Cоціальна політика України

О. Якуба розглядає структуру економіки як сукупність елементів: економічної свідомості, економічних нормативних установлень та організацій, установ та економічних відносин.

В сучасних умовах особливої актуальності набувають дослідження економічної свідомості та поведінки окремих соціальних груп та спільнот. Значний вплив на економічну свідомість та поведінку індивідів справляє кризо-1 вий стан суспільства. І це яскраво ілюструють гострі кризові явища, які раптово дали про себе знати в Росії і одночасно підірвали економіку цілої низки інших країн, які мають із нею економічні стосунки. Це спричинило паніку в економічній свідомості громадян України і т. д. І особливо важко такі процеси відбиваються на рівні життя найбільш незахищених верств населення: пенсіонерах, інвалідах, молоді і т. д. Тому для сучасного українського суспільства досить характерним залишається відчуження у всіх сферах життя суспільства.

З цього погляду, важливим завданням соціології є формування такої галузевої дисципліни як соціологія економіки.

Як самостійний науковий напрям соціологія економіки зароджується у США в 50-х роках нашого століття. Основною передумовою її виникнення була необхідність пошуку шляхів ефективного управліннях людським фактором економіки в умовах зростання масштабів виробництва, ускладнення економічних зв'язків. Становлення економічної соціології як окремої науки, в першу чергу, пов'язане в ім'ям відомого американського соціолога Н. Смелзера. Щоб пояснити специфіку даної науки, Смелзер ділить суспільне життя на дві сфери: економічну і неекономічну (політика, культура, етнічні спільноти, стратифікація), і вводить поняття «соціологічних змінних». Останні він також поділяє на дві групи: ті, що діють в сфері економіки і ті, котрі функціонують в неекономічній сфері. На цій основі Смелзер дає уявлення про коло об'єктів, які належать до розгляду в економічній соціології.

На основі цього, Смелзер так визначає суть економічної соціології: “Економічна соціологія являє собою застосування змінних і пояснюючих моделей соціології до дослідження комплексу різноманітних видів діяльності, які стосуються виробництва, розподілу, обміну і споживання обмежених матеріальних ресурсів”. Концепція Н. Смелзера стала основою для формування і подальшого розвитку економічної соціології.

У колишньому Радянському Союзі економічна соціологія практично не розвивалася. Перші праці в даній галузі з'являються лише наприкінці 80-х років. Найбільш вагомими в цьому напрямку є праці відомих російських соціологів Т. Заславської і Р. Ривкіної. Економічна соціологія виникає на стику соціології і економіки.

Для кожного суспільства характерна соціоекономічна двоєдиність, яка виражає загальну суперечливість між економічними і соціальними факторами суспільного прогресу. Економічні і соціальні явища в суспільстві тісно взаємопов'язані і взаємозалежні. Так, в основі суті економічних процесів завжди лежать певні соціальні регулятори. Наприклад, основою економічних відносин розподілу благ є регулюючий їх соціальний механізм: поведінка і взаємодія соціальних груп, від яких залежить характер розподілу.

В якості основних соціальних передумов розвитку економічної соціології можна виділити:

все більш зростаючу роль суб'єктивного фактора в соціально-економічному розвитку. Наукові уявлення про роль людей у розвитку економіки змінюються. Людина розглядається як суб'єкт економіки з власними цілями, потребами, інтересами, а не як пасивний об'єкт зовнішнього управління;

необхідність підвищення ефективності управління трудовою поведінкою;

зміну соціальних якостей населення і нові вимоги до управління трудовою поведінкою (підвищення рівня культури, освіти, інформованості).

Об'єктом соціології економіки є взаємодія соціального і економічного. Особливістю цього об'єкта є те, що розглядаються не окремо взяті процеси, що відбуваються в сфері економіки чи соціальні процеси, не взаємозв'язки між ними, а ті механізми, які породжують і регулюють ці взаємозв'язки.

Оскільки соціологія економіки розглядає взаємодію соціального і економічного, потрібно дати їм визначення.

Економічна сфера – це підсистема суспільства, яка займається виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних благ і послуг, необхідних для життєдіяльності людей. Економіка є одним з найважливіших соціальних інститутів. Вона активно взаємодіє з іншими сферами суспільства: політикою, культурою, сферою освіти. Взаємодія відбувається через зв'язок функцій, які вони виконують, через взаємозалежність їх інститутів, через взаємодію організацій.

Соціальне не є окремою сферою суспільства. Соціальні відносини вирізняють за суб'єктом впливу, а не об'єктом, соціальні інститути діють у всіх сферах суспільного життя. Більшість соціологів розглядають соціальну структуру суспільства через призму соціальної диференціації, тобто через відносини нерівності (чи рівності) різних соціальних груп. В цьому аспекті саме економіка є вирішальним фактором того положення, яке займають дані групи в суспільстві. Тобто економічні відносини суспільства мають значний вплив на його соціальну структуру і активність соціальних груп.

З іншого боку, соціальні процеси чинять значний зворотній вплив на стан і розвиток економіки в суспільстві. Інакше кажучи, економіку можна розглядати як певний соціальний процес.

Економічна соціологія розглядає структуру, характер впливу, роль людського фактора в сфері економіки. Конкретніше – взаємодію соціально-економічних груп в процесі їх діяльності і поведінки. Тобто, предметом розгляду є економіка як соціальний процес та його суть зміни характеру функціонування економіки під впливом взаємодії різних соціальних груп.

Щоб вияснити, яким чином відбувається вплив людського чинника на розвиток економіки і її зворотній вплив на активність соціальних груп, відомі російські соціологи Т. Заславська і Р. Ривкіна вводять поняття соціального механізму розвитку економіки. Під соціальним механізмом розвитку економіки розуміється стійка система економічної поведінки соціальних груп і взаємодія цих груп між собою та з державою з приводу виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ та послуг.

