А. Чехов. Вишневий сад

Антон Павлович з роками і досвідом стає все більш вимогливим до себе. Тепер він вже не прагне того, щоб відразу опублікувати свої твори, і довго працює над кожним новим оповіданням. Поступово у письменника зявляються ідеї більш обємних творів, і він починає писати повісті- «Степь», «Мужики», «В овраге», «Моя жизнь».

Наприкінці 80-х років Чехов відчуває незадоволення своїми «малими справами», медицинською практикою в провінції, будівництвом шкіл і бібліотек. А після смерті брата він відчуває внутрішнє спустошення. Йому починає здаватися, що він зупинився в своєму розвитку і не бачить ніяких подальших перспектив. Під впливом цих песимістичних настроїв Чехов, уже важко хворий на туберкульоз, вирушає в важку поїздку на Сахалін- місце царської каторги, щоб в подорожуючи набратись нових вражень.

В квітні 1890 року письменник через Казань, Пермь, Тюмень і Томськ вирушив до берегів Тихого океану, долаючи на конях чотири з половиною тисячі верств, і лише під кінець липня він прибув на Сахалін. Те, що ві побачив по дорозі на Сахалін і на самому острові, глибоко вразило письменника. Існування тамтешніх людей навіть важко було назвати життям. Ніколи раніше письменнику не доводилось ще зустрічатися з такими безпросвітніми злиднями, дикістю і повним свавіллям представників місцевої влади. Всі ці враження Чехов передав в книгах «Из Сибири» і «Остров Сахалин».

Відразу після поїздки на Сахалін Чехов здійснює велику заграничну подорож. Він відвідує Європу, а потім – Гонконг, Сінгапур. Можливо, контрасність вражень допомогла письменнику ще глибше відчути проблеми остріву Сахалін і Росії в цілому.

Незабаром після цієї поїздки, в 1892 році, Чехов перестав займатися лікарською практикою і купив маєток Меліхове під Москвою. Сільський викладач, він на свої кошти збудував школу, допомагав голодуючим. Під час епідемії холери письменник працював як участковий санітарний лікар.

Проте він відмовився від будь-якої винагорода за свою працю, щоб не звязувати себе якимись обовязками.

Тепер А. П. Чехов уже всеросійськи визнаний письменник; одна за другою виходять збірки його оповідань – «Невинные рассказы», «В сумерках».

1888 року він стає лауреатом Пушкінської премії, а в 1900 році- почесним академіком. Це звання письменник дістав одночасно з Л. М. Толстим. Проте невдовзі Чехов виходить з академії разом з В. Г. Короленком на знак протесту, коли туди за розпорядженням Миколи ІІ відказалися прийняти М. Горького.

Новий етап в творчості Чехова повязаний з його заняттями драматургією. Чехов був не тільки майстерним художником прози, але й великим драматургом-новатором. Новаторство Чехова-драматурга полягає перш за все у створенні ним нового типу драматичного конфлікту, де на зміну зовнішнім конфліктам прийшла глибинна конфліктність сюжетів і ситуацій. Драматургію Чехова вирізняє і уповільнений темп розвитку подій, відтворення потоку подій, зовнішньо між собою не звязаних (замість традиційної «єдиної дії». Спочатку він перероблює деякі свої оповідання на пєси, проте вони не мали великого успіху, як це сталося з його пєсою «Иванов».

Важливою подією в житті Чехова стало зближення з Московським художнім театром. 17 грудня 1898 року там відбулася перша постановка «Чайки». Спектакль пройшов з великим успіхом, він виявився історичною подією в житті театру. Відтоді чайка, що летить, стала емблемою театру.

«Чайка» (1895- 1896) різковідрізняється від попередніх пєс Чехова своїм ліризмом, символікою і яскраво змальованим зіткненням різних концепцій мистецтва, концепцій життя. Головною темою пєси стала тема служіння мистецтву, значення мистецтва в суспільному житті, тема долі талановитого художника.

