Державна підтримка дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування

 

На сучасному етапі розвитку суспільства проблема сирітства є актуальною для кожної країни світу, не виключенням є і Україна. Проте, в різних державах, залежно від економічного становища та політичного устрою, соціально-економічного розвитку, традицій тощо, і походження, і шляхи її вирішення різняться за формою та змістом.

Права дитини в Україні на даний час реалізуються в умовах економічних та соціальних суперечностей, нестабільності, що негативно позначається на розв’язання проблем захисту дітей. Наприкінці XX ст. становище дітей значно погіршилося, з’явилася тенденція до збільшення кількості соціальних сиріт. Хоча причини, з яких діти позбавляються батьківського піклування та виховання, досить різні, проте наслідок один – дитина позбавляється конституційного права на сімейне виховання та батьківське піклування.

Питання соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, досліджують у своїх наукових працях значна кількість вчених, серед яких Н. Болотіна, Л. Волинець, О. Карпенко, А. Нечаєва, І. Пєша, П. Пилипенко, І. Сирота та ін.

Державна підтримка дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування в Україні юридично закріплена на законодавчому рівні та забезпечується відповідними органами виконавчої влади.

Так, у Законі України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування” надається визначення таких категорій, як:

– “дитина-сирота” – дитина, в якої померли чи загинули батьки;

– “діти, позбавлені батьківського піклування” – діти, які залишилися без піклування батьків у зв’язку з позбавленням їх батьківських прав, відібранням у батьків без позбавлення батьківських прав, визнання батьків безвісно відсутніми або недієздатними, оголошенням їх померлими, відбуванням покарання в місцях позбавлення волі та перебування їх під вартою на час слідства, розшуком їх органами внутрішніх справ, пов’язаним з ухиленням від сплати аліментів та відсутністю відомостей про їх місцезнаходження, тривалою хворобою батьків, яка перешкоджає їм виконувати свої батьківські обов’язки, а також підкинути діти, батьки яких невідомі, діти, від яких відмовилися батьки, та безпритульні діти [5].

Сирота, за визначенням О. Безпалько, – це дитина, яка тимчасово чи постійно перебуває поза сімейним оточенням в наслідок втрати батьків, а також дитина, яка не може з певних причин чи із власних інтересів залишатися в сімейному оточенні і потребує захисту та допомоги з боку держави [1].

Сирітство буває двох типів: біологічне та соціальне. Біологічні сироти – це діти, які втратили обох батьків. Соціальні сироти – це діти, які є сиротами при живих батьках [2].

Проблема соціального сирітства – не є новою проблемою для світового суспільства і відома з давніх часів. Кожне суспільство вирішує її згідно зі своїми традиціями та можливостями. Але в усіх випадках соціальне сирітство, в першу чергу, – це порушення прав дітей на сімейне виховання з боку самих батьків, яке призводить до надзвичайного негативного психологічного стану дітей, різних порушень в їх розвитку. Доля соціальних сиріт дуже нелегка, проблемна, часто обтяжена, як біологічною спадковістю, так і неналежним їх вихованням та розвитком. Ось чому перед соціальними службами, навчальними та лікувальними закладами, органами місцевого самоврядування стоїть завдання якомога ефективніше працювати на профілактику соціального сирітства, особливо звертати увагу на раннє виявлення асоціальної поведінки батьків, коли ще є можливість змінити ситуацію на краще.

Доля дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, вирішується органами опіки та піклування при місцевих органах виконавчої влади. Опіку над такими дітьми, згідно з Конституцією України, бере на себе 2

держава. Крім того, спостерігається тенденція до зростання кількості дітей, котрі не визнані законом як такі, що позбавлені батьківського піклування, але фактично вони можуть вважатися сиротами, оскільки батьки з певних причин не виконують свої обов’язки. Це діти з асоціальних родин, “діти вулиці”, жебраки тощо. Дітей, які при живих батьках не мають необхідної опіки та виховання в сім’ях, незалежно від офіційно визнаного статусу, можна розглядати як соціальних сиріт, фактично позбавлених батьківського піклування. Останній тип сирітства стає дуже поширеним в Україні.

Законодавство України гарантує цілу низку пільг і допомоги дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківської опіки.

