Цивілізаційний підхід в аналізі стадій господарського розвитку

 

 

 

 

1.1. Основні підходи до осмислення еволюційного розвитку людства

1.2. Вчення М. Я. Данилевського та його роль у формуванні цивілізаційного підходу

2.1. Поняття цивілізації та принципи цивілізаційного підходу

2.2. Цивілізаційний підхід в дослідженні ґенези господарської діяльності

2.3. Позитивні і негативні риси цивілізаційного підходу

 

 

Наукова періодизація – це узагальнена характеристика об'єкта дослідження шляхом поділу процесу розвитку на якісно відмінні періоди, усвідомлення його структурної еволюції в кожний конкретний період розвитку. Питання періодизації історичного розвитку господарських систем є дискусійним у вітчизняній і зарубіжній історико-економічній науці. На сьогодні загальновизнаної обґрунтованої концепції періодизації, що охопила б усю історію людства, не існує.

Актуальність дослідження. Функціонально-пізнавальне значення періодизації історії економіки полягає у визначенні логіки історичного розвитку господарських систем суспільства, характеристиці їхніх ключових періодів та етапів розвитку, якісних змін в них, дослідженні процесу зростання цілісності системи. Періодизація історії економічної думки ґрунтується на відтворенні особливостей економічних ідей у кожний конкретний період їх розвитку, врахуванні спадковості економічних знань, виявленні основних віх поступального розвитку.

Об'єкт дослідження: історичний процес у контексті цивілізаційного підходу.

Предмет дослідження: теоретико-методологічний потенціал цивілізаційного підходу.

Мета роботи: дослідження наукової періодизації, насамперед цивілізаційного підходу в аналізі стадій господарського розвитку, доведення необхідності обґрунтування та перспективності застосування основних понять та ідей цивілізаційного підходу в дослідженні історичного процесу. Стан дослідження. Дану тему досліджували: М. Данилевський, О. Шпенглер, А. Тойнбі.

 

 

 

Центральною, головною методологічною проблемою досліджень з економічної історії є періодизація економічної історії, точніше пошук та обґрунтування об'єктивних критеріїв періодизації економічного розвитку людства. Від вирішення цієї важливої методологічної проблеми залежать концептуальні засади, висновки та узагальнення не тільки у межах економічної історії, але й усіх економічних наук. Ця проблема і нині залишається дискусійною. З'ясування критеріїв періодизації розвитку економіки та економічної науки стало важливою науковою проблемою. Більшість сучасних дослідників наголошують на відмінностях у періодизаціях історико-економічної науки та загальної історії, оскільки предметом останньої є певні часові та просторові межі, в яких відбувається розвиток людського суспільства, перебіг історичного процесу. У зв'язку з цим події подаються в історичній ретроспективі, відповідно до історичної послідовності їх виникнення та розвитку. Історико-економічна наука досліджує якісні зміни в господарській системі та економічній думці, відображає зрушення, що виникли в результаті історичної еволюції. Тобто визначальними критеріями періодизації е зміни в процесі розвитку економіки та економічної науки з урахуванням історико-хронологічного підходу.

Основою сучасних концепцій періодизації є розгляд зазначеної проблеми, по-перше, в контексті цілісного осмислення всесвітньо-історичного розвитку як соціокультурного процесу, що розглядається як система, складовими якої є економічна, соціально-політична, культурно-інформаційна сфери людської життєдіяльності, їх взаємопов'язана якісна трансформація, по-друге, через визнання ідеї багатофакторності соціокультурного, у тому числі історико-економічного процесу (відносин економічної власності, технологічного способу виробництва, рівня розвитку товарно-грошових відносин, способу управління та координації економічної діяльності тощо), по-третє, на основі системно-синергетичної концепції.

Історично сформувалися три основних підходи до осмислення еволюційного розвитку людства.

1. Лінійно-поетапний (стадійний) підхід трактує історію людства як сходження від нижчого до вищого, від простого до складного, однієї стадії до іншої – передбачуваний лінійний розвиток. Головна увага приділяється вивченню історичних процесів у часі, на основі внутрішніх (ендогенних) механізмів розвитку: освоєння вогню, перехід до будівництва житла, приручення тварин, нагромадження досвіду і знань. Це погляди авторів Стародавнього Риму, доби Відродження та Просвітництва (Д. Віко, А. Джевонезі, Ж. Ж. Руссо, А. Р. Тюрго, Д. Юма, A. Фергюссона), представників еволюційно-прогресивістської парадигми (Ж. А. Кондорсе, К. А. Сен-Сімона, Г. Гегеля, О. Конта, С. Десницького, Ф. Ліста, Б. Гільдебранта, Г. Шмоллера, А. Вагнера, Л. Брентано, К. Бюхера, М. Костомарова, М. Грушевського, В. Винниченка, М. Драгоманова, І. Франка, М. Ковалевського, К. Поланьї, B. Ростоу, Р. Арона, Д. Белла, Б. Тоффлера), формаційної парадигми (К. Маркса, В. І. Леніна, радянських вчених), а також модернізаційної та постмодернізаційної парадигм.

2. Циклічна модель історичного розвитку, або історичного кругообігу, акцентує увагу на просторовому аналізі історії, своєрідності просторово-тимчасових культур-цивілізацій, заперечує єдність, послідовність і закономірність розвитку людства. Вона зародилася у давніх цивілізаціях Індії та Китаю на ґрунті землеробства, розвивалася в античні часи (Платон, стоїки) та середньовіччя (арабський мислитель Ібн-Хальдун), розквітла в добу Відродження (М. Макіавеллі, Т. Кампанелла, Дж. Віко), а остаточно сформувалася в кінці XIX ст. – на початку XX ст. (концепції І. Гердера, Е. Мейєра, М. Данилевського, К. Леонтьева, О. Шпенглера, Ф. Ніцше).  3. Теорія цивілізації – базується на дослідженнях економічних систем в єдності економічних і соціокультурних складових.

Думки про поступальний рух економічного життя висловлювали давньоримські мислителі Овідій, Лукрецій Кар, Вітрувій. Так, Вітрувій зазначав, що господарська діяльність людини характеризується такими стадіями, як освоєння вогню, перехід до будівництва житла, приручення тварин, нагромадження досвіду та знань, винахід і вдосконалення знарядь праці