Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Біографія Лесі Українки

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
9
Мова: 
Українська
Оцінка: 

льосі? Те світло спалило його, але він рвався на простір. Він шукав світла!»

Оце поривання до світла, непримиренність до животіння, байдужості були властиві і Лесі Українці, яка, обравши тернистий шлях поета, хотіла бачити пісні свої пломеніючими, слова – зброєю іскристою. Вона їм не раз наказувала: «Палайте чи паліть, та не в'яліть!»
Поетичним маніфестом письменниці, її мистецьким кредо став вірш «Слово, чому ти не твердая криця... «:
 
Зброє моя, послужи воякам
Краще, ніж служиш ти хворим рукам!
 
У першій строфі цієї поезії письменниця звертається до слова, яке повинне піднімати народ на боротьбу, а, отже, «знімати вражі голови з плеч». Наступна строфа – це по суті аналіз своєї письменницької, громадянської позиції. Поетеса ніколи не видобувала фальшивих нот із своєї ліри, для битви з ворогом гартувала слово кров'ю власного серця:
 
Ти, моя щира, гартована мова,
Я тебе видобуть з піхви готова,
Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,
Вражого ж серця клинком не проб'єш...
 
Поетеса переконана в тому, що художнє слово стає міцною зброєю лише тоді, коли його візьмуть дужі месники, задля яких вона і гартує цю свою «зброю іскристу». Ця поезія відзначається музикальністю. Я. Степовий написав романс «Слово, чому ти не твердая криця».
В своїй ранній поезії «Співець» Л. Українка запевняє читачів у тому, що ніякі сили не примусять її відмовитись від патріотичного обов'язку – служити своїй батьківщині й рідному народові. Юна поетеса усвідомлювала: поетичний шлях тяжкий, і здолати його одній важко – такі роздуми і почуття пронизують вірш «Мій шлях».
 
Самій недовго збитися з путі,
Та трудно з неї збитись ву гурті.
 
Леся мріє своїм словом збудити народ до боротьби за волю, за правду, знає, що в цій борні може загинути багато борців, серед них і вона:
Хай я загину, та хай сяє мило
Над людьми сонцем правда і надія!
В поезії «У чорную хмару зібралася туга моя... « авторка постає ніжною, стійкою, мужньою. Всі почуття, які пережила – від невимовної туги до гіркого ридання, – не зломили її, «до землі не прибили», а, навпаки, загартували волю і серце, зродили буряний мотив боротьби:
 
... Я вийду сама проти бурі
І стану, – поміряєм силу!
 
Твори поета, уточнює Леся Українка у вірші «Поет підчас облоги», подібно до життя, мають бути всеосяжними, різноманітними, спів поета повинен будити від сну, служити загальнонародній боротьбі за свободу.
Леся Українка добре знала з історії світової і вітчизняної літератури, із власного досвіду, що часто доля була жорстокою до справжніх поетів: італійський поет Данте був вигнаний із своєї країни; англієць Байрон помер у Греції; Пушкін, Лєрмонтов, Шевченко, Грабовський фізично знищені царизмом. Поетеса часто писала на цю тему.
Зокрема у вірші «На столітній ювілей української літератури», присвяченому І. Котляревському, вона так висловлюється про долю поетів-борців:
 
Ніхто їх не брав під свою оборону,
Ніхто не спускався з найвищого трону,
Щоб їм уділяти хвали,
Чоло не вінчали лавровії віти.
Тернів не скрашали ні злото, ні квіти,
Страждали співці в самоті.
 
Та будучи вірною девізові: «Тільки в боротьбі життя і щастя», – Леся Українка слідом за Т. Шевченком і М. Некрасовим, разом з Ї. Франком і ГІ. Грабовським проголосила: «Не поет, хто забуває про страшні народні рани... «
Звернімося ще до одного вірша – «Зоря поезії», в якому поетеса проголошує своє естетичне кредо.
Вона мала право сказати про свою поезію: «Зоре моя! в тебе світло повік буде ясне». Бо людина, яка обрала для боротьби з ненависним ворогом гострий кинджал, тобто слово-зброю, не могла не запалити у серцях прийдешніх поколінь вогонь любові до свободи, ненависті до тиранії.
Дуже часто на папір лягали слова муки і страждання:
 
