Біографія Лесі Українки

Оце поривання до світла, непримиренність до животіння, байдужості були властиві і Лесі Українці, яка, обравши тернистий шлях поета, хотіла бачити пісні свої пломеніючими, слова – зброєю іскристою. Вона їм не раз наказувала: «Палайте чи паліть, та не в'яліть!»

Поетичним маніфестом письменниці, її мистецьким кредо став вірш «Слово, чому ти не твердая криця... «:

 

Зброє моя, послужи воякам

Краще, ніж служиш ти хворим рукам!

 

У першій строфі цієї поезії письменниця звертається до слова, яке повинне піднімати народ на боротьбу, а, отже, «знімати вражі голови з плеч». Наступна строфа – це по суті аналіз своєї письменницької, громадянської позиції. Поетеса ніколи не видобувала фальшивих нот із своєї ліри, для битви з ворогом гартувала слово кров'ю власного серця:

 

Ти, моя щира, гартована мова,

Я тебе видобуть з піхви готова,

Тільки ж ти кров з мого серця проллєш,

Вражого ж серця клинком не проб'єш...

 

Поетеса переконана в тому, що художнє слово стає міцною зброєю лише тоді, коли його візьмуть дужі месники, задля яких вона і гартує цю свою «зброю іскристу». Ця поезія відзначається музикальністю. Я. Степовий написав романс «Слово, чому ти не твердая криця».

В своїй ранній поезії «Співець» Л. Українка запевняє читачів у тому, що ніякі сили не примусять її відмовитись від патріотичного обов'язку – служити своїй батьківщині й рідному народові. Юна поетеса усвідомлювала: поетичний шлях тяжкий, і здолати його одній важко – такі роздуми і почуття пронизують вірш «Мій шлях».

 

Самій недовго збитися з путі,

Та трудно з неї збитись ву гурті.

 

Леся мріє своїм словом збудити народ до боротьби за волю, за правду, знає, що в цій борні може загинути багато борців, серед них і вона:

Хай я загину, та хай сяє мило

Над людьми сонцем правда і надія!

В поезії «У чорную хмару зібралася туга моя... « авторка постає ніжною, стійкою, мужньою. Всі почуття, які пережила – від невимовної туги до гіркого ридання, – не зломили її, «до землі не прибили», а, навпаки, загартували волю і серце, зродили буряний мотив боротьби:

 

... Я вийду сама проти бурі

І стану, – поміряєм силу!

 

Твори поета, уточнює Леся Українка у вірші «Поет підчас облоги», подібно до життя, мають бути всеосяжними, різноманітними, спів поета повинен будити від сну, служити загальнонародній боротьбі за свободу.

Леся Українка добре знала з історії світової і вітчизняної літератури, із власного досвіду, що часто доля була жорстокою до справжніх поетів: італійський поет Данте був вигнаний із своєї країни; англієць Байрон помер у Греції; Пушкін, Лєрмонтов, Шевченко, Грабовський фізично знищені царизмом. Поетеса часто писала на цю тему.

Зокрема у вірші «На столітній ювілей української літератури», присвяченому І. Котляревському, вона так висловлюється про долю поетів-борців:

 

Ніхто їх не брав під свою оборону,

Ніхто не спускався з найвищого трону,

Щоб їм уділяти хвали,

Чоло не вінчали лавровії віти.

Тернів не скрашали ні злото, ні квіти,

Страждали співці в самоті.

 

Та будучи вірною девізові: «Тільки в боротьбі життя і щастя», – Леся Українка слідом за Т. Шевченком і М. Некрасовим, разом з Ї. Франком і ГІ. Грабовським проголосила: «Не поет, хто забуває про страшні народні рани... «

Звернімося ще до одного вірша – «Зоря поезії», в якому поетеса проголошує своє естетичне кредо.

Вона мала право сказати про свою поезію: «Зоре моя! в тебе світло повік буде ясне». Бо людина, яка обрала для боротьби з ненависним ворогом гострий кинджал, тобто слово-зброю, не могла не запалити у серцях прийдешніх поколінь вогонь любові до свободи, ненависті до тиранії.

Дуже часто на папір лягали слова муки і страждання:

 

Хотіла б я вийти у чистеє поле,

Припасти лицем до сирої землі.

