Цілі, рушійні сили та результати революції Гідності

 

23 січня відбулись суттєві зрушення в регіонах: протестувальниками були захоплені ОДА в Львові, Івано-Франківську, Рівному, штурмували ОДА в Черкасах.В Полтаві штурм був призупинений після того, як очільник місцевої міліції приєднався до помину за загиблими.

У Запоріжжі в ніч з 26 на 27 січня спільними зусиллями МВС та «тітушок» був жорстоко придушений 10 000 протест під Запорізькою ОДА. Були жорстоко побиті активісти Евромайдану, журналісти та пересічні громадяни. «Тітушками» був захоплений та розгромлений кінотеатр «Байда 3D», у якому знаходився пункт обігріву та першої медичної допомоги.

23 лютого 2014 року Запорізька ОДА, так звана «цитадель Януковича в Запоріжжі», мирно, практично без опору, відкрила двері для журналістів, громадських спостерігачів та активістів Майдану. Губернатор Пеклушенко зник, як і всі його заступники. В акції відкриття ОДА взяли участь близько 2 тисяч прибічників Євромайдану.

 

 

Геополітичні наслідки.Основним геополітичним наслідком Революції є вихід України із зони впливу Росії в економічній та політичній сферах, та відносне зменшення залежності від Росії в культурній сфері.

В економічній сфері вихід України із зони впливу Росії відбувся через істотне зменшення залежності від критичного для економіки України імпорту з Росії енергоносіїв. Цьому сприяли два чинники: збільшення експорту енергоносіїв з Європи; зменшення внутрішнього енергоспоживання через війну на сході України та російську інтервенцію до Криму. Також зменшення залежності відбулось через розрив торгових відносин з Росією: внаслідок введення проти Росії міжнародних санкцій через її агресію проти України; та ведення Росією торговельної війни проти України («Сирна війна», «Шоколадна війна», знищення санкційних продуктів тощо).

В політичній сфері зменшення залежності було досягнуте як в наслідок наявності військового протистояння між Україною і Росією, так і через очищення політичної системи України від проросійських сил в результаті проведених в Україні виборів Президента, парламентських та місцевих виборів.

В культурній сфері зменшення залежності відбулось в наслідок обмеження на концертну діяльність в Україні для акторів, які публічно підтримали агресивну політику Путіна, та заборону трансляції частини російської теле- та кінопродукції, яка пропагує або прославляє російські силові структури та імперську політику. Тим не менше, частка російської та російськомовної телепродкукції в українському медійному просторі все ще лишається непропорційно високою.

 

 

Таким чином, можна зробити висновок, що Революція Гідності залишила глибокий, визначальний і незабутній слід в історії. Не в прийнятих документах – папір все стерпить, не в прізвищах лідерів – вони змінювалися і будуть змінюватися. Її ідеали, надії й рішення разюче змінили нашу ментальність, розпочали і продовжують формувати нашу нову політичну ідентичність. Процес не завершено. Бо історія штука не скороспішна. Коли ж завершиться – будуть і правильні рішення, і справжні лідери. 

Революція гідності, без сумніву, змінили країну. Але вона змінила і кожного з нас. Ми навчилися брати на себе бодай маленьку, але відповідальність, навчилися бути небайдужими, неегоїстичними, чим, чесно кажучи, раніше трохи грішили. Кожен у ті буремні зимові дні намагався бути хоч чимось корисний Майдану. Кожен хотів допомагати: одні завзято взялися за волонтерство, і цілими днями та ночами на столичному, чи на місцевому майдані готували канапки та гарячий чай, інші допомагали матеріально — хтось гривнею, хтось і сотнею гривень... Хто чим міг. Головне, не було, ну майже не було, байдужих. Рік тому молодь гостро відчула, що це її шанс. Шанс змінити Україну, а відтак і себе, і своє майбутнє. Шанс вибороти право жити у гідній, справедливій країні. Нехай не одразу, але з часом, жити не гірше, ніж наші однолітки у Польщі чи Німеччині. А чим ми, власне, гірші за них? Лише тим, що нам не пощастило народитися там, “за бугром”, в ситій Європі. Тож вибору у нас не залишалося. Ми мусили змінити країну на краще! Мета Революції гідності — примусити владу працювати заради своїх громадян, заради їхнього кращого майбутнього. А якщо ця влада не хоче чи не може, значить її місце — на звалищі історії. Саме так і сталося!

Студентство , яке було мотором протестних акцій, змусило змінюватися усе суспільство. Саме молодь розбудила країну, саме вона стала каталізатором Майдану. І саме на ній лежить найбільша відповідальність за майбутнє країні.

Шанс на зміни нам дістався дорогою ціною, ціною людських жертв, ціною втрати частини території. Ми вигнали прогнилу корумповану владу, але  пустили на свою землю війну. Звичайно, не з нашої вини нині творяться ті жахіття на Донбасі, але саме нам з цим жити і боротися за нашу свободу. А ще дуже уважно спостерігати і контролювати тих, хто прийшов до влади внаслідок Революції гідності. Ми повинні бути особливо пильними.  Бо не маємо право змарнувати і цей шанс, як десять років тому, наші батьки, які виходили на Помаранчеву революцію, змарнували свій шанс на зміни. Вони не впильнували, не проконтролювали належним чином тих політиків, які після тодішнього Майдану отримали владу. Віддали на відкуп політикам почату на Помаранчевій революції справу. Тоді українці змінили політиків при владі, але не змінили систему влади. Це як у  старі міхи вливати нове вино. Воно все одно скисне, зіпсується...

Зараз конче треба зламати хребет цій зашкарублій, вкрай корумпованій системі. І тут кожен повинен почати з себе. Якщо хочемо європейського благополуччя, європейського рівня життя, то маємо жити і працювати як європейці: віддавати державі більше, ніж брати та вимагати з неї. І щодня пам'ятати про тих, хто віддав своє життя за кращу Україну — за таку Україну, про яку усі ми мріємо...

 

 

1. Чорногуз О. Революція гідності, політика підлості / О. Чорногуз // Самостійна Україна. – 2014. – Ч. 2/531. – С. 22–26.
2. Бончук Р. Хронологія подій та протистоянь на Євромайдані / Р. Бунчук. – Режим доступу : http://ankontr.if.ua/?page=blogs&p_id=42276
3.  Євромайдан: хроніка відчуттів [колекція есе Тараса Прохаська, Івана Ципердюка, Юрія Андруховича, Сергія Жадана, Юрія Винничука]. – Брустурів: Дискурсус, 2014. – 156 с.
4.    Лещенко С. Межигірський синдром. Діагноз владі Віктора Януковича. – К.: Брайт Стар Паблішинг, 2014. – 248 с.
5. Золкіна М. Євромайдан: передумови масового протесту / Марія Золкіна // Громадська думка. – 2014. – № 1. – С. 3–12.
6. Наливайко Н. До нової ідентичності: з Іншим. Але окремо [Електронний ресурс] / Наталія Наливайко // Українська правда. – http://life.pravda.com.ua/columns/2014/12/26/186663/
7. Скибицька Ю. Євромайдан : рік по тому / Ю. Скибицька, М. Кукало, Т. Козуб // Наука і суспільство. – 2014. – № 11/12. – С. 2–3.
8. http://pidruchniki.com/75348/pravo/revolyutsiya_gidnosti_listopad_2013_l...
9. https://sites.google.com/site/revoluciagidnosti/hronologia-podij
10. http://forhistory.xyz/revolyutsiya-gidnosti/
11. https://uk.wikipedia.org/wiki/Революція_гідності