Треплєв не задоволений традиційним мистецтвом і прагне створити драму яскраву, сильну та самобутню. Проте він не йде далі традиційних мрій. Холодна риторика, абстрактність образів гублять його пєсу. Пошуки Треплєвим нових форм не підкріплені пошуками великих ідей, не мають під собою світоглядних основ.

Другий письменник в пєсі – Тригорін виступає за правдиве, реалістичне мистецтво, він висловлює багато правильних думок про нього, проте його не надихає велика ідея, мета. Процес творчості для Тригоріна болючий.

Якостями справжнього художника наділена Ніна Зарєчна. В її уявленні служіння мистецтву – подвиг, воно вимагає всього життя. На такий подвиг здатна Ніна. Якщо цього немає, якщо талант не проявляється – людина гине, як гине, не розкривши свого талану, Треплєв. Чехов перевіряє своїх героїв на їх вірність почуттю, на їхню здатність підпорядкоувати своє життя мистецтву.

Якщо прислухатися уважніше до автохарактеристик героїв, в означення, які вони дають один одному, то можна зрозуміти, що Чехов надає деяку перевагу життєвій позиції Треплєва. Життя Треплєва багатше і цікавіше в порівнянні з тим сірим, буденним життям, яке ведуть решта героїв, навіть найодухотвореніші- Аркадіна і Тригорін.

В «Чайці» багато кохання, тобто показано, як це могутнє почуття заполонило всіх героїв.

Особливості пєси визначив сам Чехов: «Комедія, три жіночих образи, шість чоловічих, чотири акти, пейзаж... ; багато розмов про літературу, мало дії, пять пудів любові». Ослабленість сюжету («мало дії»), лірична наповненість, використання пейзажу з метою розкриття філософського змісту і звукове оформлення, перевід дії у підтекстовий план-все було новим для театру. Важливим нововведенням Чехова було те, що побут і повсякденне життя героїв подані в такій складності, суперечності, що за зовнішнью малозначністю читач і глядач відчувають великі думки. Для означення цього глибинного життя, що протікало за зовні незначними подіями, видатний режисер Станіславський ввів термін «підводна течія».

Новим етапом в ідейно-творчому розвитку письменника стали пєси «Три сестри» (1901) і «Вишневий сад» (1904), в яких ще більше відчувається художній підтекст («підводна течія») і релістична символіка з їхньою центральною ідеєю: све пробуджується до нового життя і все збільшується ненависть в людях до обивательщини. Ці п’єси були схвально зустрінуті глядачами і критикою. Невдовзі вони були перекладені на іноземні мови.

Чеховська драматургія справила значний вплив на світове театральне мистецтво. «В плеяді великих європейських драматургів, – зауважував Бернард Шоу, – Чехов сяє як зірка першої величини навіть поряд з Толстим і Тургенєвим».

В останні роки свого життя (з осені 1898) Чехов за станом здоров’я змушений був переселитися в Ялту, де й жив, з невеликими перервами, до самої смерті.

В 1901 році Антон Павлович одружився з актрисою Московського Художнього театру Ольгою Кніппер, але насолодитися своїми творчими успіхами і подружнім щастям йому не судилося. В звязку з загостренням туберкульозу стан його здоровя різко погіршився. За порадою лікарів він відправився на лікування в курортне німецьке містечко Баденвейлер. Тут другого липня 1904 року Антон Павлович Чехов помер.

В історії світової культури Антон Павлович Чехов залишився як майстер короткого оповідання і нового типу пєси-трагікомедії. Його вміння знайти точну художню деталь, талант відображення тонких душевних переживань завоювали йому популярність в багатьох країнах світу.

 

 

«Вишневий сад» була останньою i, можна сказати, пiдсумковою п'єсою Антона Чехова. Вiн написав її незадовго до смертi, 1904 року, на переломному стику епох, коли передчуття змiн в суспiльствi було особливо помiтним. Напередоднi соцiального вибуху вiн як творча людина, не мiг не вiдчувати загального настрою, непевнiсть моменту майже мимоволi викликала потребу осмислити сучасну йому дiйснiсть з позицiй минулого й майбутнього. Але в драматичному творi автор може передати свої думки лише через виведенi в ньому образи. Тому персонажi «Вишневого саду» пов'язанi з рiзними часовими верствами. У жодному iншому його творi немає стiльки символiчного навантаження образiв, як у цiй п'єсi.

