Державне управління та державна політика в сфері інтелектуальної власності

Важливим кроком на шляху вдосконалення державної системи охорони права інтелектуальної власності стала активна діяльність правотворчих органів щодо створення нормативно-правових актів, які закріплюють створення органів державної влади, громадських організацій, визначають функції, повноваження, порядок їх діяльності та взаємодії у вищезазначеній галузі. Так, у ст. 1 Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” державна система правової охорони інтелектуальної власності визначається як Установа і сукупність експертних, наукових, освітніх, інформаційних та інших відповідної спеціалізації державних закладів, що входять до сфери управління Установи. Установа в зазначеній статті – центральний орган виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності. Можна висновувати, що на цей час державну систему правової охорони інтелектуальної власності слід розуміти як сукупність суб'єктів (державної та недержавної форми власності), нормативно наділених сукупністю певних форм та методів діяльності, а також функціями щодо об'єктів інтелектуальної власності.

За роки незалежності в Україні створено розгалужену інфраструктуру системи органів, діяльність яких пов'язана з охороною прав у сфері інтелектуальної власності. Аналіз діяльності цих органів охорони інтелектуальної власності свідчить про недостатній рівень її результативності.

Розглянемо організаційну структуру органів державної влади залежно від поділу влади на законодавчу, судову та виконавчу, які мають певні повноваження в сфері охорони права інтелектуальної власності.

В структурі Верховної Ради України у складі Комітету з питань науки й освіти діє підкомітет з питань інноваційної діяльності й захисту інтелектуальної власності.

Система органів судової влади поділяється на суди загальної та спеціалізованої компетенції. Суттєвою проблемою є забезпечення судового захисту прав інтелектуальної власності.

Діяльність судової гілки влади спрямована на удосконалення механізмів захисту прав інтелектуальної власності в судовому порядку. Важливим результатом такого удосконалення можна вважати створення у системі господарських судів спеціалізованої колегії суддів Вищого господарського суду України з розгляду спорів щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також впровадження відповідної спеціалізації суддів.

Пізніше було створено спеціалізовані палати з питань інтелектуальної власності у Вищому господарському суді України та в апеляційних господарських судах. У системі господарських судів працює найбільша кількість суддів, що здобули вищу освіту за спеціальністю “Інтелектуальна власність» або підвищили кваліфікацію з питань захисту прав інтелектуальної власності.

Суттєвим обмеженням захисту інтелектуальної власності є те, що господарські суди розглядають спори між суб'єктами господарювання, а інші спори розглядаються судами загальної юрисдикції. У зв'язку з цим обмежуються можливості захисту прав фізичних осіб.

Що стосується судів загальної юрисдикції, то їх діяльність обмежується розглядом справ про адміністративні правопорушення та кримінальні злочини у сфері інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 221 КУпАП, районні, районні в містах, міські чи міськрайонні суди повинні розглядати справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. ст. 51-2 “Порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності”, 164-3 “Недобросовісна конкуренція”, 164-6 “Демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів”, 164-7 “Порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів”, 164-9 “Незаконне розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних”, 164-13“Порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва”.

У юридичній науці існує думка про те, що у зв'язку з великою завантаженістю судів та відсутністю спеціально підготовлених фахівців у зазначеній сфері суди загальної юрисдикції сьогодні мають мінімальні можливості ефективно вирішувати спори у сфері інтелектуальної власності. Практично перезрілим на сьогодні є питання прийняття закону про створення Патентного суду України як органу спеціальної компетенції, уповноваженого розглядати спірні питання у сфері інтелектуальної власності в порядку адміністративного судочинства, зокрема питання захисту від недобросовісної конкуренції, пов'язані з правами інтелектуальної власності. Ми приєднуємося до позиції науковців про те, що поступово склалися об'єктивні причини для створення в Україні спеціалізованих судів.

Найбільш розгалуженою є система органів виконавчої влади, покликаних забезпечувати охорону інтелектуальної власності.

Особливе місце серед суб'єктів зазначеної групи як вищий орган виконавчої влади посідає Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в сфері інтелектуальної власності і здійснює керівництво певними структурними підрозділами. Для координації діяльності органів виконавчої влади у сфері охорони інтелектуальної власності було створено постійнодіючий Міжвідомчий комітет з проблем захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності. Згодом зазначений комітет було ліквідовано, а замість нього створено Міжвідомчу координаційну раду з інтелектуальної власності на сорти рослин. Таке урядове рішення не можна назвати правильним, оскільки компетенція Міжвідомчої координаційної ради з інтелектуальної власності на сорти рослин значно менша за компетенцію діючого раніше органу. Така ситуація, на нашу думку, свідчить про невиваженість прийнятого рішення. Слід підкреслити, що у його складі можуть створюватися як постійно діючі, так і тимчасові органи. Наприклад, у 2008 році при Кабінеті Міністрів України на час підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу було створено Координаційну раду з питань захисту прав інтелектуальної власності УЄФА.

За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності відповідає також галузевий орган – Міністерство освіти і науки України, яке визнається центральним органом виконавчої влади з питань правової охорони інтелектуальної власності.

Утворення Державного департаменту інтелектуальної власності об'єднало інституції державної влади, які