Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Дмитро Григорович Білоус

Предмет: 
Тип роботи: 
Реферат
К-сть сторінок: 
6
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Дмитро Григорович Білоус (24 квітня 1920, село Курмани, нині Недригайлівського району Сумської області – 13 жовтня 2004, Київ) – український поет, перекладач, літератур-ний критик, громадський діяч. Лауреат Національної премії України імені Тара-са Шевченка. Автор збірок гумору та сатири, книжок для дітей.
Як згадує сам Дмитро Григорович, «сімейка в мого батька була, як у того Омелечка, про якого в народній пісні співається... Було нас одинадцятеро дітей. Я був десятою дитиною, якраз «лялькою в колисці», коли старші вже парубкували й дівували». «Трудове виховання – на вигоні пастухування», «Справлялися добре з харчами, – не їли лиш хвостиків з груш», «Ходив я в сестринських чоботях з дірками замість підошов», – це вже пізніше поет осмислюватиме свої першовитоки з несподіваною, не передбачуваною дотепністю:
«Взуття наше скріплював дріт,
На штанях – химеристі лати:
Сполучені (ниткою) Штати
І Греція з островом Кріт».
Безперечно, звідти, з дитинства – спрага до праці, як надійного опертя за будь-якої години. Звідти ж – життєва стійкість і чіпкість. А все це завдяки народній педагогіці, головний «секрет» якої – приклад власного життя. Не треба велемовних закликань і напучувань – живи по совісті, і діти біля тебе ростимуть такими ж. Мати Дмитра – героїня хатнього космосу. «Мама запам'яталася мені, малому, не через якусь родинну подію, а саме в найбуденнішому епізоді: присівши на хвилечку на скрині, вона геть-зовсім злягла на правий бік – і заснула. А тоді як схопиться: «Ой, що ж це я?! Стільки діла чекає, а я сплю! ”«, – писав Дмитрій Григорович. Батько – сільський мудрець, книжник, порадник і заступник односельців, які обрали його народним суддею. У сім'ї шанували слово, книжки в домі оточували Дмитрика з раннього дитинства, і частенько вечорами в хаті читалися в голос. Любили також самодіяльний театр. До речі, батько майбутнього письменника зіграв на сільській сцені роль Виборного з п'єси «Наталка Полтавка» чи не сотню разів і сам писав п'єси та оповідання. Старший брат, Олекса, викладач історії в Харківській трудовій комуні А. С. Макаренка пробував свої сили в поезії, входив до складу активу літературних організацій «Молодняк» і «Плуг». Також, коли малий був на грані життя і смерті, перехворівши висипним тифом, Антон Семенович запропонував забрати кволого хлопчика в комунарівський гурт. Так майбутній письменник вирушив у люди.
Звичайно, сімейна атмосфера, виховання, любов до книжки не могли не вплинути на Дмитра і цілком зрозуміло й логічно, що після навчання у Харківській дитячій трудовій комуні, Дмитро Білоус вступає на давно омріяний філологічний факультет Харківського університету, і його однокурсниками були Олесь Гончар та Григорій Тютюнник.
Війна перервала навчання, і Дмитро, встигши закінчити тільки три курси філфаку, йде в складі студентського батальйону на фронт. У перших оборонних боях на Київщині у серпні 1941 року був тяжко поранений. Минуло більше року лікування в госпіталях на сибірській землі, і молодий боєць знову стає до лав армії у 1943 р. тепер уже в складі української редакції радіомовлення для партизанів України при Всесоюзному радіокомітеті. Його першою літературною зброєю стала сатира. Після визволення Києва Дмитро Григорович продовжує навчання у Київському університеті, а закінчивши аспірантуру, стає відповідальним секретарем молодіжного літературного журналу «Дніпро». Незабаром, 1948 року, відбувся його літературний дебют як поета – вийшла в світ збірка гумористичних та сатиричних віршів «Осколочним». У цьому ж році його було прийнято у Спілку письменників. У 1957 р. вийшла збірка – «Добрим людям на здоров'я, ворогам на безголов'я», «Веселі обличчя» (1953) та інші.
Уже в зрілому віці письменник починає писати для дітей і досягає неабияких успіхів. Його книжечки «Пташині голоси» (1956), «Упертий Гриць» та «Про чотириногих, рогатих і безрогих» (1959), «Лікарня в зоопарку» (1962), «Турботливі друзі» (1970), «Сад на Лисій горі» (1972), «Веселий Кут», «Гриць Гачок» завжди залюбки читає наша дітвора.
Дитячим творам поета притаманні гумор – написані вони з м'якою усмішкою, в дусі українського народного дотепу та елементи пізнавальності. У них без надокучливої дидактики і святенницьких напучувань змальовані конкретні життєві ситуації: цікаві, повчальні, кумедні. Автор приділяє багато уваги деталям, любить точні знання. Юний читач завжди дізнається з його віршованих новел про щось нове, невідоме. Достовірність, точність необхідні у книжках для дорослих, а у творах для дітей – тим більше. Так, готуючи книжку «Пташині голоси», письменник провів справжню дослідницьку роботу – як безпосередньо в лісі, на природі, так і з спеціальною науковою літературою. Збіркою зацікавилися навіть фахівці-орнітологи. Крім того, що в книжці кмітливо передані пташині звичаї, «побут» птахів, Білоус вдався, до звуконаслідування:
«І спала роса краплисто,
й без смичка, без каніфолі -
над-надьом! – луна сріблясто,
що аж виляски на полі».
І ніби мимохідь, розповідаючи про птахів, відшукуючи в їхньому житті риси, притаманні людині, поет виховує малюків, учить їх бути працьовитими, підтримувати інших, коли їм важко, виручати того, хто ускочив у біду, не бути зажерливим, скупим.
Поет своєрідно трактує тему про, так би мовити, «швидку допомогу» тваринам, що оригінально відображено у збірочці – «Лікарня в зоопарку». Він працює не лише з науково-пізнавальною літературою, а й довгий час спостерігає життя тварин у зоопарках, щоб показати не лише звірів, а й добрих дорослих у білих чи синіх халатах, які приходять їм на допомогу. У незвичайній лікарні лікують цесарку, пінгвінів, слона, антилоп, єнота, верблюда... «Від хворих тільки й чути: «Ме-м-ме... ”, «Ве-ве! ”, «Му-м-му! ”. І спробуй-но збагнути, що там болить кому... «.
Персонаж книжки дядя Вова лікує не лише звірячі, а й «дитячі» хвороби, такі як лінощі, капризування, хитрощі та ін.
У поемі «Сад на Лисій горі» доброзичливо, з гумором розповідається про те, як діти біля школи, що стоїть на високому пагорбі, де не було й деревця, під орудою садівника діда Панаса посадили сад. Послідовно, у живих картинах стверджується благодійна роль праці у вихованні учнів, які не тільки посадили й виростили сад на Лисій горі, а й увірували у чудодійну силу науки і праці, умілих рук і світлого розуму.
Якщо у попередній поемі головні герої юннати – охоронці природи, її перетворювачі, то у поемі «Веселий Кут» головними героями виступають слідопити, які шукають учасників визволення села у час Великої Вітчизняної війни. Сюжет поеми має несподівані повороти. Герой, який захищав Веселий Кут і залишив послання до живих у запальничці, раптом виявляється... німецьким старостою. Та він таки й герой, бо старостою став за завданням партизанського штабу. Патріотична тема розроблена поетом, з урахуванням дитячих розумінь та уявлень.
Так, Дмитро Білоус серед таких цікавих постатей як П. Воронько, Б. Чалий, М. Познанська, Грицько Бойко зайняв у сім'ї українських поетів, що пишуть для дітей і юнацтва, своє місце, з власними темами, образами, з власними засобами їхнього втілення.
Велику, благородну й конче потрібну справу робив Дмитро Білоус: вчив любити рідний край, знати, єством своїм відчувати неперевершений чар, багатство і красу нашого «дива калинового» – рідної мови, шанувати і продовжувати диво рідномовної молитви і чари прадавніх свят. Поет звертається передовсім до дітей, бо певен, коли молоді говоритимуть рідною мовою, пишатимуться нею – тоді й постане по-справжньому Україна!
13 жовтня 2004 року на 85 році життя полинув сивим журавлем понад своєю рідною Сулою у вічність знаний, шанований, непере-вершений дитячий письменник Дмитро Білоус.
 
