Бездомність як прояв соціального виключення і спроби його подолання у польщі

 

 

Як бачимо, проблема відсутності даху над головою найчастіше корелює з іншими негативними суспільними явищами: алкоголізмом, безробіттям, бідністю, низьким рівнем освіти, неповносправністю, розпадом сім’ї, домашнім насильством, наркоманією. Вони можуть бути як причинами бездомності, так і її наслідками. Тому явище бездомності часто аналізується як елемент ширшого синдрому – соціального виключення, про що вже йшла мова вище [5, с. 97].

Бездомність може бути наслідком непередбачуваних, незалежних від особистості випадкових подій (стихійне лихо, сирітство). Вона може бути наслідком прийняття кардинальних рішень, внаслідок чого особистість тратить можливість сталого проживання, наприклад унаслідок залишення своєї країни як біженець. Причину може становити невідповідна, непродумана соціальна та квартирна політика, яка призводить до зниження рівня життя, а навіть убогості, що може в безпосередній спосіб причинитися до втрати даху над головою. Серед співчинників бездомності називається алкоголізм, хвороби, залишення дитячого будинку в момент осягнення повноліття, поєднане з невмінням жити в суспільстві, вихід на волю з в’язниці, походження з патологічної родини [2, с. 22-23]. Іншу типологію передумов бездомності пропонує Е. Мочук, вирізняючи причини:

• які виникають з соціально-економічної ситуації в країні (зростання безробіття, ліквідація робітничих готелів, відсутність місць у лікарнях, опікунських інституціях, зокрема в будинках соціальної допомоги, відсутність опіки над вихідцями з дитячих будинків, відсутність осередків для ВІЛ-інфікованих) ;
• які виникають з правової ситуації (наприклад, можливість виселення мешканця за борги по квартирній оплаті) ;
• які виникають з причин зв’язаних з патологіями (наприклад, через алкоголізм, злочинність, покидання напризволяще, відсутність опіки зі сторони найближчих, розлучення або тривалий розпад формальних чи неформальних зв’язків, проституцію жінок, насильство в сім’ї) ;
• які виникають з соціопсихологічних причин (свідомий вибір іншого способу життя) ;
• які виникають з причин особистісних (почуття меншовартості, самотності, сорому, переконання про поганий світ та людей) [2, с. 22-23].

Інша типологія причин бездомності була розроблена С. Сідоровичем. Він наводить найчастіші причини цього негативного явища, до яких відносить:

• поглиблення убогості та її наслідки;
• безпорадність системи охорони здоров’я;
• втрата праці, особливо в осіб без кваліфікації чи з низькими кваліфікаціями;
• відсутність соціальної підтримки, розпад соціальних зв’язків, самотність, еміграція і іміграція з районів бідності;
• розумова відсталість та її наслідки (втеча від відповідальності і опіки над особами такого типу) ;
• виховання в умовах крайньої почуттєвої деривації (діти вулиці) ;
• узалежнення від психоактивних субстанцій;
• деінституалізація (закриття осередків соціальної допомоги і цілодобової опіки) ;
• психічні хвороби;
• добровільне узалежнення від інших без урахування непевності або нестабільності власної ситуації (у випадку грошових позик) [6, с. 7-8].

Різні дослідження встановили взаємозв’язок між травматичними переживаннями в дитинстві та бездомністю. Так, досліджуючи бездомних парижан А. Деклерк встановив, що 20% з них походили з прийомних сімей, 27% – не жили з батьком чи матір’ю, 46% – пережили бідність; 29% були жертвами домашнього насильства [8, с. 29].

Траєкторія сходження у бездомність

Процес входження у стан бездомності є тривалим і складним, позначеним різними нещасливими подіями та важкими ситуаціями. Він супроводжується відхиленнями у розвитку особистості, втратою здоров’я, агресивною та патологічною поведінкою, негативними станами – страху, суму, сорому, відчаю. Якщо цей процес має тривалий характер, то він сприяє істотним, часто незворотнім негативним наслідкам у житті особистості. Остаточною імплікацією бездомності є редефініція самого себе, тобто зміна поглядів на власну особистість та формування самосвідомості та поведінки як особи бездомної.

Існує декілька етапів (фаз) входження у стан тривалої бездомності. Наведемо їх опис за Р. Ільницькою:

Перша, вступна фаза триває близько двох років, коли настає руйнування життєвого порядку та плану людини, а також розпад сім’ї. Людина втрачає стале місце проживання, час від часу проживає у людей, з якими випадково познайомилася. Вона ще не сприймає себе як типову бездомну особу, оскільки і надалі має прописку. Такий стан підтримується фактом існування контактів з родиною, хоча вони кожного разу стають все слабшими і слабшими. Час від часу трапляються випадки ночівлі на сходових клітках, підвалах, горищах, в нежитлових будинках чи дачних будівлях. Така особа уникає нічліжок і осередків для бездомних, будучи переконаною, що користування цими інституціями перетворить її на справжнього бездомного. Щоб не переживати вини і сорому щодо себе та рідних, почуття життєвої катастрофи, остаточної відчайдушності, втрати власної гідності, людина щоразу інтенсивніше заперечує власну бездомність.

У цій фазі бездомний трактує свою ситуацію як перехідну. Він усе ще має надію, що після отримання доброї роботи і заощадження певної суми грошей зможе повернутися до сім’ї. Однак, цей момент не наближається, а все більше віддаляється. Частими стають ситуації вживання спиртних напоїв з метою заглушити страх, сором і душевний біль. Втеча від проблем шляхом пияцтва все більше віддаляє бездомного від реалізації конструктивних спроб