Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Біотопи водойми

Предмет: 
Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
6
Мова: 
Українська
Оцінка: 

ділянок в озерній бенталі прийнято виділяти (рис. 2):

1 - літораль - прибережне мілководдя (3 – 7 м) – це частина дна, яка заселена різноманітною рослинністю різних екологічних груп, що багата кількісно;

2 - сублітораль, яка досягає нижньої межі поширення донної рослинності (10 – 12 м) – для цієї зони характерне круте падіння дна, - це ложе озера, де відмічається значний дефіцит кисню, населення збіднене якісно, але може бути багаточисельним через надлишок органічних;

3 - профундадь, яка охоплює ту площу озерного дна, що залишилася.

Профундаль є тільки у глибоких озер.

По вертикалі водна маса озера поділяється на:

1 - епілімніон (верхній шар). Тут температура відчуває різкі сезонні і добові коливання;

2 - гіполімніон (нижній шар). Температура тут на протязі року міняється слабо.

3 - металімніон (проміжний шар). Це шар перепаду температур між водами епі- та гіполімніону, що нагріті в різній ступіні.

За біологічною класифікацією, основи якої були закладені у 20-х роках ХХ сторіччя Тінеманном та Науманном,

прісноводні озера поділяють на:

1) евтрофні;

2) мезотрофні;

3) оліготрофні;

4) дистрофні.

Евтрофні озера. До евтрофних (висококормних) озер відносяться неглибокі (до 10-15 м) рівнинні озера з надмірним надходженням біогенів. Влітку в таких озерах масово розвивається фітопланктон, зокрема синьо-зелені, а також численні бактеріо- і зоопланктон, зообентос і риби. Грунти мулисті, прозорість води низька. Колір води - від зеленого до буро-зеленого. Літораль чітко виражена, сильно заростає макрофітами. Водна маса гіполімніону дуже незначна, збіднена киснем. Водна товща прогрівається до дна.

Оліготрофні озера (малокормні). Характеризуються незначним надходженням біогенів, тому фітопланктону в них мало, відповідно кількісно збіднені зоопланктон, зообентос і риби. Звичайно ці озера розташовані на кристалічних породах, глибокі (до 30 м). Гіполімніон за об'ємом переважає над епілімніоном, збагачений киснем. Прозорість води висока. Літораль розвинена слабо, донні відклади збіднені органікою.

Мезотрофні озера. Займають проміжне положення між оліго- і евтрофними озерами.

Дистрофні озера (недостатньо кормні) являють собою неглибокі водойми з сильно гуміфікованою водою, часто заболочені, з торфовими відкладами на дні. Торфові відклади виключають контакт води з грунтом, тому вода слабомінералізована і збіднена на поживні речовини. Планктон і бентос таких озер дуже бідний, часто вани безрибні.

Що стосується населення озер (лімнобіонтів), то його кількість і видовий склад сильно варіюють в залежності від географічного положення, походження, особливостей будови улоговини, гідрологічного режиму. Найбільш сприятливі умови для існування лімнобіонтів створюються при вмісті солей від 0,1 до 1 г/л. Таким чином, життя північних водойм пригнічується від недостатньої, а південних - від надмірної солоності води.

Озерний планктон, на відміну від річкового, представлений виключно бактеріями (в 1 мл води 1-3 млн.екз.), актиноміцетами, грибами. В меншій кількості водорості (зелені, діатомові, синьо-зелені). Зоопланктон озер в основному складають джгутикові, інфузорії, коловертки, рачки. Нейстон і плейстон в озерах представлені більш різноманітно, ніж в інших континентальних водоймах. По поверхневій плівці бігають клопи-водомірки, жуки-вертячки, мухи. По нижній поверхні бігають жуки і клопи Нотонекта, ковзають молюски і рачки, підвищуються личинки комарів, а також личинки багатьох комах і риб. Нектон представлений виключно рибами.

