Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 portalstudcon@gmail.com

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Договір доручення: особливості правового регулювання та проблеми практичної реалізації

Тип роботи: 
Презентація
К-сть сторінок: 
23
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Презентація на тему:
 
«Договір доручення: особливості правового регулювання та проблеми практичної реалізації»
 
План
 
Вступ
1. Загальна характеристика договору доручення
2. Права та обов'язки сторін за договором     доручення
3. Процедура укладання договору доручення
4. Форма договору доручення
5. Особливості укладання договору доручення
6. Правозастосовча практика
Висновки
Список використаних джерел
 
Вступ
 
Актуальність теми. Одним з найпоширеніших договорів, який використовується в цивільному обігу, є договір доручення. Незважаючи на те що його предметом виступають послуги щодо вчинення юридичних дій від імені іншої особи, сфера його використання не обмежується юридичними послугами. Можливість введення до умов договору вчинення дій, які мають фактичний характер, в умовах дій принципу свободи договору дозволила зробити з договору доручення в сучасних умовах універсальну договірну форму, яка з успіхом заміняє західну конструкцію агентської угоди. Між тим, як і будь-який інший договір, він має певні особливості укладання. 
Метою статті є дослідження правового регулювання договору доручення, встановлення його особливостей та проблем практичної реалізації
Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають за договором доручення.
Предметом дослідження є нормативно-правові акти, які регулюють договір доручення та пов'язані з цим договором правовідносини.
Теоретичну базу досліджень становлять праці представників науки цивільного права: Федорченко Н.В., Сайфутдітова А.А., Васильєва В.А., Луць А.В., Погребняк С.П. та інші.
Методи дослідження. В процесі дослідження використано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, структурно-функціональний, формально логічний, метод системного аналізу) та спеціальні (порівняльно-правовий, метод тлумачення правових норм).
Законодавчу базу дослідження договору доручення становить Конституція України, Цивільний кодекс України, Господарський кодекс України.
Структура дослідження. Презентація складається зі вступу, шести питань, висновків та списку використаних джерел.
 
1. Загальна характеристика договору доручення
 
Договір доручення є угодою, тобто вольовим актом. Цей вольовий акт характеризується узгодженими вольовими діями сторін договору доручення для настання визначених ними юридичного ефекту, тобто юридичні наслідки договору настають тому, що їх настання бажали учасники договору. Як слушно вказував Погребняк С.П. - фундаментальною категорією для сучасного поняття договору є згода (consensus) [1].
Відповідно до ст. 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. В літературі пропонувалось визначати свободу договору як можливість укладати договори (або утримуватись від укладання договорів) і визначати їх зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості [1].
 
2. Права та обов'язки сторін за договором доручення
 
За учасниками договору визнається можливість самостійно формувати суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Це означає, що договір є інструментом створення прав і обов'язків на підставі узгодженого волевиявлення. Слід погодитися з думкою, висловленою науковцем Луць А.В., що свобода договору, крім можливості вибору контрагента і визначення змісту договору, включає також:
А) вільний прояв волі особи на вступ у договірні відносини;
Б) волю вибору сторонами форми договору;
В) право сторін укладати як договори, передбачені законом, так і договори, що законом не передбачені, але йому не суперечать;
Г) право сторін за своєю згодою змінювати, розривати або продовжувати дію укладених ними договорів;
Д) визначати способи забезпечення договірних зобов'язань; 
Е) право установлювати форми (міри) відповідальності за порушення договірних зобов'язань та ін. [1]
 
3. Процедура укладання договору доручення
 
Щодо самої процедури укладання договору, то за загальним правилом договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК). [1]
       Р. Потьє першим розклав згоду на оферту та акцепт, після чого договір почали розглядати як вираження шляхом двох зустрічних волевиявлень як взаємну згоду, як згоду двох чи більше воль. [2]
У використаних мною джерелах пропонувалося виділяти способи і порядки укладення договорів.  При цьому під способами укладання договору розумілось певногор роду дії за допомогою яких узгоджується воля сторін [1].  
       Б.І. Пугінський вказував, що як і будь-який спосіб дії, спосіб укладення договору може розумітися в якості сукопності необхідних операцій, за допомогою яких досягається бажана мета. Що стосується порядку укладення договору, то він є процедурою, послідовністю здійснення дій, необхідних для укладання договору тим або іншим способом [2].
Як зазначає А.А. Сайфутдітов, в будь-якому разі юридичний зміст здійснення процедури укладання договору доручення полягає в узгодженні довірителем і повіреним волі щодо істотних умов договору доручення. У будь-якому способі укладання договору доручення має значення особисто-довірчий момент. Він виражається в тому, що укласти договір при нормальному розвитку відносин можуть тільки ті особи, які довіряють один одному. У разі відсутності довіри договір не укладається. Таким чином фідуціарний характер проявляється не тільки в самому договорі доручення вже після його укладання , але й у переддоговірних відносинах, на етапі укладення договору [1].
 
