Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Арістотель: два трактати логіки

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
16
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
Вступ
“Перша аналітика”
“Друга аналітика” 
Висновки
Список використаної літератури
 
Вступ
 
Логічне вчення Арістотеля сьогодні оцінюється з погляду сучасної логіки, однак важливо показати зв'язок логіки Арістотеля з його метафізикою, тому що цей зв'язок багато чого прояснює як у метафізиці, так і у логіці. Основний закон буття, відповідно до якого одне те саме не може одночасно в тому самому змісті існувати і не існувати, володіти і не володіти однією й тією ж властивістю, є також і законом мислення.
Арістотель – батько логіки як систематизованої науки про мислення і його закони. Він опирався на Демокріта, Платона й інших давньогрецьких філософів, але ніхто з них не створив науки про розумову діяльність мислячої людини. Арістотелів бог – ідеальний логік, який споглядає розумовий процес з боку як його змістовної, так і формальної сторін. Щоправда, слово «логіка» (як іменник) було невідомим філософові, він знав лише прикметник «логікос» («стосовно слова»). Він називав також висловлювання, несумісні з тим, що ми тепер називаємо логікою, «алога». Слово «логіка» (як іменник) з'явилося лише в елліністично-римські часи, сам же Арістотель називав свою науку про мислення аналітикою, і його головні логічні роботи називаються «Перша аналітика» і «Друга аналітика». Вживаючи слово «аналіз», Арістотель розумів під цим розкладання складного на простої аж до далі нерозкладних першооснов, або аксіом, однак необхідно підкреслити, що логіка для Арістотеля – не самостійна спеціальна наука, а інструмент усякої науки, що й дало вагому підставу пізнім коментаторам Арістотеля назвати всю сукупність його логічних робіт “органоном”, тобто знаряддям будь-якого знання.
У двох основних трактатах Арістотель формулює основні закони мислення, визначає, що є істина і що є неправда, дає визначення судженню і встановлює правила суджень, визначає силогізм (умовивід), встановлює три фігури силогізму (умовиводу) і їх модуси, досліджує три види доказу, описує типові помилки при доказах, як мимовільні (паралогизми), так і навмисні (софізми), досліджує також індукцію і аналогію.
 
“Перша аналітика”
 
“Перша аналітика” – рпаця Арістотеля, яка розпочала його майбутній “Органон” – систему трактатів про лоігчні уявлення і їх використання у науково-методичному апараті. Починаючи свою працю, сам Арістотель відзначає, що, насамперед, варто визнаяитися, чого стосується дослідження і до якої науки воно належить: воно стосується доказу, і є справою доказової науки. Далі варто визначити, що таке посилка, термін, силогізм, а також який силогізм є досконалим, і який – недосконалим; потім, що означають поняття про те, що одне цілком міститься або не міститься в іншому, і що означає твердження про те, що щось позначається на всьому або не позначається ні на чому.
Посилка є твердженнням, яке стверджує або заперечує щось щодо чогось, вона буває або загальною, або частковою, або ж невизначеною. Загальною Арістотель називає посилку про притаманне всім або не притаманне жодному, частковою – про притаманне або не притаманне деякому або притаманне не всьому, невизначеною – про притаманне або не притаманне без вказання того, загальна вона, чи часткова, як, наприклад, протилежності вивчаються однією й тією ж наукою або задоволення не є благо. Відрізняється ж, за Арістотелем, доказова посилка від діалектичної тим, що доказова є прийняттям одного з членів протиріччя (оскільки той, хто доводить, не запитує про нього, а приймає його), діалектична ж посилка є питанням щодо того або іншого члена протиріччя.
Однак, стверджує Арістотель, в утворенні силогізму вони нічим не відрізняються одна від одної, тому що і той, хто доводить, і той, хто запитує, однаково мислять, роблять умовиводи, приймаючи, що щось чомусь притаманне або не притаманне, тому силогістична посилка є взагалі твердженням або запереченням чогось щодо чогось зазначеним способом, і доказовою вона буде, якщо вона істинна і отримана з вихідних положень, діалектична ж посилка – це для питаючого питання щодо того або іншого члена протиріччя, а для розмірковуючого – прийняття того, що здається, і того, що правдоподібно.
Терміном Арістотель називає в “Першій аналітиці” те, на що розпадається посилка, тобто те, що позначається, і те, про що воно позначається, з приєднанням дієслова «бути» або «не бути»; силогізм же є твердженням, у якому, якщо щось припущено, то з необхідністю випливає щось відмінне від припущеного в силу того, чим являється припущення. Під виразом «у силу того, що припущене існує» мається на увазі, що це відмінне випливає завдяки цьому, а під виразом «випливає завдяки цьому» – що для виникнення необхідності не потрібно стороннього терміну. Досконалим Арістотель називає силогізм, який для виявлення необхідності не має потреби ні в чому іншому, крім того, що прийнято, недосконалим же – силогізм, який потребує для цього чогось одного або багатьох, що хоча й необхідно через дані терміни, але через дані посилки не отримано.
У другому розділі “Першої аналітики” Арістотель стверджує, що всяка посилка є посилка або про те, що властиво, або про те, що необхідно притаманне, або про те, що можливо притаманне, і з них відповідно до кожного способу одні посилки є стверджувальними, а інші – негативними. І далі, зі стверджувальних і негативних одні – загальні, інші – часткові, треті
Фото Капча