Болота. Являють собою надмірно зволожені ділянки земної поверхні, які зайняті вологолюбивою, пристосованою до нестачі кисню в грунті рослинністю. Болота утворюються при заболочуванні суходільних ділянок або заростанні природний водойм. Характерна і обов'язкова ознака боліт - утворення торфу з відмерлого моху та інших гідрофільних рослин. Утворення боліт на суходолах відбувається в областях з уповільненим стоком, малою річковою сіткою, переважанні притоку води над відтоком. Заболочуванню сприяє шар водонепроникного грунту (глини), що неглибоко залягає. Це викликає постійний надлишковий вміст вологи у верхніх шарах. При таких умовах в хвойному лісі заявляються зелені мохи, потім сфагнум, який перешкоджає надходженню кисню до коренів дерев і призводить до поступового відмирання дерев і переходу лісу у болото.

Заболочування луків відбувається під впливом щільнокустових злаків. Дернина ускладнює проникнення кисню

до грунту, затримує опади між купинами, відбувається нагромадження органічної речовини (торфу), лукова рослинність гине, утворюється осокове болото. Потім під впливом нестачі зольної їжі осоки поступаються місцем мохам.

В районах вічної мерзлоти заболочуванню сприяє товща вічномерзлотного грунту, що затримує всю вологу у поверхні землі.

Болота утворюються при заростанні водойм, озер, річкавих стариць. Внаслідок відкладання мулу на дні озера, так званого сапропелю, і виносу в озеро мінеральних і органічних речовин, змитих з водозбірної площі, відбувається поступове обміління озера. З берегів воно починає заростати водяною рослинністю, яка відмираючи і падаючи на дно, сприяє подальшому обмілінню озера. З часом водяна рослинність покриває все озеро і утворюється болото з характерною вологолюбивою рослинністю. Рослинність, що відмирає, насичена водою, внаслідок нестачі кисню у воді повністю не розкладається і перетворюється в торф.

В залежності від стадії розвитку розрізняють такі типи боліт:

1 - низинні або евтрофні. Розташовані в пониженнях рельєфу, поверхня їх ввігнута або плоска, в живленні основну роль відіграють грунтові води, річкові розливи, поверхневий стік і атмосферні опади. Відносно багаті мінеральними речовинами, що сприяє розвитку трав'яної рослинності: осок, зелених мохів, очерету. Потужність торфу невелика.

2 - верхівкові або оліготрофні. Знаходяться на підвищених формах рельєфу, мають випуклу поверхню, живляться атмосферними опадами. Зменшується кількість мінеральних солей, збільшується вміст органічних речовин, що призводить до розповсюдження моху сфагнуму. Сфагнум швидше росте в центрі болота, тому поверхня верхівкових боліт випукла. Центр болота буває на 5 м і більше вище, ніж його край.

З - перехідні або мезотрофні. Займають проміжне положення між верхівковими і низинними болотами. По мірі збільшення потужності торфу і зменшення в ньому мінеральних речовин осокова рослинність замінюється чагарниковою і деревною.

 

Питання для самоконтролю

 

1. Поняття біотопу, зони водойм у морях та континентальних гідросистемах.

2. Бенталь, життєві форми населення, особливості розподілу донних організмів.

3. Пелагіаль, специфічність пелагіалі, розподіл гідробіонтів.

4. Адаптація водних безхребетних до життя у товщі води та на дні.

5. Розподіл та склад макрофітів у водоймах.

6. Нейстон. Адаптації до умов існування.

7. Планктон. Загальна формула плавучості, пристосування до пасивного плавання. Розмірні групи планктонів.

8. Нектон. Способи активного плавання. Позитивна і від’ємна плавучість. Міграції нектонів.

9. Бентос. Основні екологічні угруповання. Пристосування гідробіонтів різних угруповань до життя в бенталі.

10. Водно-сольовий обмін та газообмін гідробіонтів. Живлення та харчові взаємовідносини гідробіонтів.

 

Фото Капча