І так заридати, щоб зорі почули,

Щоб люди вжахнулись на сльози мої.

(«Горить моє серце... «)

 

Поетеса відважно мірялася силою з лихою долею. І перемагала.

Промчалась та буря-негода палка наді мною,

Але не зломила мене, до землі не прибила.

Я гордо чоло підвела...

І в серці моїм переможнії співи лунають.

(“У чорную хмару зібралася туга моя”)

 

Інколи життєві скрути були досить тяжкими, та не впадала в розпач мужня дочка Прометея, не втрачала надії на кращі часи. Варта подиву та надзвичайна сила волі, що давала тяжко хворій жінці енергію творити.

Такою ввійшла Леся Українка в літературу – як символ мужності, стійкості, нездоланності людського духу. І як співець мужності, незламності, боротьби.

Ще в ранньому віці Леся прийшла до переконання, що для людини важливо бути сильною, стійкою, мужньою:

 

«Що болить?»- мене питали,

Але я не признавалась -

Я була малою горда,

Щоб не плакать, я сміялась.

(“Як дитиною, бувало.., ”)

 

 

I ще раз я хочу звернутися до вiрша «Мрії». У ньому поетеса розповідає, як вона ще дівчинкою милувалась картинами із старовинних лицарських романів. З особливою симпатією ставилася до переможених, але гордих і нескорених героїв:

 

Погляд мій спускався нижче,

На того, хто розпростертий,

До землі прибитий списом,

Говорив: «Убий, не здамся!»

 

«Убий, не здамся!» стало життєвим девізом дочки Прометея. Знаючи, що життя буде нелегким, поетеса вирішила йти лише вперед, з вірою, з бадьорою піснею. Чим сильніше наступала хвороба, тим мужнішою ставала Леся.

Мотив мужності, стійкості, героїзму – провідний у творчості поетеси. В її творах, як і в більшості справжніх поетів, важко розрізнити особисте і громадське, тому дуже часто ліричний герой її поезії нагадує нам саму авторку. Він сміливо виступає проти бурі, що символізує морок, людське горе:

 

Я вийду сама проти бурі

І стану, – поміряєм силу!

 

Тому пафос нескореності, героїзму проймає усю творчість Лесі Українки. У циклі «Сім струн», в «Колисковій», звучать роздуми матері про майбутнє своєї дитини. Мати переконана, що у дітей треба виховувати волелюбний дух, щоб вони не корилися сліпо долі, активно сприймали життя.

Леся Українка прагнула створити образ героя, духовно могутнього борця, людини незламного характеру. З цією метою авторка зверталась до Біблії, міфології, історичного минулого нашого та інших народів. Часто з великим піднесенням поетеса використовувала образ нескореного Прометея. Духовна спорідненість з цим титаном була помічена критиками і літературознавцями, за що Леся удостоїлась імені дочки Прометея.

Нащадками Прометея називає Леся Українка всіх борців за волю. Як зразок мужності, громадянської активності, титанічного духу виступає учасниця оборони свого краю у поезії «Грішниця». Ця дівчина ладна віддати своє життя за те, щоб не було на її землі ворогів. У циклі «Сльози-перли» ліричний герой заявляє, що краще прийняти смерть, ніж жити в «ганебній неволі». Мужнім борцем за щастя і долю України був для Лесі Тарас Шевченко. Вірш «На роковини» розкриває палку самовіддану любов поета до своєї землі, нездоланність його духу.

Авторка уславлює мужність, незламність поета-громадянина в поезії «Якби вся кров моя уплинула отак». У поета є сила, яка не дозволяє коритись долі, а «будить у серці крики бойові».

І вона до кінця залишилася вірною цьому життєвому девізу: у житті і у творчості. Завдяки цій дивовижній духовній незламності Іван Франко свого часу із захопленням, із шанобливістю назвав цю тендітну, змучену недугою, але таку надзвичайну у своїй внутрішній красі і силі жінку «Трохи чи не одиноким мужчиною на всю нашу сьогочасну Європу... « Яка дивна і яка промовиста оцінка!

Я твердо переконаний, що життєвий і творчий шлях великої поетеси став взірцем для багатьох поколінь.