Хотіла б я вийти у чистеє поле,
Припасти лицем до сирої землі.
І так заридати, щоб зорі почули,
Щоб люди вжахнулись на сльози мої.
(«Горить моє серце... «)
 
Поетеса відважно мірялася силою з лихою долею. І перемагала.
Промчалась та буря-негода палка наді мною,
Але не зломила мене, до землі не прибила.
Я гордо чоло підвела...
І в серці моїм переможнії співи лунають.
(“У чорную хмару зібралася туга моя”)
 
Інколи життєві скрути були досить тяжкими, та не впадала в розпач мужня дочка Прометея, не втрачала надії на кращі часи. Варта подиву та надзвичайна сила волі, що давала тяжко хворій жінці енергію творити.
Такою ввійшла Леся Українка в літературу – як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу. І як співець мужності, незламності, боротьби.
Ще в ранньому віці Леся прийшла до переконання, що для людини важливо бути сильною, стійкою, мужньою:
 
«Що болить?»- мене питали,
Але я не признавалась -
Я була малою горда,
Щоб не плакать, я сміялась.
(“Як дитиною, бувало.., ”)
 
 
I ще раз я хочу звернутися до вiрша «Мрії». У ньому поетеса розповідає, як вона ще дівчинкою милувалась картинами із старовинних лицарських романів. З особливою симпатією ставилася до переможених, але гордих і нескорених героїв:
 
Погляд мій спускався нижче,
На того, хто розпростертий,
До землі прибитий списом,
Говорив: «Убий, не здамся!»
 
«Убий, не здамся!» стало життєвим девізом дочки Прометея. Знаючи, що життя буде нелегким, поетеса вирішила йти лише вперед, з вірою, з бадьорою піснею. Чим сильніше наступала хвороба, тим мужнішою ставала Леся.
Мотив мужності, стійкості, героїзму – провідний у творчості поетеси. В її творах, як і в більшості справжніх поетів, важко розрізнити особисте і громадське, тому дуже часто ліричний герой її поезії нагадує нам саму авторку. Він сміливо виступає проти бурі, що символізує морок, людське горе:
 
Я вийду сама проти бурі
І стану, – поміряєм силу!
 
Тому пафос нескореності, героїзму проймає усю творчість Лесі Українки. У циклі «Сім струн», в «Колисковій», звучать роздуми матері про майбутнє своєї дитини. Мати переконана, що у дітей треба виховувати волелюбний дух, щоб вони не корилися сліпо долі, активно сприймали життя.
Леся Українка прагнула створити образ героя, духовно могутнього борця, людини незламного характеру. З цією метою авторка зверталась до Біблії, міфології, історичного минулого нашого та інших народів. Часто з великим піднесенням поетеса використовувала образ нескореного Прометея. Духовна спорідненість з цим титаном була помічена критиками і літературознавцями, за що Леся удостоїлась імені дочки Прометея.
Нащадками Прометея називає Леся Українка всіх борців за волю. Як зразок мужності, громадянської активності, титанічного духу виступає учасниця оборони свого краю у поезії «Грішниця». Ця дівчина ладна віддати своє життя за те, щоб не було на її землі ворогів. У циклі «Сльози-перли» ліричний герой заявляє, що краще прийняти смерть, ніж жити в «ганебній неволі». Мужнім борцем за щастя і долю України був для Лесі Тарас Шевченко. Вірш «На роковини» розкриває палку самовіддану любов поета до своєї землі, нездоланність його духу.
Авторка уславлює мужність, незламність поета-громадянина в поезії «Якби вся кров моя уплинула отак». У поета є сила, яка не дозволяє коритись долі, а «будить у серці крики бойові».
І вона до кінця залишилася вірною цьому життєвому девізу: у житті і у творчості. Завдяки цій дивовижній духовній незламності Іван Франко свого часу із захопленням, із шанобливістю назвав цю тендітну, змучену недугою, але таку надзвичайну у своїй внутрішній красі і силі жінку «Трохи чи не одиноким мужчиною на всю нашу сьогочасну Європу... « Яка дивна і яка промовиста оцінка!
Я твердо переконаний, що життєвий і творчий шлях великої поетеси став взірцем для багатьох поколінь.
Фото Капча