демократизація освіти як принцип її реформування в Україні

 

Шелюк Л. 

 

Питанням вивчення ролі демократизації у сфері освіти присвячена значна увага філософів і науковців. Проте досконалої моделі сучасної філософії освіти, яка відповідала б потребам та інтересам демократичного розвитку суспільства, поки що не сформовано. Її вироблення – надто складне завдання. Адже мають бути репрезентовані такі суб’єкт – суб’єктні відносини, в яких той, хто навчається є замовником знань демократично організованого навчання з усіма притаманними йому особливостями. З огляду на це процес демократизації вітчизняної освіти повинен грунтуватися на її орієнтації на кращі сучасні світові освітні системи.

Ключові слова: освіта, демократизація освіти, громадянська освіта.

Сьогодні Україна як ніколи гостро відчуває потребу підготовки і виховання нового покоління молоді як активних громадян демократичного суспільства. Тому перед державним управлінням освітою постає питання, яка саме система освіти для цього потрібна, і в який спосіб освіта братиме участь у побудові суспільства, заснованого на фундаментальних цінностях прав людини і громадянина, демократії та верховенства права, рівності і взаємній відповідальності, толерантності та свободи. Виховання справжнього громадянина можливе лише за умови створення демократичного середовища у сім’ї та навчальному закладі, де дитина на власному досвіді навчається брати на себе відповідальність та ухвалювати власні рішення, вчиться реагувати на складні суспільні явища та події через призму демократичних процесів у суспільстві. Саме тому система освіти є одним із найважливіших інструментів демократизації, а навчальний заклад постає як мікромодель суспільства.

Відведення центрального місця принципу забезпечення високої якості освіти в європейських країнах тісно пов’ язане з високим рівнем їх демократії. Так, ключовою цінністю Болонської декларації є демократія. Демократичні форми в усіх галузях життєдіяльності європейського суспільства вважаються найбільш дієвими і максимально відповідають потребам людей.

З однієї точки зору, демократичну освіту слід вважати наслідком процесу політичної демократизації країни, а з іншої – для впровадження в суспільстві демократичних реформ необхідно створення певних умов. Серед таких умов слід виокремити підвищення загального освітнього рівня і збільшення чисельності громадян із вищою освітою як носіїв ідеї демократичних змін. Тому, на нашу думку, хоча вища освіта і є важливим фактором на шляху до демократії, демократизація системи освіти в Україні може розпочатися лише після переходу політичної системи нашого суспільства до демократичних форм функціонування. Це є свідченням того, що сьогодні є надзвичайно актуальним питання демократизації вітчизняної освіти, переорієнтації її на кращі сучасні світові аналоги (насамперед – на європейські).

Поняття демократизації освіти широке та неоднозначне. Демократичність повинна характеризувати як процес навчання та викладання, так і весь уклад повсякденного життя учнів і студентів. Не менше значення має присутність демократії в організації системи освіти в суспільстві в цілому (йдеться, насамперед, про автономність навчальних закладів) [1, с. 3].

С. У. Гончаренко вперше звернувся до цієї теми ще у книзі “Український педагогічний словник” 1997 р. видання і дав таке визначення: “Демократизація освіти – принцип реформування освіти в Україні на демократичних засадах, який передбачає децентралізацію, регіоналізацію в управлінні освітою, автономізацію навчально-виховних закладів у вирішенні основних питань діяльності, поширення альтернативних (приватних) навчально-виховних закладів, перехід до державно-громадської системи управління освітою (участь батьків, громадськості, церкви), співробітництво учитель-учень, викладач- студент у навчально-виховному процесі” [2, с. 85].

В “Енциклопедії освіти” цей доволі звужений підхід до освітніх змін, для якого характерний наголос на децентралізації управління і наданні дозволу на участь у діяльності навчально-виховних закладів батькам, громадськості й церкві, частково заперечений і замінений більш широким поглядом на демократизацію освіти. С. У. Гончаренко вказує: “Часто це поняття тлумачиться спрощено, зводиться в основному до виборності керівників навчальних закладів, до створення рад освітніх установ і регіональних рад з народної освіти. Між тим проблеми демократизації освіти значно глибші і складніші. Вони охоплюють усі без винятку сторони життя навчальних закладів. Це тривалий і болючий процес перетворень з метою нормалізації відносин між суспільством, державою і навчальними закладами, між керівництвом усіх рангів і педагогами, між педагогами і учнями та студентами, між самими учнями та студентами” [3, с. 167].

Є. М. Рябенко відзначає, що складовою освітнього процесу в сучасних демократичних країнах є громадянська освіта. Демократія може бути стійкою, а демократичні зміни – успішними лише за умови, якщо громадяни мають необхідні для громадянської участі знання, уміння і бажання їх застосовувати на практиці.

Саме ці знання, уміння й установки визначають структуру громадянської компетентності, яку повинна формувати громадянська освіта. Термін “громадянська освіта” вживається для позначення інтегративної педагогічної технології формування громадянських чеснот населення, передусім молоді. Громадянська освіта є визнаним засобом політичної соціалізації, формою заохочення громадян до активної і відповідальної участі в ухваленні спільних рішень. Навчаючи молодь мирних способів політичної поведінки, прийомів розв’язання соціальних проблем і конфліктів, впливу на владу тощо, громадянська освіта сприяє подоланню політичної апатії, анемії, допомагає кожному визначитись щодо своїх політичних інтересів та способів їх задоволення [1, с. 6-7].

На нашу думку, сутність, цілі та засоби демократичної освіти та освіти громадянської настільки близькі, що ці поняття можуть вживатися як взаємозамінні.

Якщо відштовхуватися в цьому питанні від розуміння, характерного для розвинутих демократичних країн, то громадянська освіта є комплексним напрямком навчально-виховної роботи, що поєднує в собі насамперед елементи