Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Деякі особливості стилю повістей Миколи Вінграновського

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
46
Мова: 
Українська
Ціна: 
330 грн.
Оцінка: 

ЗМІСТ

ВСТУП
1. Стилістичне використання лексики і фразеології у повістях М. Вінграновського
2. Семантико-граматична структура метафори
3 Особливості компонентного складу фразем в авторському контексті
4. Взаємодія лексико-семантичних і морфологічних аспектів у функціонуванні фразем
5. Територіальні і соціальні діалектизми
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

Вступ: 

Художній твір, як і будь-яке висловлювання, є результатом взаємодії різноманітних об’єктивних і суб’єктивних факторів. З одного боку, автор постійно перебуває під впливом життєвих реалій, що викликають певне ставлення до себе, з другого – він інтерпретує факти відповідно до власних переконань і намірів. Тому художній текст є завжди і своєрідним документом певної епохи в житті суспільства, і актом авторського самовираження. 

Художній твір розрахований на адресата і, отже, виконує комунікативну функцію. Суть її – не стільки в повідомленні певних фактів, скільки в тім, щоб вплинути на почуття, на свідомість тих, кому твір адресований. Повне розуміння художнього тексту – справа непроста. Концепція твору не завжди висловлена прямолінійно. Нерідко для усвідомлення її необхідне «читання між рядками», розшифровка алегорій, встановлення асоціативних зв’язків. Специфічні труднощі виникають при сприйнятті творів на історичні теми: тут переплітаються суспільні тенденції змальованої доби, ідейні віяння часу написання твору, переконання автора. Усе це зумовлює необхідність ґрунтовного аналізу художнього тексту письменника. У М. Вінграновського є власний стиль написання творів. Під індивідуальним стилем розуміють іманентний прояв істотних ознак таланту у конкретному художньому творі, мистецька документація своєрідності сприйняття автора, його нахил до ірраціонального чи раціонального мислення, до міметичних принципів чи розкутого образотворення, його естетичного смаку, що в сукупності формують неповторне духовне явище. 

Актуальність дослідження зумовлена потребою охарактеризувати мовну особистість автора, виявити мовні особливості його індивідуального стилю, які залишилися поза увагою мовознавців. 

Дослідження мовної особистості письменника – один із актуальних напрямків сучасного мовознавства, який передбачає поєднання стилістичного та історико-літературного аспектів у вивченні індивідуального стилю. Звернення лінґвістів до поняття «мовної особистості» свідчить про виняткову роль мови в житті окремої людини і суспільства в цілому, приверненні уваги до світоглядних основ мовної творчості. Вчення про мову художньої літератури розвинули мовознавці О. Н. Кравченко-Дзьондза [Кравченко-Дзьондза О. Н. ; 1999; №8; 31], С. Я. Єрмоленко [Єрмоленко С. Я. ; 1977; 236], В. М. Русанівський [Русанівський В. М. ; 1989; 112]. Дослідження рівнів мови художнього твору по-справжньому постає тоді, коли враховується глобальний вертикальний контекст творчості письменника, естетична позиція автора, спосіб його мислення, ставлення до культурно-філологічної традиції. 

Розуміння специфіки авторського мовлення неможливе поза осягненням художньої свідомості. Саме метафору вважають «зміною нашого способу дивитися на речі, способу сприймання світу» [Рікер П. ; 1996; 425]. У текстах словесного мистецтва відношення подібності й суміжності проймають собою всі мовні рівні. Мотивом, що зумовлює питому вагу метафоричного чи метонімічного елемента, виступає авторська установка. Заміна одного поля значень іншим на основі суб’єктивного, ситуативного чи контекстуального призводить до перерозподілу змісту понять зі збереженням фонового загальноприйнятого значення слова. У сучасному мовознавстві існують різні погляди на природу метафори. Багато мовознавців вважають, що лінґвістичну основу утворення метафори становить контекстуальне порушення нормативних лексичних зв’язків [Калашник В. С. ; 1985; 39]. В. П. Ковальов у зв’язку з цим зазначає, що мовленнєва метафора характеризується семантичною двоплановістю, яка складається зі взаємодії прямого лексичного значення і додаткового контекстуального змісту. Метафори виникають в умовах «незвичних» для основної семантики слова лексичних зв’язків [Ковальов В. П. ; 1991; 47]. Цю думку підтримує і В. М. Русанівський, який зазначає, що метафора – це найменування, що виникає внаслідок порівняння предметів або явищ за певною ознакою. Без порівняння немає пізнання. Результати пізнавальної роботи людини закріплюються в численних метафоричних значеннях, які розвиваються в словах з конкретно-предметною співвіднесеністю [Русанівський В. М. ; 1989; 91]. Присутня в сучасному мовознавстві і тенденція, яка бере свій початок ще з часів Арістотеля, називати метафору скороченим порівнянням тому, що в метафорі в одному слові приховується і образ, і предмет, про який іде мова, зокрема в «Словнику лінґвістичних термінів» за загальною редакцією С. Я. Єрмоленко. У лінґвістичній літературі існує низка різних принципів виділення метафоричних моделей у лексичному складі мови. Найбільш відомою є класифікація типів метафоричних найменувань, яку вперше чітко виклав Квінтиліан і яка з часом зазнала певної деталізації. 

