Державне управління загальною середньою освітою регіону в сучасних умовах. Сутність, особливості та умови ефективності

Чинну нормативну базу з управління загальною середньою освітою регіону наразі складають Закони України: «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Постанова Кабінету Міністрів України від 21 липня 2006 р. № 1001 «Про затвердження Державної стратегії регіонального розвитку «шляхом європейської інтеграції» на період до 2015 року» [1; 2; 3]. Названі закони визначають загальну середню освіту як цілеспрямований процес оволодіння систематизованими знаннями про природу, людину, суспільство, культуру та виробництво засобами пізнавальної і практичної діяльності, результатом якого є інтелектуальний, соціальний і фізичний розвиток особистості, що є основою для подальшої освіти і трудової діяльності. Завданнями законодавства України про загальну середню освіту визначено, насамперед, забезпечення права громадян на доступність і безоплатність здобуття повної загальної середньої освіти [2]. Ці ж закони визначають систему загальної середньої освіти та завдання загальної середньої освіти, які полягають у вихованні громадянина України; формуванні особистості учня (вихованця), розвитку його здібностей і обдарувань, наукового світогляду; виконанні вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовці учнів (вихованців) до подальшої освіти [2]. Однак, у контексті нашого дослідження важливими завданнями законодавства є визначення органів управління системою загальної середньої освіти та їх повноважень. Адже реалізація повноважень відповідно до завдань загальної середньої освіти складає сутність і зміст управління загальною середньою освітою.

Для послідовного проведення державної політики у сфері загальної середньої освіти створені відповідні державні органи управління: Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України, управління освіти і науки обласних державних адміністрацій, відділи (управління) освіти районних державних адміністрацій та міськвиконкомів. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі загальної середньої освіти є Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України. Особливість функціонування органів державного управління освітою полягає в тому, що Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України відповідно до положення формує державну політику у сфері загальної середньої освіти, здійснює в межах своїх повноважень нормативно-правове регулювання відносин у системі загальної середньої освіти, визначає перспективи розвитку системи загальної середньої освіти, розробляє, впроваджує і контролює додержання Державного стандарту загальної середньої освіти, а управління освіти і науки обласних державних адміністрацій, відділи освіти районних державних адміністрацій та міськвиконкомів, органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію державної політики у сфері загальної середньої освіти на відповідній території і контролюють додержання вимог законів та інших нормативно-правових актів у галузі освіти [14].

Водночас, слід зазначити залежність сутності управління не тільки від його суб’єкта і об’єкта, а й від мети та технологій її досягнення. Мета і пріоритетні напрями розвитку освіти визначені Національною доктриною розвитку освіти і відтворені в Національній стратегії розвитку освіти. Особливу увагу в цих стратегічних документах приділено шляхам забезпечення рівного права доступу до здобуття освіти у системі загальної середньої освіти. Серед них виокремимо наступні: оптимізація структури освітньої мережі, створення умов для профільного навчання; посилення відповідальності сім'ї, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за порушення прав дитини щодо обов’язковості навчання; створення умов для здобуття якісної освіти незалежно від місця проживання [6; 7]. Наразі названі шляхи є особливо актуальними і досягнення успіху істотно визначає ефективність державного управління системою загальної середньої освіти. Однак, сама система державного управління освітою потребує модернізації. Модернізація системи управління освітою має забезпечити, насамперед, реалізацію принципів демократичності і відкритості у прийнятті державних управлінських рішень у сфері освіти. Водночас, сучасна система управління сферою освіти має враховувати регіональні особливості, тенденції до зростання автономії навчальних закладів, конкурентноспроможності освітніх послуг [6].

Загалом, слід відзначити, що попри всі труднощі і проблеми, для сучасного стану системи управління освітою характерний процес децентралізації, тобто передача ряду функцій і повноважень від вищих органів управління нижчим. Державні органи розробляють найбільш загальні стратегічні напрями, а місцеві органи спрямовують зусилля на вирішення конкретних фінансових, кадрових, матеріальних, організаційних проблем. Водночас, за свідченнями абсолютної більшості керівників та спеціалістів місцевих органів управління освітою, подача різного роду інформацій вищим органам державного управління, відповідей на звернення громадян, контролюючих органів, правоохоронних структур, взаємодія з громадськими організаціями, місцевим самоврядуванням потребують значних зусиль від керівників та спеціалістів і займають більшу частину робочого часу, ніж виконання власних повноважень щодо управління освітньою системою. Більше того, така робота вимагає спеціальних знань у сфері охорони дитинства, господарської діяльності, законодавства про місцеве самоврядування, безпеки життєдіяльності, державного управління, нарешті – законодавства про освіту. Крім того, потрібно мати фахові знання з окремих предметів, методики їх викладання, педагогіки, психології, теорії виховання. При цьому зауважимо, що практичне здійснення управління освітою залежить від наявних суспільних умов у регіоні, а останні, в кінцевому рахунку, обумовлені матеріальними умовами життя громадян. Однак, оскільки управлінська діяльність – це суб’єктивна діяльність людей, відтак її ефективність залежить і від фахового рівня управлінців, суспільного досвіду, рівня культури, свідомості, зрілості громадян, можливостей, оптимальності і масштабності програмних завдань тощо. Все це робить зміст державного управління освітою, значною мірою, юридично спеціалізованим, головне завдання якого полягає в унормуванні й упорядкуванні на основі права суспільних відносин, що складаються у сфері державного управління освітою. Зважаючи на істотну перевагу в заробітній платі педагогічних працівників загальноосвітніх навчальних закладів над тими, хто ними керує – працівників органів управління освітою, не дивно, що