4. Форма договору доручення
 
Глава 68 ЦК України спеціальних вказівок про форму договору доручення не містить, тому слід звертатися до загальних правил про форму правочинів (ст.205-210 ЦК України), тобто можливість укладати договір доручення як в усній, так і в письмовій формі залежно від складу їх учасників, суми, спеціальних вказівок закону, збігу в часі виконання і укладення угод, домовленості сторін.
     Ст. 207 ЦК України передбачає можливість укладання договору доручення у письмовій формі і шляхом обміну телеграмами. 
 
5. Особливості укладання договору доручення
 
        Як зазначає Н.В. Федорченко, повірений, виконуючи доручення, вступає в правовідносини з третіми особами, яких інформує про обсяг своїх повноважень, пред’являючи договір доручення і довіреність, яку довіритель зобов’язаний видати повіреному на вчинення юридичних дій (ч. 1 ст. 1007 ЦК України). Видання довіреності не замінює укладання договору доручення, не є завершенням його оформлення. Традиційний підхід виходить з того, що довіреність відноситься до числа правочинів, що породжують, як правило, юридичні наслідки в поєднанні з іншими юридичними фактами1, одним з таких фактів буде договір доручення. Факт складання і видання довіреності не робить особу, що склала і видала довіреність, довірителем, а особу, що отримала її, – повіреним.
Зіншої позиції підходить до дослідження цього питання А.А. Сайфутдінов. Він вказує на те, що особливості укладання договору доручення обумовлені у першу чергу тим, що при вчиненні даного договору звичайно оформляється довіреність. У цьому випадку процедура укладання залежить від порядку (способу) оформлення договору. Якщо договір доручення укладається у вигляді єдиного документу, підписаного сторонами, з видачею довіреності, то процедура укладання договору виглядає наступним чином:
– оферта й акцепт під час підписання договору доручення повіреним і довірителем;
– додаткова дія в рамках акцепту у формі видачі довіреності.
В.А. Васильєва вважає, що договір доручення опосередковує собою внутрішні відносини між довірителем і повіреним і сам по собі ніякого відношення до третіх осіб не має. Основою для них є повноваження, якими наділив довіритель повіреного. Ці повноваження виражаються в особливому документі – довіреності. У той же час довіреність, яка видається повіреній особі, не слід розглядати як письмову форму договору доручення. Наявність довіреності при відсутності письмової форми договору доручення (у випадках, коли представництво не базується на нормі права) свідчить про його усну форму. Воднораз довіреність є допустимим доказом факту укладання договору доручення [1].
 
6. Правозастосовча практика
 
Аналіз матеріалів судових справ, в рамках яких діяли професійні представники та які надавали довіреності для підтвердження своїх повноважень у вигляді довіреності в порядку ст. 42 Цивільного процесуального кодексу України, свідчить, що майже всі довіреності, які посвідчуються нотаріально, містять посилання на те, що довіреність видається на підставі усного договору доручення та на його виконання, сторонам роз’яснювались положення статей ЦК України, які регламентують договори доручення. Таким чином, якщо йдеться про представництво в суді, то довіреність видається в таких випадках для підтвердження повноважень представника за договором доручення.
В ст. 1007 ЦК передбачається обов'язок довірителя, якщо інше не передбачено договором, забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення. Це пояснюється тим, що дії повіреного мають бути вчинені за рахунок довірителя. Отже, на довірителя також покладені обов'язки, серед яких: видати повіреному довіреність; забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення; прийняти негайно все отримане за дорученням; відшкодувати повіреному фактичні витрати, які були необхідні для виконання доручення, і оплатити послугу, якщо вона повіреному належить. На сьогодні щодо договору доручення встановлена презумпція оплатності, якщо інше не передбачено договором або не встановлено законом (ст. 1002 ЦК).
Прикладом правозастосовчої практики цієї норми є справа за позовом підприємця М. І. Сенчука до TOB "Хімнафтопласт" про стягнення оплати за надані послуги за договором доручення, який передбачав надання підприємству послуг юридичного характеру та відшкодування фактично понесених витрат. Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.05.2004р. позов було задоволено тільки в частині відшкодування фактично понесених витрат, а в оплаті послуг відмовлено, оскільки сторони цю умову не погодили при укладенні договору.
       В апеляційній скарзі її позивач просив відмінити прийняті у справі судові акти в частині відмови в оплаті наданих послуг і справу направити на новий розгляд. Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваних судових актів, суд апеляційної інстанції задовольнив скаргу підприємця М. І. Сенчука. Як випливає з матеріалів справи, між підприємцем М. І. Сенчуком (повірений) і TOB "Хімнафтопласт" (довіритель) був укладений договір доручення від 1 вересня 2003 р. Оскільки в даному договорі не передбачена умова про його безоплатний характер, то сторона після виконання доручення має право на оплату наданих послуг. Крім того, виконання договору було пов'язане із здійсненням обома сторонами підприємницької діяльності. Отже, він згідно з положенням ч. 1 ст. 972 Цивільного кодексу, презюмується як оплатний.
       Для оплатного договору доручення домовленість про розмір винагороди не є істотною умовою, і за її відсутності в договорі відповідно до ч. 2 ст. 1002 Цивільного кодексу розмір винагороди визначається виходячи із звичайних цін за подібного роду юридичні послуги. Таким чином, посилання суду першої інстанції на відсутність погодженої умови про оплату виконання доручення не можна визнати обгрунтованими. Критерієм оплати надання підприємцем М. І. Сенчуком юридичних послуг суд апеляційної інстанції правомірно вибрав розмір ставки юрисконсульта на підприємствах, що належать до однієї економічної галузі.
 