Список використаних джерел
 
Бурбела В. А. Білоус Дмитро Григорович // Енциклопедія сучасної України. – Т. 2. – К., 2003. – С. 835.
Герасимова Г. П. Білоус Дмитро Григорович // Енциклопедія історії України. – Т. 1. – К. : Наукова думка, 2005. – С. 291.
«Веселкові» нагороди – дитячим улюбленцям // Літ. Україна. – 2001. – 28 черв. – С. 1.
Білоус Д. З калинового дива і чарів барвінкових // Білоус Д. Диво калинове; Чари барвінкові. – К., 1994. – С. 5-16.
Василашко В. Третя молодість Дмитра Білоуса // Василашко В. Україні – українську! – К., 2002. – С. 39-48 // Освіта. – 2001. – 28 листоп. -5 груд. – С. 13.
Волинський К. Творець «Дива калинового»: (До 80-річчя від дня народження Д. Білоуса) // Дивослово. – 2000. – № 4. – С. 62-64.
Дмитро Білоус // Кодлюк Я., Одинцова Г. Розповіді про письменників. – Т., 2001. – С. 5-6.
Дмитро Білоус [Корот. біогр. довідка] // Відлуння десятиліть. – К., 2002. – С. 231-232.
Дмитро Білоус: До скарбнички вчителя // Розкажіть онуку. – 1999. – № 2. – С. 30-32.
Косяченко В. Незгасний усміх: Жанр співомовки і розвиток укр. поет. сатири та гумору // Укр. співомовка. – К., 1986. – С. 3-34.
Томенко М. Дмитро Білоус: Літ. -критич. нарис: Для серед. та старш. шк. в. – К. : Веселка, 1988. – 72 с.
Фото Капча