Берестецький собор. Греко-католицька церква в історії українських земель

Проблеми Берестейської Унії та її впливу на розвиток України привернули увагу київських істориків М. Рибачука, О. Уткіна та М. Кирюшка, які у праці «Національне відродження і релігія» визначають її як «церковний розкол 1596 р. « Автори вважають, що вплив Унії на культуру і взагалі на долю українського народу був неоднозначним. З одного боку, «... утворення греко-католицизму внаслідок цього розколу, – пишуть вони, – відіграло важливу роль у збереженні та розвитку національної самосвідомості, культури, мови у західних землях України». З іншого – «розкол, послабивши православ'я, трагічно відбився на його здатності підтримувати зростання національної самосвідомості українства, його снагу до опору». На жаль, дедалі більше український народ втрачав єдність, переставав бути «компактною нацією в центрі Європи» і це у період, коли творилися національні держави. На думку авторів, Унія призвела до занепаду українських традицій, культури, освіти під могутнім потоком західної культури, наступом на мову, школи. Проте, вони стверджують, що починаючи з середини XVII ст., а особливо у XVІІІ-XX ст., Українська Греко-Католицька Церква стала практично чи не єдиним на західних землях виразником національних засад, культури, посіла важливе місце у духовному житті народу, боролася проти полонізації, захищала рідну мову і сприяла формуванню національної інтелігенції – провідника нації. Церква зіграла важливу роль у перетворенні Галичини в «Український П'ємонт».

Негативно оцінюють наслідки Берестейської Унії деякі сучасні західні науковці. Йоган Майєр вважає її не союзом, а поглинанням православ'я католицизмом, «підфарбованого кольором обрядів», що Українська Церква втратила свої традиції й опинилася між двома конкурентами: відійшла від Православної і не стала рівною з Католицькою. Він стверджує, що теорія церковної єдності завжди мала політичні мотиви. Ернст Кристоф Суттір відзначає, що при укладенні Берестейської Унії київські єпископи і Рим сприймали її по-різному. Українська ієрархія прагнула зберегти автономію і рівність з Католицькою у Вселенській Церкві і водночас духовну єдність зі Східною. Апостольський Престол розумів Унію як прийняття українців до Католицької Церкви, без надання автономії і збереження її єдності зі Східними Церквами .

У зв’язку з цим слід відзначити, що Берестейська Унія – «найстарша церковна унія і перша між усіма»  в усіх аспектах – всесвітньо-історична подія в історії Української й Вселенської Церков. Вона була закономірним результатом розвитку релігійно-церковного життя в Україні на зламі ХУІ-ХУІІ ст. і зумовлена її геополітичним положенням на пограниччі західних і східних церковних традицій та цивілізацій взагалі. Внаслідок благотворного синтезу елементів східної і західної культур в Україні відтворилася Церква – Вселенська за суттю і національна за формою. Відтиснута ходом історичного розвитку України на західні землі, зокрема в Галичину, Греко-Католицька Церква за висловом Є. Сверстюка, «стала непохитним оборонцем старовинних звичаїв, народної обрядовості, візантійської літургійної практики. Те, що втратило українське православ'я над Дніпром, потрапивши в міцні обійми ієрархії Руської Православної Церкви, дбайливо зберіг український католицизм, побудувавши... справді народну Церкву».

 

 

Українська греко-католицька церква (УГКЦ) – одна із двадцяти двох самоуправних Східних Католицьких Церков, які знаходяться у повній єдності з Апостольським Престолом. За кількістю своїх вірних (понад 5, 5 мільйонів) вона є найбільшою у світі з усіх східних Церков у католицькій спільноті та відповідно другою після Латинської Церкви. З 27 березня 2011 року її очолює Верховний Архиєпископ Києво-Галицький Святослав Шевчук. УГКЦ, за чинним законодавством Католицької Церкви, – Церква свого права (Ecclesia sui juris). У неї є власний обряд, який походить з Константинопольської традиції та вона зберігає її літургійну, богословську, духовну і дисциплінарну спадщину в культурі та історичних обставинах свого народу. Як одна з частин давньої Київської Церкви, УГКЦ прагне відновлення її первісної єдності. У суспільному і громадському житті своїх вірних, відстоює право українського народу на свою незалежну соборну державу та становлення в ній зрілого громадянського суспільства; реалізує велику кількість благодійних та громадських проектів в Україні та поза її межами.

Українська греко-католицька церква має безперервну ієрархічну спадкоємність від часу офіційного Хрещення Руси-України та становлення на її території церковної структури. Новий період з її багатовікової історії розпочинає 1596 рік, коли у Бересті (тепер Білорусь) на Церковному Соборі було проголошено відновлення повної єдності з Римським Престолом, що увійшло в історію під назвою як Берестейська унія. Проте першу спробу церковної унії на Руси можна віднести ще до часів короля Данила Галицького, який вимагав об'єднання сил усього християнського світу в умовах опору татаро-монгольській навалі.

Ідея унії була зумовлена як і зовнішніми політичними обставинами, так і внутрішньому прагненню вірних до церковної єдності: православні віруючі на терені Речі Посполитої та Угорщини зазнавали утисків від представників панівного римо-католицизму як схизматики – та були схильні урівняти прихильників грецького обряду перед лицем Ватикану. Правда, далеко не всі православні приєдналися до унії: сталося розділення українських і білоруських віруючих на уніатів (прихильників унії) і православних.

Згідно з угодами Берестейської унії, у греко-католицькій церкві богослужіння, церковна організація й обряди залишились такими, як і вони