Дослідження фінансово-правових основ різних видів соціального захисту населення в Україні

- проблема морального ризику – страхування знижує зацікавленість застрахованого у запобіганні страховому випадку[6, c. 26-28].

Альтернативою суспільному страхуванню є безпосереднє індивідуальне накопичення резервних коштів, приватне страхування і соціальна допомога. При відсутності обов'язкового суспільного страхування значно зросла б потреба в перерозподілі у формі соціальної допомоги. Примусовий перерозподіл органічно пов'язаний із природою соціальних гарантій, які суспільство надає своїм членам виходячи з потреб справедливості. Питання, отже, не в тому, як повністю уникнути перерозподілу, а в тому, як мінімізувати його масштаби за даного рівня соціальних гарантій.

Схематично раціональну стратегію можна викласти таким чином:

- той, хто не здатний вносити вклад у формування страхових фондів, повинен отримувати соціальну допомогу в межах встановлених гарантій;

- інші члени суспільства повинні бути залучені до обов'язкового страхування також у межах чітко встановлених гарантій, що не перевищують рівня, який диктується вимогами справедливості та ефективності;

- держава повинна проводити політику, яка сприятиме добровільній реалізації запитів щодо об'єднання ризиків, тим самим це доповнить обов'язкове суспільне страхування добровільним приватним.

Основи законодавства України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14. 01. 98 р. визначають загальнообов'язкове державне соціальне страхування як «систему прав, обов'язків та гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових засобів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом».

Згідно зі ст. 25 Основ законодавства щодо пенсійного страхування надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення: пенсії за віком, за інвалідністю внаслідок загального захворювання; пенсії у зв'язку з втратою годувальника; медичні профілактично-реабілітаційні заходи; допомога на поховання пенсіонерів.

Система обов'язкового соціального страхування ґрунтується на принципі солідарності, за яким здійснюється перерозподіл коштів від працездатних непрацездатним, від здорових – хворим, від працюючих – безробітним. При цьому робітники відраховують частину свого заробітку на пенсії, медичне обслуговування та на утримання безробітних, а держава гарантує працівникам, що при настанні непрацездатного віку, в разі інвалідності майбутні покоління громадян робитимуть відрахування на утримання їх або їхніх сімей.

На сьогоднішній день у рамках спектра діяльності соціального страхування функціонують чотири окремих фонди: Пенсійний фонд, Фонд Чорнобиля, Фонд зайнятості, Фонд соціального страхування[8, c. 33-36].

 

 

На сучасному етапі ринкових перетворень в Україні закладено правову базу для розвитку ринкових відносин, здійснюється лібералізація економіки та зовнішньоекономічної діяльності, розпочато приватизацію, запроваджується широка демократизація трудових відносин, вживаються заходи щодо встановлення мінімальних соціальних гарантій, створення системи адресної допомоги малозабезпеченим громадянам.

Зменшення надходжень до бюджету загострило проблему фінансування заходів соціального захисту населення, в результаті чого погіршився соціальний захист найбільш вразливих категорій населення: дітей, пенсіонерів, інвалідів, одиноких громадян похилого віку, безробітних, багатодітних сімей.

Реформування соціального захисту населення викликане відсутністю єдиних принципів визначення критеріїв необхідності надання соціальних пільг, взаємоповторюваністю окремих соціальних виплат, відсутністю чіткої спрямованості соціальних виплат на допомогу сім’ям з низьким рівнем доходів, недостатньою узгоджуваністю соціальних виплат з іншими державними витратами, відсутністю механізмів регулювання бюджетів соціальних фондів тощо.

Потребує вдосконалення структура і порядок формування бюджетних видатків на соціальні потреби на основі використання системи державних мінімальних соціальних стандартів.

В Україні прийнято ряд правових актів, які регулюють відносини в галузі соціального захисту населення. В Конституції України, Основах законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, інших законах, актах Президента України визначено основні форми і методи соціального захисту населення. Існує нагальна необхідність розробки і ухвалення цілого ряду законодавчих та нормативно-правових актів з конкретних видів соціальних виплат і послуг. Ці акти повинні базуватися на науково обґрунтованих фінансово-правових основах.

Вдосконалення законодавчих та нормативно-правових актів в сфері соціального захисту населення на науково обґрунтованій фінансово-правовій основі вимагає ретельної підготовки та розробки їх проектів. Повсякчас цим повинні займатися науковці. Проте варто зазначити, що в Україні питаннями підготовки науково обґрунтованих фінансово-правових основ соціального захисту населення практично ніхто із науковців не займається. Але, на нашу думку, питання науково обґрунтованих фінансово-правових основ соціального захисту населення пов’язані із вдосконаленням змісту актів, що ухвалюються Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом Міністрів України[9, c. 32-35].

На мою думку, заходи соціального захисту населення повинні фінансуватися двома способами:

по-перше, за рахунок виділення коштів із державного бюджету, тобто за рахунок коштів платників податків;

по-друге, через соціальні платежі на користь системи соціального захисту (соціальні внески).

При проведенні фінансування заходів соціального захисту населення, і в першу чергу при визначенні розмірів заробітної плати та соціальних виплат, необхідно дотримуватись норм, визначених Конституцією України, законами України, Європейським кодексом соціального забезпечення та Переглянутою Європейською Соціальною Хартією.

Для реалізації цих завдань необхідно:

- завершити формування законодавчої бази, яка забезпечить проведення активної і дійової соціальної політики;

- забезпечити стабільне фінансування галузей соціальної сфери і регіональних та місцевих соціальних програм, змінити систему взаємовідносин між державним і місцевими бюджетами всіх рівнів, підвищити