До питання про розмежування понять «компетентність» і «компетенція»

Т. Свірчук

 

 

Стаття присвячена проблемі розмежування понять «компетентність» та «компетенція». Автор аналізує погляди вітчизняних та зарубіжних вчених на цю проблему.

 

Статья посвящена проблеме различия понятий «компетентность» и «компетенция». Автор анализирует взгляды отечественных и зарубежных учених на эту проблему.

 

The article deals with the problem of determination of the concept «competence». The author analyses the opinions of native and foreign linguists on this problem.

 

Останнім часом впродовж дискусій у світовій освіті з'явились поняття «компетентність» та «компетенція», над визначенням сутності яких працюють міжнародні організації сфери освіти: ЮНЕСКО, ПРООН, Рада Європи тощо, а також вітчизняні та зарубіжні вчені різних галузей знань. Уважне вивчення як вітчизняних, так і зарубіжних досліджень у цілому дають підстави стверджувати, що й досі не існує єдиного визначення вищезазначених понять, що значно гальмує розвиток впровадження компетентнісного підходу в освітню практику нашої країни. Найвідоміші праці Н. Хомського, Р. Уайта, Дж. Равена, Н. В. Кузьміної, А. К. Маркової, В. Н. Куніциної, Г. Е. Беліцької, Л. І. Берестової, В. І. Байденко, А. В. Хуторського, Н. А. Грішанової, О. Овчарук, О. Пометун становлять основу досліджень цих феноменів.

Орієнтоване на компетенції навчання (competence-basededucation – СВЕ) формувалось в 70-х роках в Америці в загальному контексті запропонованого Н. Хомським у 1965 р. поняття «компетенція» для використання в теорії мови, трансформаційній граматиці. Як зазначив Н. Хомський, «ми проводимо фундаментальну різницю між компетенцією (знанням своєї мови мовцем-слухачем) та вживанням (реальним використанням мови в конкретній ситуації). Тільки в ідеалізованому випадку... вживання є безпосереднім відображенням компетенції». [8; 9]

Уперше категорія компетентності змістовно наповнюється власне особистісними складовими, включаючи мотивацію у роботі Р. Уайта.

Дж. Равен дає розгорнуте визначення компетентності, розглядає її як багатокомпонентне явище, багато елементів якого є відносно незалежними один від другого, деякі компоненти відносяться швидше до когнітивної сфери, а інші - до емоційної... ці компоненти можуть заміняти один одного в якості складових ефективної поведінки. [4; 253]

Хоча науковці і розмежовують поняття «компетентність» і «компетенція», узгодженості у визначенні понять вітчизняними та зарубіжними вченими немає. Так експерти програми «DESЕCО» розуміють під цією дефініцією здатність успішно задовольняти індивідуальні та соціальні потреби, діяти й виконувати поставлені завдання.

Кожна компетентність побудована на поєднанні взаємовідповідних пізнавальних ставлень і практичних навичок, цінностей, емоцій, поведінкових компонентів, знань і вмінь, всього того, що можна мобілізувати для активної дії. На думку експертів «DESECO», компетентність виявляється в діяльності особистості в різних контекстах (наприклад, у соціально-економічному та політичному оточенні). При цьому не тільки школа є відповідальною за набуття особистістю необхідних компетентностей, на їх формування впливають сім'я, робота, мас-медіа, релігійні та культурні організації тощо. Таке розуміння притаманне і іншим вченим – Б. Рею, який відображає компетентність як процес. На думку Г. Халлаша, компетентність – це здатність людини застосовувати свої знання. Ірландський педагог Дж. Куллахан тлумачить цей термін як здатність, яка ґрунтується на досвіді або знаннях, які людина розвинула завдяки практиці або освіті. В. Долл наголошує, що людина компетентна тоді, коли вона володіє силою та волею, які допомагають їй діяти адекватно ситуації. Французький педагог Ж. Перре розуміє це поняття як навички й уміння, які може особистість використовувати в різних ситуаціях і контекстах та опановуючи нові ситуації.