Проблема індивідуального стилю письменника пов’язана з виділенням того стилістичного ядра, тієї системи засобів вираження, яка незмінно присутня у творах цього автора [Грабовська З. ; 1997; 91]. На характер естетичного перетворення мови впливає авторська концепція дійсності, оцінка зображуваного, неповторність індивідуального світовідчуття. Авторський художній образ кожного разу постає як органічна єдність об’єктивного ( загальномовного ) та суб’єктивного. 

Актуальними для висвітлення даної теми є праці з питань функціонування фразеологічних одиниць, зокрема монографії Л. Г. Скрипник «Мовознавство на Україні за п’ятдесят років» (1967), М. Ф. Алефіренко «Теоретичні питання фразеології» (1987), М. Т. Демський «Граматичні особливості української дієслівної фразеології» (1984), а також дослідження В. М. Солнцева (341), В. В. Виноградова (1972), М. М. Шанського (1985) та інших, оскільки фраземи мають функціонально-стильове забарвлення, що зумовлене етимологією, семантикою, структурою, евфонічністю і кількісним критерієм [Лепешац Г. Я. ; 1984; 268 с.], [Кунин А. В. ; 1966; С. 71-74], [Григорош; 1991; 139 с.] і ін. 

Послуговуючись розмовними засобами, письменник відтворював територіально-говіркові особливості свого краю, час описуваних подій, а також соціально-говіркові особливості, на яких позначився рівень освіти персонажів. Стилістично вправні відступи від загальноприйнятих норм засвідчують мовну майстерність письменника, а манера їх використання накладає відбиток на його стиль. 

У своєму дослідженні просторічної лексики ми спиралися на праці В. М. Русанівського, О. Д. Пономарева, Я. Поліщука та деяких інших мовознавців. 

Мета бакалаврської роботи – здійснити функціонально-стилістичний аналіз мови повістей М. Вінграновського, виявити деякі особливості його індивідуального стилю. 

Досягнення мети передбачає вирішення таких завдань:

1) виявити метафори в авторському тексті, провести спостереження над особливістю їх структури та функціонування;

2) виявити специфіку компонентного складу фразем у тексті;

3) провести спостереження над функціонуванням фразем з різними частиномовними стрижневими компонентами;

4) з’ясувати, якими просторічними елементами послуговується М. Вінграновський, їх стилістичне навантаження. 

Об’єктом дослідження є авторські метафори, фраземи, просторічна та діалектна лексика. 

Матеріалом дослідження є повісті М. Вінграновського.

 

