Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Арабські біографічні словники як джерела з історії ісламу та арабо-мусульманської культури на східному Кавказі у VII – XIII ст.

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
31
Мова: 
Українська
Оцінка: 

батьківщині. Про спілкування ‘улама’ з Баб ал-абваба з ученими в Багдаді в першій половині IX століття, а також про його духовні зв’язки з Барда‘а дізнаємось з повідомлень про Мухаммада б. Хішама б. Абу-л-Валіда б. ‘Абд ал-Хаміда Абу-л-Хасана ал-Бабі. Про мухаддісів у місті в другій половині X століття та їх контакти з ученими з Джурджана, Ісфахана, Єгипту повідомляють нотатки про Хубайіба б. Фахда ал-Бабі, Ібрагіма б. Джа‘фара ал-Бабі, Хілаля б. ‘Ала ал-Бабі. Знавці хадісів з Дербента, які відвідували Багдад і інші духовні центри Халіфату в IX–Х ст., були відомі ще з однієї нісби з другої частини арабської назви міста – ал-Абвабі. Відзначаючи, що з таким відносним ім’ям відома група осіб, джерела називають одну з них – ‘Абдаллаха б. Ахмада ал-Абвабі (перш. пол. IX ст.). В Кітаб ал-ансаб ас-Сам‘ані в поіменній статті ал-Хазарі сповіщає про осіб з таким відносним іменем, відомих в Багдаді як знавці хадісів з Баб ал-абваба. В різних біографічних зводах містяться біографічні відомості про суфія Зухайра б. Ну‘айма ал-Бабі (пом. між 201/816 – 210/826 рр.) Відомості про нього є найбільш давньою згадкою про мусульманських аскетів в Баб ал-абвабе. Наявність зуххад в місті вже VIII ст. безумовно пояснює досить сильний вплив суфізму тут в ХI–ХII ст. Ймовірно, вже в ранній період попередники суфіїв відігравали важливу роль в поширенні ісламу в регіоні. Біографічні відомості безперечно доповнюють дослідження А. Алекберова про суфійські традиції в Баб ал-абвабе, що дозволяє говорити про появу передумов цього явища в VIII–Х ст.

У життєписах знаменитого мусульманського богослова-мутакалліма ‘Алі б. Ісма‘іла Абу-л-Хасана ал-Аш‘арі (260/874–324/936) та його учня малікітського законознавця Мухаммада б. Ахмада б. Мухаммада б. Я‘куба б. Муджахіда Абу ‘Абдаллаха ат-Та’і (пом. у 370/980 р.) відмічається, що вони були авторами рисала (посланий), адресованого вченим Баб ал-абваба.
Біографічні відомості дозволяють стверджувати, що в IX–Х ст. Дербент став поряд з Барда‘а в Аррані значним центром мусульманської освіченості на Східному Кавказі, який рано налагодив відносини з такими центрами за межами регіону. Висновки про значущість Дербента як центру арабо-мусульманської освіченості в Східному Кавказі, висловлені за результатами дослідження біографічних відомостей про вихідців з міста, в VIII–X ст. цілком відповідають результатам дослідження інших найбільш масових джерел – місцевих епіграфічних пам’яток. Л.Лавров, підсумовуючи результати вивчення арабомовних мусульман ських епіграфічних пам’яток на Північному Кавказі, зазначав, що з огляду на величезну кількість куфічних написів, Дербенту належить перше місце на Каспію і одне з перших місць у світі.
Третій розділ “Східний Кавказ XI–XIII ст. у зводах арабських біографічних словників” відображає результати дослідження біографічних нотаток у зведеннях про знавців хадісів, факіхів, адібів, чиє походження або діяльність були пов’язані з Арраном, Ширваном і Дербентом XI–XIII ст. Він складається з чотирьох підрозділів.
У першому підрозділі проаналізовано біографічні відомості про вихідців з Аррана ХІ–ХІІІ ст. Судячи з відносних імен (нісб), особи, про яких згадується в біографічних зводах, представляють Гянджу і Байлакан, але трапляються персонажі з нісбою ал-Аррані (‘Абд ал-Аррані). Вони діяли як в Аррані, так і за його межами в XI–XIII ст. Немає відомостей про вихідців з Барда‘а, в той же час переважають відомості про учених, вихідців з Гянджі, до якого в цей період перейшло верховенство в політичному, соціально-економічному і духовному житті Аррана. У розділі аналізуються дані про вихідців з Байлакана, де, як відомо, в кінці XI ст. жив і працював Мас‘уд б. Намдар, автор однієї з пам’яток арабської книжкової традиції на Кавказі. Вихідцем з Байлакана, який досяг високого становища за межами Аррану, в XIII ст. був аз-Закі ал-Байлакані (пом. у 667/1268 р.), якому сприяв султан Ємену. Наші матеріали також свідчать про те, що згаданий Мас‘уд б. Намдар був не самотнім в мистецтві епістолярного жанру і віршування арабською мовою в Аррані. За свідченнями авторів, які були близько знайомі зі станом культурного життя на Східному Кавказі Абу Тахіра ас-Сіллафі, Ібн ал-Фуваті, творцями віршів арабською мовою в Аррані, як і в інших країнах Халіфату, захоплювалися і суфії. Зміст цитованих в Талхис маджма‘ Ібн ал-Фуваті чотиривірші арранських суфіїв схожий з мотивами містичної поезії в інших країнах Халіфату.
У другому підрозділі біографічними даними про вихідців з Ширвану XI – XIII ст. підкріплюються вже відомі висновки про зростання культурного і духовного життя в державі Ширваншахів наприкінці XI–XII ст. При фактичній відсутності в біографічних зводах якихось відомостей про ширванців, котрі жили в IX – Х ст., цей період представлено біографічними нотатками про понад десятеро освічених осіб, що свідчить про явну активність представників арабо-мусульманської освіченості в Ширвані на той час. Персонажі біографічних нотаток представляють в основному осіб, що займалися релігійними дисциплінами – мухаддісів, факіхів, знавців Корану. Згадуються і автори творів (‘Алі б. Ахмад ал-Ва’іза б. ал-Муфадді аш-Ширвані, Ауд б. Ахмад Абу Халаф аш-Ширвані та ін.’), що дозволяє нам говорити про арабську книжкову традицію в державі Ширваншахів. Суттєво доповнюють наші уявлення про наукове життя тут біографічна замітка в Кітаб ал-вафі ас-Сафаді про Шамс ад-дину аш-Ширвані, який у другій половині XIII ст. у Єгипті як знавець філософії і астрономії брав участь в диспутах раціоналістів і займався передачею відомого твору Ібн Сіни Кітаб ал-ішарат.
У третьому
Фото Капча