Чи потрібна українцям Україна ?

І головне, необхідно пам’ятати, що завдаючи тиску і спричиняючи збитки розташованим на півострові українським Збройним Силам російський президент прагне виграти час до «легітимізації» встановленого за допомого «російських багнетів», так званого уряду Криму. Після чого вірогідність широкомасштабного збройного конфлікту із застосуванням всіх новітніх засобів ведення війни (принаймні на теренах південно-східних областей) значно зросте (тут вже не обійтися наспіх спорудженими блокпостами). Необхідно вже зараз без нагнітання та паніки інформувати цивільне населення про об’єкти захисту та їх розташування (провести ревізію в уцілілих бомбосховищах – провірити та полагодити там системи, завезти медикаменти, питну воду та їжу, призначити персонал тощо). Є й інші загрози та необхідні для проведення привінтивні заходи про які, очевидно, не варто мовити безпосередньо у цьому звернені до загалу.

Сподіваюся, знайдуться люди близькі до владних структур на місцях та в уряді України, які передадуть висловлену стурбованість.

05. 03. 2014р.

Служу Народу України, лейтенант, професор

Євген Сінкевич

 

 

Некоторые эксперты считают, что Россия игнорируя новые украинские реалии и не желая обсуждать вопросы вокруг урегулирования (отказ вывести войска) в Крыма загоняет себя в угол.

Позволю себе несколько иное суждение. Пока стоит задача загнать в угол Украину а вместе с ней и весь цивилизованный мир. Я имею в виду, что задача поставленная

Путиным, организовать так называемый референдум о статусе Крыма, что, как представляется ему, легитимизирует незаконно посаженное российским спецназом так называемое Правительство Крыма. Эта тенденция в российской внешней политике опасна для Украины и мирового сообщества, чревата военными провокациями (если россияне не организуют их ранее) и широкомасштабным военным конфликтом (жертвой возможного противостояния станут не только военнослужащие, но и широкие слои населения), военное противостояние выйдет за пределы Крыма.

С целью недопущения такого сценария, необходимо активизировать политическое давление на Путина (возможно, уже сейчас не откладывать санкции против России) ; более четко продемонстрировать поддержку Украины (не откладывать до избрания нового Президента вопрос об ассоциации) ; усилить давление на Путина с целью неотложного обсуждения всех вопросов на переговорах; незамедлительно оказать военнотехническую помощь Украине. И, главное, в России имеются не зомбированные здравомыслящие граждане – использовать различные средства коммуникации для их информирования с целью давления на власти из внутри и информирования общественности.

5 марта 2014 г.

С уважение, профессор Евгений Синкевич

 

Прошу по возможности распространить своим коллегам по работе и друзьям

 

Що далі?

Події в Криму і не тільки мають дві площини: юридичну і практичну (фактичну).

Пункти перетину на суходолі та й повітряний простір контролюють російські або проросійські підрозділи (беркут, козачки Кубані, місцеві колаборанти). Радіолокаційні станції та українська військова авіація заблокована чи виведена з ладу. На півострові постійно нарощується російська військова присутність (зелені чоловічки). Постійно ведеться психологічний та фізичний тиск на українські військові підрозділи. Здійснюються напади на журналістів та блокується доступ іноземних спостерігачів. Через тиждень в автономії відбудеться псевдо-референдум, який формально розв’яже руки Путіну і, очевидно, на зелених чоловічках появляться шеврони російських підрозділів. Про все це відомо в Україні навіть школяреві. Постає питання, що далі? Що робити перед лицем неприхованої агресії сусіда-окупанта?

Перш за все, необхідно зрозуміти де ми знаходимося, а тобі визначити необхідний напрямок руху та першочергові кроки.

Уряд сформовано, влада на місцях починає брати ситуацію під контроль, проведено перші мобілізаційні заходи у війську. Вдалося налагодити діалог із ймовірними позичальниками коштів, що дозволить дещо стабілізувати економічну ситуацію в країні. Є підстави сподіватися на підписання ще до президентських виборів асоціації з ЄС в політичній її частині. В Європі та світі все більше починають розуміти небезпеку для сучасної цивілізації путінської Росії.

Влада, на кінець, перекрила на кордонах доступ підривних елементів легальними шляхами (потягами, автотранспортом). Прийшло й розуміння небезпеки з напрямку Придністров’я. На кінець, отямилося й приступило до виконання своїх функціональних обов’язків СБУ (наприклад, арешт Губарєва). Певні більш рішучі дії по захисту адміністративних будівель здійснює міліція. Разом із тим, робота цих органів не тільки в Криму, але й на сході та півдні (як не дивно в Києві теж) мало ефективна. У пересічного українця виникає питання де вони були, коли «невідомі» мародерствували на віллах екс-чиновників та в Межигір’ї, коли власники копалень організовували саботаж і народне невдоволення, провадячи побори нібито для відновлення центру столиці? Іноземна агентура та колоборанти («тітушкі» та «старушкі» – назвемо їх так) в умовах триваючої окупації Українського Криму, розмахують на мітингах ворожими прапорами. Очевидно, що окрім відповідних спецслужб (продовжувати затримання організаторів та найбільш активних учасників) має реагувати на такі дії відповідними рішеннями законодавчого характеру Верховна Рада. В умовах нормального функціонування держави кожна людина має право на мирні форми висловлення своєї позиції – це аксіома. Але, державні структури повинні дати чіткий сигнал, що в умовах іноземної агресії, всі дії на підтримку агресора (намагання пікетування виїздів із військових частин тощо) будуть каратися відповідно до чинного законодавства (відповідні статті про державну зраду є).

Зрозуміло, що влада ще не в повній мірі здатна взяти ситуацію під контроль. Велике значення для