Безробіття як економічне явище

Через 100 років після Ж.Б. Сея концепція автоматичної рівноваги сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринку праці була піддана критиці Дж.М. Кейнсом. Він стверджував, що при капіталізмі не існує механізму, який гарантував би повну зайнятість, яка швидше за все випадкова ніж закономірна. Причини безробіття – у відсутності синхронності споживання, заощадження та інвестицій. Суб’єкти заощаджень та інвестори – це різні соціальні групи. Щоб перетворити заощадження у інвестиції, необхідно мати ефективний попит – як споживчий, так і інвестиційний. Зменшення стимулів до інвестування призводить до безробіття.

Англійський економіст Артур Пігу (1877-1959) причину безробіття вбачав у недосконалій конкуренції, яка діє на ринку праці і веде до завищення ринку праці. Він намагався стверджувати, що всезагальне скорочення грошової заробітної плати стимулює зайнятість. Варто вказати і на те, що і в умовах досконалої конкуренції на ринку праці безробіття також існувало, а теза про високу зарплату як причину безробіття висувались Ж.Б. Сеєм.

Принципово нові підходи до даної проблеми були представлені у відомій роботі англійського економіста Олбані Філіпса (1914-1975) "The Relations Between Unemployment and the Rate of Change of Money Wage in the U.K., 1861- 1957", яка вийшла в 1958 році. Узагальнюючи статистичні дані по Великобританії за 1861-1957 роки, автор вибудував криву, яка характеризує взаємозв’язок між середньорічним зростанням заробітної плати і безробіттям. Цей взаємозв’язок виявився зворотнім: якщо заробітна плата швидко зростала, безробіття було невеликим і навпаки. Крива О. Філіпса виявилась ввігнутою відносно осі ординат: одному і тому ж приросту заробітної плати відповідало порівняно невелике скорочення безробіття при низькому його рівні і значне – при високому:

 

Крива О. Філіпса

 

 

 

Сам О. Філіпс дуже обережно підійшов до інтерпретації виведеної ним залежності, вказуючи на те, що для кінцевих висновків необхідним є більш детальне дослідження взаємозв’язку між безробіттям і ставками заробітної плати. Однак послідовники Дж.М. Кейнса почали пов’язувати криву Філіпса зі зростанням цін, а відповідно, з інфляцією. На осі ординат вже почали відкладати не приріст номінальної заробітної плати, а приріст цін, рівень інфляції, вважаючи, що зростання зарплати автоматично призводить до інфляції. Тепер для збільшення зайнятості почали радити збільшувати інфляцію в межах керованості.

Економісти нині вважають, що в розвинутій ринковій економіці безробіття зумовлене трьома основними причинами:

пошуком роботи;

негнучкістю заробітної плати;

недостатнім сукупним попитом.

Якби в ринковій економіці кожен працівник міг однаково добре виконувати будь-яку роботу, то втрата роботи практично не спричиняла би безробіття. Звільненні працівники одразу знаходили б нове робоче місце. Проте в дійсності ситуація значно складніша. Пошук відповідного робочого місця потребує певного часу і певних зусиль, що знижує коефіцієнт працевлаштування. Кожне робоче місце висуває свої професійні вимоги до працівника, а різні люди мають неоднакові здібності. Вільні робочі місця можуть існувати и інших регіонах, але переміщення туди працівників не відбуваються миттєво. Інформація про претендентів на робочі місця і вакансії не є повною. Отже, пошук нового місця праці потребує певного часу, впродовж якого люди не мають роботи. Структура робочої сили і структура робочих місць, як уже зазначалося, з багатьох причин не відповідають одна одній. Наприклад, винахід персонального комп'ютера зменшив попит на друкарські машинки, що своєю чергою зменшило попит на ті види праці, які брали участь у їх виробництві. Водночас зріс попит на різні види складної праці, які застосовують в електронній промисловості. Зміни в структурі попиту і, відповідно, виробництва відбуваються безперервно. Це означає, що працівники втрачають свої робочі місця.

Нарешті, люди стають безробітними внаслідок банкрутства фірми, в якій вони працювали, або через незадовільну оцінку їхньої роботи. Працівники можуть звільнятися за власним бажанням у разі зміни професійних інтересів або переїзду в інші регіони країни. Внаслідок перелічених обставин у національній економіці завжди існує певний відсоток осіб, які не мають роботи.

Другою причиною безробіття є негнучкість заробітної плати. Інакше кажучи, зарплата не реагує на зміни у співвідношенні попиту і пропозиції на ринку праці, внаслідок чого вони часто не врівноважені. Нерідко зарплата утримується на рівні, вищому за рівноважний, а її зниження нині практично неможливе.

 

Мал. 1. Зв'язок рівня заробітної плати та безробіття

 

 

Саме тому, за гнучкої зарплати, встановленої на конкурентному ринку, фірми наймають усіх, хто хоче працювати за даного рівня заробітної плати. На малюнку показана кількість тих, кого фірми хочуть найняти за рівня зарплати Wе, відповідає кількості тих, хто погоджується працювати за цього рівня зарплати, тобто попит на працю дорівнює її пропозиції. Частина працівників працювала б за вищу заробітну плату, а за даного рівня працювати не хоче. Добровільно не зайняті працівники віддають перевагу дозвіллю. Тобто на гнучкому ринку праці немає вимушеного безробіття.

Отож вимушене безробіття породжується негнучкою заробітною платою. За надто високої зарплати існує більше кваліфікованих працівників, ніж робочих місць. Фірми можуть найняти менше працівників, ніж є бажаючих працювати за цю заробітну плату. За рівня заробітної плані W1 (вищого за рівноважний) кількість тих, кого фірми хочуть найняти працювати за такого рівня платні, — W1В. Як