Забезпечити гідні умови життєдіяльності дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківської опіки, – це завдання, які повинна ставити перед собою держава, але не зважаючи на збільшення кількості таких дітей, значначастинадитячихбудинківташкіл-інтернатівмаєслабкуматеріально-технічнубазу, потребує ремонту житлових та службових приміщень. Вихованці інтернат них закладів забезпечені одягом і взуттям на 60-70 %. Матеріальні потреби дітей адміністрація дитячих закладів змушена вирішувати за рахунок спонсорських коштів, отримати які дуже непросто.

Існують також проблеми і з влаштуванням дітей після закінчення навчання. Дуже гостро постає питання отримання житла – дітей ставлять на чергу, а коли буде видане соціальне житло ніхто відповісти не може. Проблема частково вирішена на період продовження навчання у професійно-технічних та вищих навчальних закладів – це означає передусім можливість отримати місце в гуртожитку, фінансову підтримку у вигляді стипендії, інші пільги, встановлені державою. Складніше тим дітям, які мають розпочати трудове життя відразу після закінчення школи. Забезпечення їх житлом та робочим місцем законодавчо визначено, однак реально ці гарантії практично не реалізуються. До речі, у разі відмови в прийомі на роботу молодих громадян у межах встановленої квоти державна служба зайнятості, відповідно до ст. 5 Закону України “Про зайнятість населення”, може застосовувати штрафні санкції за кожну таку відмову у п’ятидесятикратному розмірінеоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Випускники навчальних закладів із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківської опіки, забезпечуються за рахунок навчального закладу одягом і взуттям, а також одноразовою грошовою допомогою в розмірі двох прожиткових мінімумів. Нормативи забезпечення одягом і взуттям затверджуються Кабінетом Міністрів України. За бажанням випускників навчальних закладів вони можуть отримати грошову компенсацію в розмірі, необхідному для придбання одягу та взуття. Грошовий еквівалент цієї виплати визначається відповідно до Закону України “Про прожитковий мінімум” [4].

Працюють державні органи піклування про дітей-сиріт, які перевіряють умови утримання, виховання, навчання дітей-сиріт, клопочуть про захист їх прав, при потребі розшукують батьків.

Соціальні центри для дітей, сім’ї та молоді надають дітям, позбавленим батьківського піклування послуги щодо їх соціальноїтапсихологічноїадаптаціїусуспільстві, підготовки до самостійного життя.

У багатьох містах України створено кризові центри – це тимчасові дитячі притулки де протягом місяця дитина, яка має неблагополучну сім’ю, зазнала жорстокості в сім’ї, втекла з дому і опинилася на вулиці, броде, голодує, жебракує, ночує по підвалах і на вокзалах може знайти тимчасовий притулок, поїсти, помитися, отримати медичну допомогу, консультацію психолога. Під час перебування дітей в кризовому центрі соціальні працівники уточнюють чи є в дитини родина, чи може дитина повернутися в сім’ю, чи займаються батьки вихованням дитини. При потребі оформлюють документи на влаштування дитини до інтернату.

Суспільство не байдуже до малюків, яким не пощастило з батьками. Не залишаються на стороні громадські організації, студенти, школярі, бізнес структури. Вони організовують спонсорську допомогу, акції по збору допомоги (одяг, взуття, підручники, канцтовари, продукти харчування, солодощі, подарунки), влаштовують свята для вихованців дитячих будинків.

Але за результатами спілкування 80% дітей, які мешкають в дитячих будинках та школах-інтернатах вважають себе нещасливими. Інтернат ніколи не стане альтернативою сім’ї, його можна розглядати лише як місце тимчасового перебування дитини [3].

Підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок, що проблема сирітства в Україні є дуже актуальною і потребує негайного вирішення на законодавчому, соціальному та економічному рівні.

 

1. Безпалько О. В. Соціальна педагогіка в схемах і таблицях : навч. посіб. / О. В. Безпалько ; Нац. пед. ун-т ім. М. П. Драгоманова. – К. : Логос, 2003. – 134 с.

2. Енциклопедіяосвіти / В. Г. Кремень (голов. ред.). – К. : ЮрінкомІнтер, 2008. – 1040 с.

3. Діти-сироти: проблема, про яку говорять вголос [Електрон. ресурс] / Державна підтримка дітей-сиріт в Україні. – Режим доступу : http://ua.textreferat.com/referat.

4. Сергієва О. Проблеми прав дітей в Україні [Електрон. ресурс] / О. Сергієва / Проблема сирітства в Україні. – Режим доступу : http://postup.lg.ua/nova-publikaciya.

5. Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування : Закон України від 13.01.2005р. № 2342-IV // ВВР України. – 2005.