Департамент економічного, соціального та культурного розвитку (ЮНЕСКО) трактує це поняття як «здатність застосовувати знання та вміння ефективно й творчо в міжособистісних стосунках-ситуаціях, що передбачають взаємодію з іншими людьми в соціальному контексті і у професійних ситуаціях» (2004р.)

Експерти країн Європейського Союзу визначають поняття компетентностей як здатність застосовувати знання й уміння, що забезпечує активне застосування навчальних досягнень у нових ситуаціях. В останніх публікаціях ЮНЕСКО поняття компетентності трактується як поєднання знань, умінь, цінностей і ставлень, застосовних у повсякденні. Компетентність – поняття, що логічно походить від ставлень до цінностей, та від умінь до знань.

Згідно з визначенням Міжнародного департаменту стандартів для навчання, досягнення та освіти (IBSTPI) поняття компетентності визначається як спроможність кваліфіковано провадити діяльність, виконувати завдання або роботу. При цьому поняття компетентності містить набір знань, навичок і ставлень, що дають змогу особистості ефективно діяти або виконувати певні функції, спрямовані на досягнення певних стандартів у професійній галузі або певній діяльності. Отже, у зарубіжній лінгводидактиці уживається термін «компетентність», який розглядається як інтегративне явище, що містить навчальний та особистісно-результативний компоненти.

За матеріалами роботи семінару МОН України та Проекту ПРООН «Освітня політика та освіта» «рівний – рівному» поняття «компетенція» і «компетентність» диференційовано і визначено, що компетентність – це інтегрована характеристика якості особистості, результативний блок, сформований через досвід, знання, вміння, ставлення, поведінкові реакції, а компетенція -об'єктивна категорія, суспільно визначений рівень знань, умінь і навичок, ставлень тощо у певній сфері діяльності людини як абстрактного носія. [2] Н. Ю. Русова так показує взаємозв'язок цих понять: компетентність – це властивість особистості, що визначає її здатність виконувати діяльність на основі сформованої компетенції.

Українські вчені (Пометун О. І.) зазначають, що під компетентністю людини розуміються спеціально структуровані набори знань, умінь, навичок і ставлень, що їх набувають у процесі навчання. Вони дозволяють людині ідентифікувати і розв'язувати, незалежно від контексту проблеми, характерні для певної сфери діяльності. [3; 20] Сформовані компетентності людина використовує за потреби в різних соціальних та інших контекстах залежно від умов і потреб щодо здійснення різних видів діяльності. Компетентна людина застосовує ті стратегії, які здаються їй найприйнятнішими для виконання окреслених завдань. Управління власною діяльністю веде до підвищення або модифікації рівня компетентності людини. Отже, компетентність – це результативно-діяльнісна характеристика освіти. [3; 21] Існують і інші підходи до розмежування цих термінів.

Так О. І. Дрогайцев розуміє компетентність як володіння знаннями, що дозволяють про щось судити; компетенцію як коло питань, в яких особистість добре розуміється. « [1; 64] А Ю. П. Федоренко та Л. Фурсова вважають, що компетентність – це складне особистісне утворення, що складається зі знань, умінь і навичок, які дозволяють особистості ефективно функціонувати в певній діяльності, або виконувати певні функції, компетенція – це знання, вміння та навички з окремих навчальних предметів. [6; 12], [7; 15]

