Діяльність Ліги Націй у міжвоєнний період

В Англії Ліга союзу націй під керівництвом лорда Роберта Сесіля підготувала свої пропозиції щодо утворення всесвітньої організації. Пророблялася концепція післявоєнної організації і на рівні міжнародних відносин країн антигітлерівської коаліції. Атлантична хартія від 14 серпня 1941 р., Декларація Об'єднаних націй від 1 січня 1942 р., Московська Декларація 1943 р. Тегеранська конференція 1943 р., Конференція в Думбартон-Оксі 1944 р., Ялтинська конференція 1945 р., Конференція в Сан-Франциско 1945 р. зробили найважливіші кроки на шляху до утворення ООН.

Слід зазначити, що оптимальна модель нової організації формувалася в складних пошуках, у процесі обговорення принципово протилежних варіантів. Одна з проблем полягала в протиборстві концепції універсальної, глобальної безпеки і концепції регіональної безпеки. Як згадує У. Черчілль, у 1943 р. під час роботи Тегеранської конференції Рузвельт у бесіді із Сталіним обговорював свій план управління післявоєнним миром. За планом Рузвельта воно повинно було здійснюватися «чотирма поліцейськими», а саме СРСР, США, Великобританією та Китаєм. Ця пропозиція не зустріла підтримки з боку Сталіна, який сказав, що «четверо поліцейських навряд чи зможуть розраховувати на доброзичливе ставлення з боку малих країн Європи». Сталін як альтернативу запропонував створити один комітет для Європи і другий для Далекого Сходу, причому європейський комітет мав складатися з Англії, СРСР, СІНА і, і можливо, ще однієї європейської держави.

Як зазначив У. Черчілль, ця пропозиція була дещо схожа з його власною ідеєю регіональних комітетів: одного для Європи, одного для Далекого Сходу і одного для Американського континенту. Підсумком великої творчої роботи було народження у 1945 р. Організації Об'єднаних Націй, в якій втілилися в життя колективно вироблені уявлення про всесвітню міжнародну організацію, що покликана була замінити Лігу націй і стати головним інструментом захисту миру й безпеки всього людства. Враховуючи дискредитацію Ліги націй, яка була безславно похована в руїнах другої світової війни, творці нової організації всіляко прагнули відгородити її від попередньої. Мова йшла не про перебудову, вдосконалення Ліги, а про створення принципово нової організації з якісно новим Статутом, принципами функціонування. Вирішено було навіть відмовитися від Женеви як місця перебування штаб-квартири ООН, щоб нова організація нічим не пов'язувалася з дискредитованою Лігою Націй. ООН була створена насамперед як інструмент боротьби за збереження миру і міжнародної безпеки. Концепція колективної безпеки покладена в основу Статуту ООН, усієї її миротворчої діяльності.

 

 

Підсумовуючи вищенаведене варто зазначити, що система післявоєнного врегулювання, створена на основі Версальського договору, зумовила потребу у спеціальній міжнародній організації, яка отримала назву Ліги Націй. Ідея її створення виникла у різних країнах наприкінці першої світової війни. Численні людські жертви, руйнування, катастрофічне падіння життєвого рівня, що випали на долю народів воюючих держав, викликали широке розповсюдження пацифістських настроїв.

На Паризькій мирній конференції під головуванням американського президента діяла спеціальна комісія, що займалася опрацюванням статуту Ліги Націй. Запропонований нею проект був схвалений і внесений до Версальської системи мирних договорів як їхня складова частина.

Статут підписали 44 держави, в тому числі «первісні члени» Ліги – 31 країна, союзники у війні проти німецького блоку. До Ліги приєдналося ще 13 держав, які у війні участі не брали. Керівними органами Ліги були Асамблея, Рада та Постійний секретаріат на чолі з генеральним секретарем Ліги Націй.

В процесі своєї діяльності у міжвоєнний період міжнародна організація Ліга Націй зазнала ряд успіхів та невдач. До вдалих аспектів діяльності цієї організації належить:

• рішення щодо Аландських островів, згідно якого вони повинні бути частиною Фінляндії, але управлятися автономно, відводячи потенційну війну між двома країнами;
• вживання запобіжних заходів, що дозволили зберегти мир між Албанією та Югославією у 1921 р. ;
• недопущення бойових дій між Грецією та Болгарією 1925 році;
• вирішення суперечки між Іраком і Туреччиною, щодо контролю над колишньою Оттоманською провінцією Мосул в 1926 р;

До невдач Ліги націй відноситься:

• невдалі дипломатичні переговори стосовно міста Цешин;
• невиконання вимог Ліги її безпосередніми учасниками Францією та Бельгією стосовно Руру;
• захоплення Маньчжурії було однією з головних невдач Ліги і послужило причиною виключення Японії з організації;
• неефективні санкції стосовно Італії та її вторгненням в Абіссінію. В результаті чого США відмовилось співпрацювати з Лігою.

Досвід Ліги націй був використаний при створенні Організації Об'єднаних Націй. Сам факт створення постійної міжнародної організації загальнополітичного характеру з постійно діючим апаратом був подією важливого історичного значення. Ліга націй будувалася як орган колективного підтримання миру, що означало крок до інтернаціоналізації відповідальності за збереження миру.

 

 

1. Илюхина Р. М. Лига Наций 1919-1934. – М. : Наука, 1982. – 211 с. ;
2. Кушнір В. Західноукраїнське товариство Ліги Націй (1922-1928) // Вісник Львівського університету. Серія історична. – Вип. 33. – Львів, 1998. – С. 154-160;
3. Кушнір В. Західноукраїнське товариство Ліги Націй та Міжнародна Унія товариств Ліги Націй (1922-1928) // Наукові зошити історичного факультету. – Вип. 2. – Львів, 1999. – С. 224-228;
4. Ліга Націй [Електронний ресурс] /Молодіжний портал «ДЖЕРЕЛО». – Режим доступу: http: //www. djerelo. com/index. php? option=com_ content&task=view&id=1217&Itemid=230
5. Ліга націй [Електронний ресурс] /Онлайн енциклопедія «ВІКІПЕДІЯ». – Режим доступу: http: //uk. wikipedia. org/wiki/Ліга_Націй
6. Ліга Націй та її історична роль [Електронний ресурс] / Електронна бібліотека Київського інституту міжнародних відносин. – Режим доступу: http: //kimo. univ. kiev. ua/MVZP/47. htm
7. Ліга Націй та українське питання. 1919 – 1934 рр. : Автореф. дис... канд. іст. наук: 07. 00. 02 [Електронний ресурс] / В. В. Кушнір; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. – Львів, 2000. – 16 с. укp.