Демократія

 

 

Перші провісники демократичної ідеї засновували свою проповідь на чисто релігійній насназі. Для багатьох з них демократія була свого роду релігією. Сліди такого політичного ідолопоклонства часто зустрічаються й у наші дні: через чи нездатність небажання прийняття відповідальних політичних рішень усі надії покладаються на демократію, як на «всемогутню і всезцілювальну» силу, їй присвячують усі свої сили й ентузіазм. А чого коштують заяви про демократію, як найвищій і кінцевій формі, у якій політичний розвиток досягає свого экстремума?!

Сучасна політична теорія піддає подібні погляди, як думки наївному і поверхневі, сумніву і протиставляє їм ряд спостережень і висновків, що знімають з демократії ореол чудесного, надприродного і вводять її в число природних політичних явищ, що представляють її як елемент, «рівноправний» всім іншим політичним формам. Особливо підкреслюються надзвичайні труднощі здійснення демократичної ідеї і найбільша легкість її перекручування. Багато великих мислителів знаходили, що демократія може бути здійснена лише при особливих, специфічних умовах. Більш того, більшість певна думали, що, якщо розуміти демократію у всій строгості цього явища, те щирої демократії ніколи не було і не буде.

Подібні судження настільки авторитетних учених як Руссо, Брайс, Прево-Парадоль, Шерер, Гірншоу й інших цілком підтверджують і яскраво підкреслюють ті висновки про демократію, до яких приводить і історичний досвід і політична наука. Наївні припущення про те, що варто тільки «скинути» старий порядок і проголосити «загальну волю», загальне виборче право, народне самоврядування і демократія здійсниться сама собою не витримують критики.

Насправді, думка про те, що з руйнуванням старих підвалин негайно ж настає воля, належить не демократичній, а анархічній теорії. У противагу цьому анархічному погляду сучасні дослідники одностайно визнають, що як більш пізня і складна форма політичного розвитку демократія вимагає і більшої зрілості народу. Як указувалося раніше, по своїй суті демократія є самоврядування народу, але для того, щоб це самоврядування не було порожньою фікцією треба, щоб народ виробив свої форми організації. Народ повинний дозріти для керування самим собою, що розуміє свої права і поважає чужі, що усвідомлює свої обов’язки і здатний до самообмеження. Така висота політичної свідомості ніколи не дається відразу, вона здобувається довгим і суворим досвідом життя. І чим складніше і вище задачі, що ставляться перед державою, тим більше потрібно для цього політична зрілість народу, сприяння кращих сторін людської природи і напруга всіх моральних сил.

Ці умови здійснення демократії випливають і з іншого її визначення, порушеного раніше, як системи волі, політичного релятивізму. Оскільки демократія відкриває широкий простір для змагання самих різних сил, що існують у суспільстві, те необхідно, щоб ці сили підкоряли себе деякому вищому початку. Воля, що заперечує початку суспільного блага і солідарності всіх членів суспільства, приведе до самознищення і руйнування основ державної влади.

Ступінь віддаленості сучасних демократій від навіть приблизного ідеалу чітко видно в питанні про фактичне здійснення народовладдя. Безумовно правий Руссо, ототожнюючи поняття чисої демократії з особистою участю всього народу не тільки в законодавстві, але й у керуванні і затверджуючи, що система представництва є відступ від дійсного народовладдя. Однак і він розумів, наскільки важко реалізувати в житті справжню демократичну ідею. Об’єктивно при будь-якому ладі, при демократії, над загальною масою народу завжди виростають деякі особи – керівна меншість, вожді, що направляють загальне політичне життя. Практично повсюдна трансформація демократії в правління деяких – явище помічене давно і досить гарно описане.

Однак Кельзен, як і багато інших видних учених, погоджуючись з даним спостереженням, що при демократії, як і при всіх інших політичних системах, що визначає значення мають не маси, а вожді, у той же час відстоюють перевагу демократії з того погляду, що саме тут відбувається найбільш якісний добір вождів. Можливо, у багатьох випадках це дійсно так, тобто демократизм практично допускає сполучення з аристократизмом, але це все по визначенню суперечить чистотою демократичної ідеї. Визнання ж необхідності аристократичного ядра для життєздатних демократій тотожно згоді з твердженням Руссо, що «щира демократія більш придатна для богів, ніж для людей».

Варто визнати, що зроблений висновок легко оспорюється зауваженням про принципову неможливість здійснення в чистому виді жодної з відомих політичних систем. Розбираючи слабкі сторони демократії, можна відзначити, що ці ж чи якісь інші недоліки в тім чи іншому ступені властиві й інші форми. Людська природа, недоліки розуму і характеру, слабість волі залишаються однаковими у всіх системах. Однак саме цей умовивід уводить демократію в ряд інших форм, звільняючи її від ореола досконалості і закінченості, що прагнули додати їй її перші провісники.

 

 

Демократія має переваги і недоліки, сильні і слабкі сторони. На противагу безоглядному політичному оптимізму, що особливо яскраво проявився, приміром, у СРСР у другій половині 80-х років, коли здавалося, що демократія є щось вище й остаточне, що треба тільки її досягти і вся решта додасться, варто визнати, що демократія не шлях, а «розпуття», не досягнута мета, а тільки лише «проміжний пункт

Своїми найширшими можливостями і перспективами демократія начебто б викликала чекання, що вона не в силах задовольнити. А своїм духом терпимості і прийняття всіх думок вона відкрила простір у тому числі і для напрямків, що прагнуть її знищити. Іншою вона бути не може, тому що це – її природа, її перевага. Але цим вона могла задовольнити лише деяких, але ніяк не усіх. У людей завжди залишається потреба продовжувати удосконалювання до нескінченності примарного абсолютного ідеалу і ніякою політичною системою їх не задовольнити. Тому питання про тім, чи може демократія перемінитися іншими формами має ясну відповідь: це траплялося раніше, відбувається зараз і, у принципі, може відбутися в майбутньому.

Демократія завжди є «розпуття», тому що вона є система волі, система релятивізму, для якого немає нічого абсолютного. Демократія є порожній простір, у якому можуть розвиватися найрізноманітніші політичні прагнення. Невдоволення, що виявляється, демократією в принципі можна трактувати, як утома людей від невизначеності, бажання вибрати конкретний привабливий шлях, стежку розвитку. Однак важко дати однозначна відповідь на питання “а чи не повернемося ми зрештою знову на розпуття? ”. На даний момент варто погодитися з відомим висловленням Черчілля: «демократія – погана форма правління, однак нічого кращого людство поки не придумало».

 

 

1. Алексис де Токвиль. Демократия в Америке. М., «Прогресс – Литера», 1994.

2. Новгородцев П. И. Об общественном идеале. М., «Наука», 1991.

3. Новгородцев П. И. Сочинения. М., «Раритет», 1995.

4. Брайс Д. Современные демократии. М., «Прогресс», 1992.

5. Кельзен Х. О сущности и значении демократии. М., «Проспект», 1996.