Російські дослідники (С. Шишовта В. Кальней) вважають, що компетентність – це здатність діяти на основі здобутих знань. Уявлення про компетенції змінює поняття «оцінки» та «кваліфікації», оскільки важливим стає не те, що в індивіда є внутрішня організація чогось (наприклад, знань), а можливість застосування того, що є. Терміни «компетентність» і «компетенція» розрізняються оскільки, «компетенція» в перекладі з латинської «competentia» означає коло питань, щодо яких людина добре обізнана, пізнала їх і має досвід. Компетентність у визначеній галузі – це поєднання відповідних знань і здібностей, що дозволяють обґрунтовано судити про цю сферу й ефективно діяти в ній. На цій основі науковці вважають за потрібне ввести в обіг поняття «освітні компетенції» як складні узагальнені способи діяльності, що їх опановує учень під час навчання, і компетентність є результатом набуття компетенцій. Загальноосвітні компетенції потрібні не для всіх видів діяльності, у яких бере участь людина, а тільки для тих, що охоплюють основні освітні сфери й навчальні предмети. Такі компетенції відбивають предметно-діяльніснии складник загальної освіти і мають забезпечувати комплексне досягнення його цілей.

На нашу думку, уведення поняття «освітні компетенції» в нормативний і практичний складники освіти дозволять розв'язати проблему, типову для сучасної школи, коли учні можуть добре опанувати необхідні теоретичні знання, але мають значні труднощі в діяльності, яка вимагає застосування знань у конкретних проблемних ситуаціях. Освітня компетенція припускає засвоєння учнем не розрізнених один від одного знань і вмінь, а оволодіння комплексною процедурою, у якій для кожного виділеного напряму наявна відповідна сукупність освітніх компонентів, що мають особистісно-діяльнісний характер.

З погляду вимог до рівня підготовленості випускників освітні компетенції є інтегральними характеристиками якості підготовки учнів, що пов'язані з їхньою здатністю до цільового осмисленого застосування комплексу знань, умінь і способів діяльності стосовно визначеного міждисциплінарного кола питань.

Вищенаведені визначення дають підставу розглядати поняття «компетентність» не тільки як спеціально структуровані набори знань, умінь, навичок і ставлень, що їх набувають у процесі навчання, але і як специфічну здатність, яка дає змогу ефективно розв'язувати проблеми, що виникають в реальних ситуаціях життя. Навчальна діяльність у кінцевому підсумку повинна не просто дати людині суму знань, умінь та навичок, а сформувати її компетентність як загальну здатність, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню. Отже, поняття компетентності не зводиться тільки до знань і навичок, а належить до сфери складних умінь і якостей особистості, а компетенція пов'язана з результатами навчання.

Аналіз вітчизняної та зарубіжної дидактичної та методичної літератури засвідчує необхідність чіткого визначення змістового наповнення та структурної організації понять «компетентність» та «компетенція», що дозволить уведення цих термінів до шкільної теорії і практики навчання в Україні.

 

 

1.Дрогайцев О. І. Формування професійної компетентності майбутнього вчителя іноземної мови як педагогічна проблема // Педагогіка вищої та середньої школи: Збірник наукових праць. – Кривий Ріг: КДПУ, 2002. – Вип. 4. – С. 62-70

2.Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики / Під загальною редакцією О. В. Овчарук. – К. : «К. І. С», 2004. – 112с.

3.Пометун О. І. Теорія та практика послідовної реалізації компетентнісного підходу в досвіді зарубіжних країн //Компетентнісний підхід у сучасній освіті: світовий досвід та українські перспективи: Бібліотека з освітньої політики /Під загальною редакцією О. В. Овчарук. – К. : «К. І. С», 2004. – С 16-26

4.Равен Дж. Компетентность в современном обществе. Выявление, развитие и реализация. – М., 2002 (англ. 1984)

5.Р. Уайт Motivation reconsidered: the concept of competence. -1959

6.Федоренко Ю. П. Формування у старшокласників комунікативної компетенції в процесі вивчення іноземної мови: Автореф. дис... канд. пед. наук. -Луцьк, 2005. – 20с.

7.Фурсова Л. Від літературної компетенції – до життєвої компетентності// Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. – 2005. – № 5. – С. 12-21

8.Хомской Н. Аспекты теории синтаксиса. М., 1972 (англ. 1965)