Ділова українська мова

Навчальним називають такий науковий текст, який узято для розв'язання певного освітянського завдання. Текст є одним із тих об'єктів дослідження, який допускає можливість роботи з ним різних ракурсах. Науковий текст, наочно демонструючи застосування морфолого-синтаксичних та лексико-граматичних конструкцій у ї «природному» оточенні для опису наукових концептів, є взірцем монологічного наукового мовлення та тією базою, на якій ґрунтується власне наукове висловлювання. У цих функціях на заняттях з мовних дисциплін науковий текст виступає і як засіб навчання мови, і як об'єкт вивчення. В останньому випадку предмет розгляду становлять такі особливості тексту: структурно-змістова організація, комунікативні скерованість, композиційна завершеність, різні типи лексичного, граматичного, логічного й стилістичного зв'язку між елементами тексту, інформаційна достатність і насиченість, різні способи подання науково думки тощо.

Навчальний науковий текст розглядають як єдиний комунікативний блок, що має чітку, логізовану структурну організацію, яка формується під впливом двох основних факторів: характеру висвітлюваного змісту (тема -> підтема -> комбінація підтем) та способу його презентації.

Комунікативними блоками є і його складові частини (компоненти), розташовані у певній послідовності. Кожний із компонентів тексту є функційно значущою одиницею, тобто може виконувати функції роз'яснення, обґрунтування, уточнення, доповнення, унаочнення тощо. Визначення цих функцій сприяє адекватному розумінню тексту. Нарешті, навчальний науковий текст обов'язково характеризується певною внутрішньою організацією, тобто має такі лексико-граматичні та структурні засоби, які роблять його доступним для розуміння при читанні, усвідомлення й запам'ятовування інформації для подальшої її репрезентації та використання.

Наукою напрацьовано загальні правила роботи з науковим текстом як правила його читання (розуміння) :

• ознайомтеся спочатку з бібліографічним описом тексту;
• переконайтеся, що розумієте всі слова, терміни, терміносполуки, фрази;
• читайте з олівцем в руках, робіть потрібні позначки (наприклад, різнокольорові у відповідності до характеру позначок) ;
• обміркуйте здобуту інформацію, осмисліть її, спираючись на свої знання і досвід; систематизуйте знання;
• доберіть самостійно приклади, що також ілюструють головні ідеї (думки) тексту;
• перечитайте ще раз найважливіші за змістом фрагменти тексту та ті, що ще не зовсім зрозумілі або ж викликають певний сумнів;
• письмово передайте основну інформацію;
• критично сприймайте прочитане, порівнюйте з інформацією інших джерел щодо висвітлюваного питання, знайомтеся з рецензіями на опрацьовані наукові джерела.

Отже, специфіка роботи з науковим текстом випливає з об'єктивної потреби – здійснювати у найбільш ефективний спосіб аналітико-синтетичну переробку текстової інформації, що в свою чергу вимагає сформованості двох взаємопов'язаних умінь:

1) аналізувати текст за композиційно-смисловою структурою;

2) подавати здобуту інформацію у стислій формі різними жанрами писемної продукції.

1. Що таке «текст»?
2. Які нині існують концепції тексту та які аспекти вивчення тексту в них є провідними?
3. У чому полягає різниця між текстом і дискурсом?
4. Розкрийте зміст понять «речення» і «висловлювання».
5. Назвіть основні ознаки тексту. Охарактеризуйте їх.
6. Яка специфіка роботи з науковим текстом? ЇЇ суть.

 

 

Розвиток новітньої української термінології тісно пов’язаний із характером сучасної науки. Десь із середини двадцятого століття темпи її розвитку такі, що кількість опублікованих у наукових часописах світу статей, наприклад, подвоюється кожні 12-15 років. Це означає, що для опрацювання нових публікацій навіть у вузькій галузі необхідні доведені до автоматизму навички перекодування наукової інформації зі світових мов, зокрема англійської, на українську. До того ж в умовах Радянського Союзу основним джерелом наукової інформації була російська мова. Чимала кількість українських учених, особливо в різних галузях науково-технічних знань, черпала і черпає й досі базові фахові знання з російської наукової літератури, Разом із здобуванням нових знань учені запозичають і мовні форми, в яких ці знання були виражені.

Практика доводить, що найкраще людина сприймає інформацію і творить нові знання засобами рідної мови. Звідси і сучасні проблеми використання в науковому стилі тих мовних засобів української мови, які зберігають національну своєрідність мови і водночас є важливими текстотворчими одиницями сучасного наукового тексту.

Нерідко можна почути і прочитати, що сучасна українська мова має достатню кількість мовних засобів, щоб передати якнайтонші відтінки наукової думки. І це справді так. Але правдою є і те, що українські вчені часто не знають багатств рідної мови, з одного боку, а їх мовна вправність затьмарена інтерференційними впливами російської мови, з іншого. Виникає зворотна до згаданої вище проблема: щоб написати українськомовний текст, учений змушений перекодовувати російськомовний текст засобами української мови. Крім психологічного бар’єру при цьому доводиться долати і бар’єр мовний.

Низка проблем національного термінотвору зумовлена також насильницьким зросійщуванням української мови починаючи з тридцятих років ХХ століття. Значних спотворень зазнали насамперед найменування зі своєрідною національною формою, що значно уподібнились до російських усупереч попереднім термінотворчим традиціям. Тому проблеми сучасного українського термінотвору і терміновжитку зумовлені впливом двох чинників – глобалізацією сучасної науки і пов’язаним з нею широким напливом іншомовної лексики, а також із термінологічною спадщиною 30-80-их років ХХ століття, коли основною засадою українського термінотвору була така: із двох чи більше назв вибирати