Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Арабські біографічні словники як джерела з історії ісламу та арабо-мусульманської культури на Східному Кавказі у VII–XIII ст.

Предмет: 
Тип роботи: 
Автореферат
К-сть сторінок: 
31
Мова: 
Українська
Оцінка: 

підрозділі дається аналіз біографічних відомостей про вихідців з Дербенту, які у себе на батьківщині і за її межами здобули популярність як знавці хадісів і факіхи. Дослідження археологічного матеріалу А.А.Кудрявцевим, епіграфічних пам’яток Л.Лавровим і А.Шихсаїдовим, арабомовних творів дербентських авторів XI–XII ст. В.Мінорським і А.Алікберовим, дозволило всебічно висвітлити життя міста в цей період, охарактеризувати його роль як значного осередку пропаганди ісламу і суфійської традиції в XI–XIII ст. Біографічні відомості частково доповнюють уявлення, що склалися. На основі відомостей арабських біографічних словників установлено імена вчених, які в XI–XII ст. діяли у Дербенті, а також представляли його у Багдаді, Єгипті, Мавараннахрі та інших мусульманських країнах (ал-Хусайн б. Мухаммад ад-Дарбанді (пом. у 456/1063 р.), ‘Усман б. Мусаддід ад-Дарбанді (пом. після 500/1109 р.), Ахмад б. Са‘ід ал-Фарікі (пом. у друг. пол. XII ст.) тощо. Завдяки Абу Тахіру ас-Силафі, який навчався у місті, а після переїзду до Єгипту навчав суфія Мухаммада б. Дауда б. ‘Усмана ад-Дарбанді, збереглися цікаві відомості про вчених з Дербенті.

Біографічні відомості також підтверджують думку про активну участь в духовному і культурному житті міста вихідців із ал-Лакза і про наявність тут сімейної традиції успадкування знань. Інформація біографічних зводів дає можливість охарактеризувати Дербент як вагомого учасника духовного та культурного діалогу центру та провінцій Халіфату наприкінці XI – першій половині XII ст., де, судячи із життєписів суфіїв, мусульманські містики відігравали неабияку роль.
В четвертому підрозділі на засадах біографічних відомостей виявлене життя й різні напрями діяльності єдиного вченого-літератора зі столиці Аррану – ‘Умара ібн ‘Усмане ал-Джанзі (пом. у 550/1155 р.). Про нього ­повідомляють Абу Са‘д ас-Сам‘ані, Ібн ал-Асір, Йакут ал-Хамаві та Ібн ал-Фуваті. ‘Усман ібн ‘Умар – єдина особа зі Східного Кавказу, про чиє життя міститься велика біографічна стаття в Іршад ал-аріб Йакута ал-Хамаві. Відомості Йакута настільки докладні, що дають можливість простежити окремі періоди життя й діяльності, та скласти уявлення про різнобічність творчості адіба з Гянджі. Біографія цілком відповідає параметрам життєпису, які автор визначив у передмові до зводу. ‘Умар ібн ‘Усман являє собою типового освіченого літератора. Про рівень його освіченості інформують імена його вчителів, серед яких згадується відомий адіб XII ст. Абу-л-Музаффар ал-Абіварді (пом. у 507/1111 р.), що очолював на той час бібліотеку мадраси ан-Нізамійя в Багдаді. Не менш відомим був також й Абу Мухаммад ад-Дуні, у якого ал-Джанзі вивчав хадіси. На ґрунтовні знання ‘Умара б. ‘Усмана в ‘ілм ал-хадіс і адабе вказує той факт, що вчений з Гянджі був одним з шанованих вчителів Абу Са‘да ас-Сам‘ані. Автор Кітаб ал-ансаб високо оцінював знання вчителя, що демонструє характеристика, яку він надав своєму наставникові, а також неодноразове згадування ним ал-Джанзі як авторитетного знавця хадісів та адіба. Біографічні матеріали про Абу Хафсе ал-Джанзі, хоч й відображують його діяльність в тих центрах, де він спілкувався з авторами зводів, або з інформаторами, все-ж таки свідчать про культурне піднесення в Гянджі, де були закладені основи його освіченості. Розмаїття жанрів його віршів свідчать про існування наприкінці XI – на поч. XII ст. у столиці Аррану середовища, в якій ‘Умар б. ‘Усман набув перших навичок у витонченій словесності арабською мовою. Те, що він створив поза межами Східного Кавказу є ще однім свідченням, сприяння владою тут в XII столітті розвитку персидської поезії, шедеври якої було створено Нізамі, Хакані та іншими представниками ширванської поетичної школи. 
У висновках дисертації підбито підсумки дослідження арабських біографічних словників як джерел з історії ісламу та арабо-мусульманської культури на Східному Кавказі в IX–XIII ст.
Відомості арабських біографічних словників про Східний Кавказ за обсягом значно поступаються подібним звісткам про інші регіони Халіфату. Через загальну спрямованість вони переважно відображають життя й діяльність поза тими містами, в яких вони народилися й розпочали вивчати хадіси та інші релігійні науки. Згідно с цими відомостями, історичні і конфесійні процеси в Аррані, Ширвані та Дербенті, на відміну від країн Халіфату, де зародилася і розвивалася місцева біографічна література, простежуються слабше. Проте, біографії мухаддісів, факіхів, мутакаллімів, суфіїв і адібів з Барда‘а, Баб ал-абваба та інших міст залишаються одним із значущих джерел, ґрунтуючись на яких можна мати уявлення про розвиток мусульманської духовної і культурної традиції на Східному Кавказі в VII–ХIII ст.
Біографічні відомості про тих, чия діяльність була пов’язана зі Східним Кавказом VII–VIII ст., дає можливість визначити час їхньої діяльності – перша третина VIII ст., як початок формування мусульманської конфесійної системи на Східному Кавказі, а також відмітити, що ісламізації в Аррані випереджала цей процес у Дербенті, а ситуація у Ширвані не знайшла відображення у джерелах, що досліджуються.
Системний аналіз усіх біографічних відомостей про вихідців зі Східного Кавказу IX–X ст. надав можливість виявити, що тут, як і в інших частинах Халіфату, на цей час склався стан мусульман – вчених мужів. Його найбільш численну і активну часткою були мухаддіси і факіхи, переважно прихильники аш-Шафі‘і та ханафіти. Такі звістки дозволили достовірно визначити Барда‘а й Баб ал-абваб як найзначніші центри мусульманської освіченості в регіоні VIII–X ст., які вступили в зносини з такими ж центрами в Сирії, Іраку, Фарсі, Хорасані, Єгипті та Мавараннахрі. На ­Східному Кавказі з’явилися вчені, що удостоїлися визнання як авторитети
Фото Капча