Минуле в п'єсi презентують собою Раневська й Гаєв. Як завжди, Чехов не дiлить своїх героїв на «позитивних i негативних» – усi вони мають як привабливi риси, так i потворнi. У цьому випадку йдеться не лише про характеристики героїв: Чехов висвiтлює «добрi поганi» моменти доби, що минає.

Раневська непрактична, егоїстична, вона не вмiє влаштовувати своє життя, але разом з тим її натура чуйна та поетична, їй властивi вiдчуття прекрасного i витонченiсть. Гаєв теж морально вiльний вiд матерiальних розрахункiв. Для цих людей iснують духовнi цiнностi, меркантильнiсть викликає в них презирство, хоча з iншого боку ця якiсть перетворюється i на протилежну: саме через нерозважливiсть i непрактичнiсть вони й утрачають вишневий сад, що був для них не якимось майном, а своєрiдною iдеєю. Минулому належить i Фiрс, пiдкреслено старий навiть за вiком. У фiналi п'єси його, хворого, не помiтивши, забувають в будинку...

Сад купує Лопахiн, «часово прив'язаний» до тодiшньої сучасностi. Для нього вишневий сад – звичайна власнiсть, а спричиненi його продажем пристрастi цiй людинi незрозумiлi. Лопахiн – прагматик i реалiст, на думку Трофiмова вiн навiть хижак, хоча й корисний: «ось як у розумiннi обмiну речовин потрiбен хижий звiр, що з'їдає все, що потрапить йому на шляху, так i ти потрiбний». Тут йдеться не про особистiсть, швидше про соцiальну роль: у черствостi чи то в бездушностi звинуватити Лопахiна неможливо. Вiн щиро спiвчуває колишнiй власницi саду, намагається їй допомогти, але його свiтогляд належить до iнших систем цiнностей i стає нездоланним бар'єром для розумiння. Вiн хоче як краще, але змiст цього «кращого» у героїв п'єси надто рiзний, як рiзний змiст самих епох.

У листах, пов'язаних з постановкою «Вишневого саду», Чехов пiдкреслював, що роль Лопахiна є центральною, «Бо це не купець у банальному розумiннi... Це м'яка людина... порядна людина в усiх значеннях». Меркантильний дух сучасностi зробив Лопахiна мимовiльно обмеженим щодо вiдсторонених вiд практичних справ iдей.

Символiчно, що формальна перемога не приносить Лопахiну жодного задоволення, вiн несподiвано вiдчуває сором: «О, швидше б усе це минуло, швидше б змiнилась наше недолуге, наше нещасливе життя».

Iдею майбутнього втiлено у образах Петi Трофiмова й Анi. Анi лише сiмнадцять, зрозумiло, що вона ще не встигала проявити себе вчинками, але її свiтлi мрiї, спрямованiсть у завтрашнiй день свiдчать про ще не реалiзований потенцiал. Так само «вiчний студент» Трофiмов теж лише готується до справжнього життя. Для них усе попереду. Характерно, що й образи цi виписанi якось контурно, вони самi по собi несуть у собi «недовтiленiсть» майбутнього. У момент знищення саду, коли Раневська й Гаєв у вiдчаї, а Лопахiн усвiдомлює моральний програш, молодi весело бiжать уперед – у майбутнього власна дорога. «Добридень, нове життя!» – звучить сповнений оптимiзму голос.

Отже, три часових верстви зiбралися навколо вишневого саду. Та нi, не просто навколо саду. «Вся Росiя – наш сад», – написано у Чехова. Саме за неї й точиться боротьба мiж трьома епохами. «Вишневий сад» є твором про кiнець старої Росiї, про прощання з минулим в очiкуваннi майбутнього. А ще ця п'єса стала своєрiдним поетичним заповiтом «Шекспiра ХХ сторiччя» прийдешнiм поколiнням.