Список використаних джерел: 
  1. Античні теорії мови і стилю. – Санкт-Петербург, 1996. – 362 с. 
  2. Винокур Г. О. Избранные работы по русскому языку. – М., 1959. – С. 390-410. 
  3. Гак В. Г. Метафора: универсальное и специфическое / Метафора в языке и тексте. – М., 1988. – С. 11-26. 
  4. Грабовська З. Багатогранність мовної метафори. // Українська мова і література в школі. – К., 1997. – №12. – С. 8. 
  5. Григорьев В. П. Поэтика слова. – М., 1979. – 87 с. 
  6. Єрмоленко С. Я. Мова і час. – К., 1977. – 236 с. 
  7. Калашник В. С. Особливості слововживання в українській поетичній мові. – Харків, 1985. – 67 с. 
  8. Ковальов В. П. виражальні засоби українського художнього мовлення. – Херсон, 1991. – 72 с. 
  9. Потебня О. О. Естетика і поетика слова. – К., 1985. – 457 с. 
  10. Русанівський В. М. Мова в нашому житті. – К., 1989. – 112 с. 
  11. Русанівський В. М. Семантична глибина слова. // Мовознавство. – К., 1991. – №2. – С. 3-7. 
  12. Сучасна українська літературна мова: Стилістика. / За ред. І. К. Білодіда. – К., 1983. – 454 с. 
  13. Телия В. Н. Метафора в языке и тексте. // Отв. ред. Телия В. Н. – М., 1988. – С. 101-123. 
  14. Потебня А. А. Из лекцый по теории словесности. Изд. 3. – Харьков, 1930. – С. 45-76. 
  15. Русанівський В. М. Структура лексичної і граматичної семантики. – К., 1988. – 362 с. 
  16. Блум Х. Страх влияния. Карта перечитывания: Пер. с англ. – Екатеринбург, 1988. – С. 214. 
  17. Поліщук Я. Лінґвістичний та металінґвістичний феномен суржику. // Język ukraiński współczesność – historia. – Instytut Europy Środkowo-Wschodniej, 2003. – С. 267-279. 
  18. Сучасна українська літературна мова: Лексика і фразеологія. / За ред. І. К. Білодіда. – К., 1973. – 442 с. 
  19. Скрипник Л. Г. Основні аспекти дослідження лексики і фразеології української мови. // Мовознавство на Україні за п’ятдесят років. – К., 1967. – С. 96-102. 
  20. Москаленко Н. А. З історії дослідження лексики і фразеології української мови. // Українська мова і література в школі. – К., 1967. – №10. – С. 14-18. 
  21. Виноградов В. В. Итоги обсуждения вопросов стилістики. – М., 1955. – №1. – С. 64. 
  22. Ожегов С. И. О структуре фразеологии. // Лексикографический сборник. Вып. 2. – М., 1957. – С. 38. 
  23. Горбачевич К. С. Про вживання терміна «фразеологія». // Українська мова в школі. – К., 1962. – №3. – С. 21-27. 
  24. Шанский Н. М. Фразеология современного русского языка. – М., 1969., – С. 42. 
  25. Булаховский Л. А. Курс русского литературного языка. Т. 1. – К., 1952. – С. 101-103. 
  26. Булаховский Л. А. Введение в языкознание. Ч. 2. – М., 1953. – С. 213. 
  27. Гаврин С. Г. Проблема систематизации устойчивых сочетаний современного русского языка в функциональном аспекте. // Ученные записки Московского областного педагогического института им. Н. К. Крупской. Т. 160. – М., 1966. – С. 213-273. 
  28. Гинзбург Р. С. Несколько замечаний о фразеологическом и словообразовательном значении ( к вопросу о типологии значения языковых единиц ). // Сб. науч. Тр. / Моск. гос. пед. ин-т иностр. яз. им. М. Тореза. Вып. 91. – М., 1975. – С. 181-186. 
  29. Архангельский В. Л. Устойчивые фразы в современном русском языке: Основы теории устойчивых фраз и проблемы общей фразеологии. – Ростов н/Д., 1964. – 315 с. 
  30. Гюльмагомедов А. Г. О специфике фразеологического значения. // Вопросы лексической и фразеологической семантики. – Ростов н/Д., 1979. – С. 86-93. 
  31. Юрчук Л. А. Теоретичні засади реєстру фразеологічного словника української мови. // Мовознавство. – К., 1983. – №5. – С. 23-32. 
  32.  Алефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології. – Харків: Вища школа, – 1987. – 136 с. 
  33. Алефиренко Н. Ф. Фразеологическое значение в системе семантических единиц других уровней языка. // Теоретические проблемы семантики и ее отражения в одноязычных словарях. – Кишинев, 1982. – С. 176-180. 