Перший блок – система управління економікою – відображає соціальні інститути, пов'язані з управлінням. Вся організаційна структура управління економікою функціонує в системі економічних відносин в межах певного господарчого механізму. Господарчий механізм є інструментом управління поведінкою соціальних суб'єктів. В загальному розумінні – це економічна сфера суспільства.

Другий блок – соціальна структура суспільства.

Третій блок – результат соціально-економічного розвитку суспільства – об'єднує як показники розвитку економіки, так і соціальні якості населення. Соціальні результати розвитку економіки мають надзвичайно важливе значення для суспільства.

Четвертий блок – центральний – відображає соціальну активність соціальних груп.

П'ятий блок – культура суспільства – відображає цінності, норми які визначають потреби і інтереси соціальних груп. Отже соціальний механізм розвитку економіки є складною взаємодією системи взаємопов'язаних факторів.

Практична значимість економічної соціології найкраще виявляється через ті функції, які виконує в суспільстві дана галузь соціології.

В галузі економіки функціями економічної соціології є аналіз:

соціальних резервів і ресурсів, які дозволяють виконувати економічні завдання чи вирішувати економічні проблеми;

соціальних принципів, грунтуючись на яких, економічна система буде максимально ефективною і суспільно прийнятною;

соціальних обмежень, які роблять економічну систему нестабільною і конфліктною.

Соціальні функції економічної соціології полягають в тому, що нею здійснюється:

вивчення і аналіз можливостей і умов соціального і психологічного комфорту людини в даній економічній системі відносин;

вироблення рекомендацій по адаптації особистості як суб'єкта економічної діяльності.

В зв'язку з цим, перед економічною соціологією стоїть ряд важливих завдань. Ці завдання найбільш повно розглянуті в фундаментальній для економічної соціології роботі Т. Заславської і Р. Ривкіної «Социология зкономической жизни».

Розглянемо ще один із різновидів соціальних інститутів – інститут політики. Політика – це своєрідна сфера відносин між соціальними групами та спільнотами, яка пов'язана з їх боротьбою за владу, з визначенням форм, завдань, змісту діяльності держави. М. Вебер визначає політику як «прагнення до участі у владі або здійснення впливу на розподіл влади, чи то між державами, чи всередині держави, між групами людей, котрі її складають. За словами Р. Арона, політика – це боротьба за владу та пов'язані з нею переваги».

М. Вебер вважав, що держава – це відносини панування людей над людьми, що спираються як на засіб на легітимне (визначене тими, ким керують) насильство. Він виділяє три типи легітимного панування, що характеризують мотиви підкорення. Перший тип – легальне легітимне панування -передбачає правову державу, де всі підпорядковані закону. Будь-яка влада, що видає та забезпечує виконання законів, – легальна. Разом з тим, вона може бути нелегітимною, тобто не визнаватися населенням.

Другий тип – традиційне легітимне панування ґрунтується на вірі у непорушність, священність давніх порядків і звичаїв. Традиційне панування характерне для монархічної форми правління. Третій тип – харизматичне панування – передбачає особисту відданість керівникові, вождю, пов'язану з вірою й чого особливі якості, його священний дар (харизму). Існують й інші типи легітимності, зокрема, ідеологічні (класова, націоналістична) та ін., пов'язані із виправданням влади, тієї чи іншої ідеології.

Політика, як і всі інші сфери соціального життя, має свою специфічну структуру. До неї входять такі складові як політична свідомість, політичні організації та політичні відносини.

Політична організація – це сукупність усіх державних і недержавних закладів і організацій, які реалізують політичну владу, беруть участь у регулюванні взаємовідносин між соціальними групами. До неї входять органи державної влади і державного управління, заклади, організації, які ставлять політичні цілі. Це – політичні партії, громадські організації, а також такі неформалізовані інституційні форми, як мітинги, демонстрації і т. д.

Політична свідомість – це почуття, настрої, погляди, уявлення, інтереси, ідеї, ідеали, цінності, переконання, пов'язані зі ставленням соціальних груп до політичної влади, шляхів і засобів її завоювання та утримання.

Політичні відносини – це стійкі політичні зв'язки і взаємодії, які утворюються у зв'язку з функціонуванням політичної влади. Це стосунки політичних діячів, керівників і маси, еліти та електорату (виборців), еліти і контреліти, лідерів і груп підтримки і т. д.

Політика як соціальний інститут виконує ряд функцій:

ціннісно – орієнтаційну функцію;

управління і керівництва політичними і суспільними процесами;

інноваційну функцію;

інтегральну функцію;

функцію виховання і формування особистості.

Отже, відповідно до прийнятої соціологічної теорії, на сьогодні в України соціальна політика реалізується різними соціальними інститутами, однак при цьому зберігається формальна участь народу у формуванні її основних завдань, оскільки це відповідає суті демократичної держави. Проте слід зазначити, що останнім часом в умовах постійного політичної невизначеності і декларативних намагань окремих діячів соціальних інститутів покращити власний політичний рейтинг функції соціальних інститутів, які безпосередньо формують соціальну політику держави, значною мірою нівельовані.

 

 

Герасимчук А. А., Шиян О. М. Соціологія: Курс лекцій. – Київ, 2001.

Краткий словарь по социологии. – Москва, 1989.

Система социологического знания: Учеб. пособие /Г. В. Щекин. / – К, 2001.

Смелзер Н. Социология. – М. : Феникс, 1994.

Соціологія, курс лекцій /за ред. Старовойта І. С. /, Тернопіль, 1999.

Соціологія, навчальний посібник /за ред. Макєєва С. О. /, К, 1999.