Додаткові покарання та особливості їх призначення

Доктрина кримінального права представляє концепцію додаткових покарань традиційно, як функціональний різновид, що не відрізняються за своїми внутрішньо притаманними рисами від основних покарань.

Питанням фундаментального значення на сьогоднішній день є узгодженість тотожних рис між природою основних та додаткових покарань із залежністю останніх від основних покарань, а також емпіричної перевірки функціональної концепції додаткових покарань.

Як показало дослідження, роль додаткових покарань, поки що на кількісному рівні, починає збільшуватися. Однак, незважаючи на вищевказане і на те, що керівництво судовою практикою через доктрину, яка заохочує застосовувати більше додаткових покарань, ускладнене, «особлива» роль додаткових покарань має бути наново переосмислена із застосуванням емпіричних досліджень не лише щодо думки фахівців та суддів, але й можливостей оцінити справжню практичну роль додаткових покарань. [3, с. 123]

В Україні довгий час не було здійснено на монографічному рівні дослідження природи, змісту та практики застосування додаткових покарань. Вчені, визнаючи відносно відокремлену природу додаткових покарань принципово не відрізняли її від загальної природи покарання, яку вони визнавали. Окремі дослідження додаткових покарань висвітлювали такі вчені як Є. Аветисова, П. Аветисян, О. Ведернікова, В. Дуюнов, А. Каграманов, Л. Комарова, Н. Кулєшова, О. Міхлін, В. Мосієнко, В. Тютюгін, Р. Устименко, Г. Цепляєва, О. Цветінович, та інші.

Так, в дослідженнях П. Аветисян, Л. Комарової, Н. Кулєшової, Р. Устименка та Г. Цепляєвої. робиться спроба пояснити природу додаткових покарань за допомогою функціонального підходу із збереженням цільової автентичності і побудови горизонтальної системи цілей додаткових покарань. Проте, такий підхід вбачається дискусійним, адже зазначені вчені ґрунтують концепцію на видовій розбіжності основних та додаткових покарань, однак приходять до висновків про особливу функціональну роль додаткових покарань, а це породжує дисонанс між родовим та видовим.

Вважаємо, що тільки через дослідження історичної ретроспективи додаткових покарань можна збагнути причини дуалістичного розуміння системи покарань з поділом на основні та додаткові. Разом з тим, визначення обґрунтованості виділення додаткових покарань, посилаючись лише на функціональні чинники передбачає дослідження основних теорій додаткових покарань, перевірки слушності сучасної парадигми покарань, яка виходить із того, що усі покарання об’єднані спільним родом і відрізняються лише видовими характеристиками, що не заважає існуванню груп покарань, як більш складних елементарних об’єднань системи, які не схожі на решту, або об’єднані схожими родовими ознаками на більш низькому рівні, наприклад, додаткові покарання. На цій основі виявити чи системна природа зв’язків між цими групами у межах загальної системи і, головне, чи відповідає таке групування внутрішнім закономірностям підсистеми у загальній системі.

Історія розвитку питання про додаткові покарання на українських землях та сусідніх країнах засвідчує, що комплексність покарань не ґрунтувалася на ідеї додатковості якихось покарань, що входять у комплекс. Розвиток кримінального права йшов шляхом розприватнення кримінально-правових відносин, а тому на початку комплексність була зумовлена не стільки карою, скільки уподобаннями компенсації шкоди, завданої потерпілим. Централізація влади завершилася меншим застосуванням компенсацій і посиленням застосування тілесних покарань та покарань, що ганьбили. Комплексність покарань була притаманна не усім європейським країнам. Лише після прийняття Основних начал кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік 1924 р. та КК УСРР 1927 р. відбулися суттєві зрушення у дослідженні цього правового феномену і були закріплені правила, які підкреслюють адитивну (додаткову) природу певних покарань [2, с. 55]. Після другої половини XX ст. можна спостерігати ґрунтовні дослідження природи означеного феномену. Додаткові покарання не мають якоїсь окремої чи специфічної природи порівняно із основними. Концепція додатковості є суперечливою і призводить до відокремлення природи, цілей, функціональної спрямованості додаткових покарань. Відтак, усі покарання мають загальну, основну природу і повинні призначатися за вищенаведеними правилами, що ґрунтуються на автентичній природі усіх, передбачених кримінальним законом покарань;

На сьогодні кримінальний закон не вказує на певні критерії домірності та специфіку призначення саме додаткових покарань до основних. Немає таких критеріїв і у наукових дослідженнях, присвячених проблемам призначення покарань, що обумовлено, перш за все, суперечливістю загальновизнаної природи додаткових покарань, яка по суті при їхньому призначенні часто нівелюється без законодавчо визначених критеріїв домірності основних та додаткових покарань;

Вважаємо, що класифікацію, яка б відповідала природі покарань варто здійснити подібно до класифікації злочинів на особливо суворі, суворі, середньої суворості, невеликої суворості. До особливо суворих покарань слід віднести довічне позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців; до суворих – арешт, обмеження волі, конфіскація майна (як покарання у чинному КК України) ; до середньої суворості – службові обмеження для військовослужбовців, виправні роботи, громадські роботи; невеликої суворості – позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю (як покарання у чинному КК України), позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, штраф. Класифікація покарань, яка б брала за основу один вид покарання – позбавлення волі, не може задовольнити потреби практики, оскільки зазначений вид покарання достатньо суворий і градації у своїй системі не потребує;

Дослідження з питань специфіки призначення додаткових покарань до основних ґрунтуються лише на специфіці самих додаткових покарань без жодних вказівок на праксіологічні правила забезпечення домірності додаткових покарань на фоні основних та про закономірність, що має впливати на кількість покарань, що застосовуються. На сьогодні кримінальний закон не вказує на певні критерії домірності та специфіку саме призначення додаткових покарань до основних. Про це можна казати і стосовно наукових досліджень, що торкаються проблеми призначення покарань. Методологія дослідження дала нам змогу знайти пояснення, котре можна вбачати у суперечливості загальновизнаної природи додаткових покарань, що по суті при їхньому призначенні часто нівелюється, оскільки судді мають діяти на власний розсуд, без законодавчо визначених критеріїв домірності основних та додаткових покарань.

 

 

Алексеев И. С. Принцип дополнительности [Електронний ресурс]. – Режим доступу до статті: http: //psylib. org. ua/books/-aleki01/index. htm

Бурдін В. М. Штраф як вид покарання за КК України / В. М. Бурдін // Життя і право. – 2004. – № 6. – С. 51-58.

Козирєва В. Еволюція кримінальних покарань майнового характеру у вітчизняному законодавстві / В. Козирєва // Підприємництво, господарство і право. – 2006. – № 5. – С. 122-126.

Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України (2-е вид., перероб. та доп.) / За заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. – К. : Дакор, 2008. – 1428 с.