Висновки
 
Проведене дослідження на даному етапі дозволяє стверджувати, що для укладання договору доручення необхідно існування певних передумов, які характеризують відносини між сторонами – наявність довіри, довірчих відносин. 
Процедура укладання договору доручення передбачає узгодження суттєвих умов, з підтвердженням повноважень в самому договорі доручення та/або видачі довіреності з можливістю розширення його предмета і сфери застосування за рахунок включення до його умов дій фактичного (посередницького) характеру.
Виконання договору доручення у ряді випадків супроводжується вчиненням окремих фактичних дій, тобто оглядом речі, що купується, її упакуванням, перевезенням тощо. Фактичні дії мають допоміжне значення для договору доручення і не становлять його предмета. Вони не змінюють сутності договору доручення і підпорядковані його основній меті — вчиненню юридичних дій. Фактичні дії, підпорядковані меті виконання юридичних дій, слід розглядати не як самостійний предмет договору доручення, а як умови його належного виконання.
Конкретизація предмета договору залежить від домовленості сторін і може стосуватися, наприклад, способів або порядку вчинення відповідних юридичних дій, визначення можливих контрагентів за правочинами тощо.
Припинення договору доручення може бути викликано насамперед загальними підставами припинення зобов'язань. Через особисто довірчий характер договору доручення, атакож специфіку його предмета закон містить ряд спеціальних підстав припинення договору доручення.
 
Список використаних джерел:
 
1. Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР). – 1996. – № 30. – ст. 141.
2. Господарський кодекс України. – К.: Школа, 2003. – 192 с.
3. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року.
4. Брильов А. Договір доручення: що нового?/ Андрій Брильов // Право України. - 2015. - 6 вересня. - C. 79-81
5. Грек Г. Договір доручення за цивільним законодавством України/ Г. Грек //Наукрвий вісник Ужгородського національного університету. - 2014. - № 30:. - C. 51-54
6. Крупко П. Договір-доручення як форма надання повноважень при добровільному представництві/ П.Крупко // Право України. - 2015. - № 9. - С.104-109
7. Урусова Г. Договір доручення : укладання та виконання/ Г. Урусова // Право України. - 2013. - № 20: - C. 62-65
8. Васильєва В.А. Договірне право України. Особлива частина : [навч. посіб.] / [В.А. Васильєва, Т.В. Боднар, О.В. Дзе-ра, Н.С. Кузнєцова та ін.] ; за ред. О.В. Дзери. – К. : Юрінком Інтер, 2012. – 1200 с.
9.  Дрішлюк В.І. Публічний договір (цивільно-правовий аспект) : дис. … к. ю. н. : спец. 12.00.03 / В.І. Дрішлюк ; Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2014. — 201 с.
10.  Луць А.В. Свобода договору в цивільному праві України : автореф. дис. ... к. ю. н. : спец. 12.00.03 / А.В. Луць ; Київ-ський національний ун-т ім. Тараса Шевченка. – К., 2011. – 18 с.
11.Погребняк С.П. Договір як універсальна правова конструкція : [монографія] / [С.П. Погребняк, А.П. Гетьман, В.І. Борисова, О.П. Євсєєв та ін.] ; за ред. А.П. Гетьмана, В.І. Борисової. – Х. : Право, 2012. – 432 с.
12.Сайфутдинов А.А. Договор поручения в гражданском праве : дис. ... к. ю. н. : спец. 12.00.03. / А.А. Сайфутдинов. – Киев, 2015. – 191 с.
Фото Капча