  34. Козырева Л. Ф. Устойчивые фразы и контекст. – Ростов н/Д., 1983. – 120 с. 
  35. Виноградов В. В. Русский язык. – М., 1947. – 300 с. 
  36. Никитин В. М. Об отношении фразеологии к уровням языка, о спорных вопросах общей теории «фразеологизмов» и об уточнении понятия «фразеологизм». // Уровни языка и их взаимодействие. – М., 1967. – С. 116-118. 
  37. Солнцев В. М. Язык как системно-структурное образование. – М. : Наука, 1977. – 341 с. 
  38. Демський М. Т. Граматичні особливості української діїслівної фразеології. // Мовознавство. – К., 1984. – №2. – С. 24-32. 
  39. Бондаренко В. Т. О роли синтаксической специализации в образовании фразеологических единиц. // Проблемы русского фразеобразования. – Тула, 1973. – С. 142-155. 
  40. Демський М. Т. Лексичні та граматичні особливості українських іменникових фразеологізмів. // Мовознавство. – К., 1981. – №2. – С. 35-41. 
  41. Филиппов А. В. К проблеме лексической коннотации. // Вопросы языкознания. – М., 1978. – №1. – С. 64-65. 
  42. Гумбольдт В. О. О различении фразеологизмов человеческого языка и о влиянии этого различия на умственное развитие человеческого рода. – Спб., 1859. – 370 с. 
  43. Ипполитова Н. Б. Междометная фразеология русского языка. – Л., 1973. – 17 с. 
  44. Виноградов В. В. Русский язык: Грамматическое учение о слове. – М. : Высш. шк., 1972. – 614 с. 
  45. Бандура О. М. Теорія літератури. – К. : Рад. школа, 1969. – 321 с. 
  46. Вовк Н. В. Языковая метафора в художественной речи. – К. : Наукова думка, 1986. – 267 с. 
  47. Кравець Л. В. Семантико-граматична структура метафори: Автореферат. – Київ, 1997. – 203 с. 
  48. Русанівський В. М. Сила і краса. // Українська мова і література в школі. – К., 1992. – №2. – С. 23-32. 
  49. Тимошенко Ю. Феномен метафори: проблема давня й сьогочасна. // Слово і час. – К., 1992. – №5. – С. 12-15. 
  50. Шамота А. М. Переносне значення слова в мові художньої літератури. – К. : Наукова думка, 1967. – 119 с. 
  51. Рикер П. Метафорический процесс как познание, воображение и ощущение. // Теория метафоры. – М., 1996. – С. 510,515-520. 
  52. Шанский М. Н. О фразеологизме, как языковой единице и предмете фразеологии. // Проблемы устойчивости фразеологических единиц. – Тула, 1968. – С. 12-14. 
  53. Шанский М. Н. Фразеология современного русского языка. – М. : Высш. школа, 1985. – 231 с. 
  54. Лепешац Г. Я. Праблемы фрозеологічнай стылістыкі і фрозеологічнай нормы. – Минск: Навука і тєхніка, 1984. – 268 с. 
  55. Кунин А. В. Основные понятия фразеологической стилистики. // Проблемы лингвистической стилистики. – М., 1966. – С. 71-74. 
  56. Григорош. Фразеология и стиль. – К. : Вища школа, 1991. – 139 с. 
  57. Баранник Д. Х. Усний монолог. – Дніпропетровськ, 1969. – С. 88. 
  58. Плющ П. П. Мовні засоби гумору в «Енеїді» І. Котляревського. – К., 1959. – С. 31. 
  59. Кравченко-Ксьондза О. Н. Мовностилістичні особливості прози Богдана Лепкого. // Диво слово. – К., 1999. – №8. – С. 12. 
  60. Бабкин А. М. Русская фразеология, ее развитие и источники. – Л., 1970. – С. 151. 
  61. Довбня Л. Метафоризація: семантичний процесс і спосіб світосприймання. // Українська мова і література в школі. – К., 2003. – №8. – С. 60-63. 
  62. Копера О. Проблема мовностилістичної норми використання метафори поетками 90-х років ХХ століття. // Актуальні проблеми сучасної філології. – Рівне: РДГУ, 2003. – Вип. 11. – С. 98-106. 
  63. Тимошенко Ю. Феномен метафори: проблема давня й сьогочасна. // Слово і час. – К., 2001. – №5. – С. 29-36. 
  64. Коцюбинська М. Відтворення чи перетворення до генези метафоричного образу // Мої обрії. – К. : Дух і літера, 2004. – Т1. – С. 123-134. 
  65. Чабаненко В. А. Асоціація як універсальний чинник мовного розвитку. // Мовознавство. – 2005. – №3-4. – С. 132-137. 
10971
Терміново зв’язатися з консультантом:  
  Студентська консультація (066) 185-39-18      Вконтакте Студентська консультація
 або телефонуйте: 066-185-39-18, 093-202-63-01 (цілодобово).