч він просив Господа сухої землі, а на передбачуваному місці – росу.

На третій день преподобний Антоній благословив визначене місце і велів зміряти його золотим поясом, взятим з ікони Спасителя Шимоном. Тридцять поясів у довжину, двадцять – у ширину, – таке було веління Шимону.

Потім святий отець своєю молитвою послав вогонь, що знищив усю рослинність на означеному місці, яке після оточення його ровом було вже абсолютно готовим. Тут і було зведено чудотворну печерську церкву, «небеси подобну».

*

Азбука духовної премудрості:

- Безумного голос у багатослів’ї. Безумному по безумності його і відповідай йому.

- Якщо беззаконно перед Богом будеш жити, то і приношення твоє буде Богові огидним.

- Гріхи свої і всю неправедність, перед Богом сотворену, відстежуй і покаяння за них принось.

Димитрiй Ростовський