Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Дослідження сили нервової системи

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
9
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Зміст
 
1) Темперамент, як одне із основних понять науки психофізіології
2) Теорії походження темпераменту
3) Типи темпераменту
4) Методика
 
Біологічні властивості індивіда – вікові, спадкові, соматичні, статеві, фізіологічні, біохімічні, антропологічні – певною мірою впливають на розвиток і психічні властивості особистості. Психологічні властивості особистості вивчає наука – психофізіологія.
Ця наука досліджує закономірності функціонування нервових механізмів психічної діяльності удвох аспектах. У першому вивчають нервові механізми, що реалізують окремі психічні функції та процеси – відчуття, сприймання, мислення, уява, увага, мовлення, емоції т. д. У другому предметом психофізіології є вища нервова діяльність мозку, що забезпечує цілісну психічну діяльність та поведінку особистості.
Одним з основних понять психофізіології вважається темперамент, наукове визначення якого вже ведеться протягом двох тисячоліть. Ця категорія ґрунтовно досліджується в працях І. П Павлова, Б. М. Теплова, В. Д. Нєбиліцина, т. д.
Темперамент (від. Лат. temperamentum – відповідне співвідношення рис), характеризує індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто за показниками темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, енергійності, емоційності. Психофізіологічний аналіз структури темпераменту дає змогу, за В. Д. Небиліциним, виділити три головних його компоненти, Які виявляються в загальній активності індивіда, його моториці та емоційності.
Загальна активність індивіда полягає втенденції особистості до самовираження, оволодіння та перетворення зовнішньої дійсності. Ступінь активності індивіда може бути різний – від млявості, інертності та пасивного споглядання на одному полюсі до найвищих рівнів прояву енергії, стрімкості дій – на іншому.
Динаміка психічних станів актуалізується за допомогою моторики. Серед динамічних якостей рухового компонента, слід виділити такі ознаки м’язового руху, як швидкість, різкість, ритм, амплітуда. Сукупність особливостей м’язової та мовленнєвої моторики легше піддається спостереженню і тому частіше ніж інші показники, використовуються для оцінки темпераменту.
Емоційність як компонент темпераменту являє собою комплекс властивостей, що характеризує особливості виникнення, перебігу і згасання різних почуттів, афектів та настроїв. Основними характеристиками емоційності є вразливість, імпульсивність та емоційна лабільність (нестабільність).
Зазначені три компоненти темпераменту в актах людської поведінки утворюють єдність спонукання, дії та переживання. Це дає можливість відносно чітко відмежувати темперамент від інших психічних утворень особистості – її спрямованості, характеру, досвіду, інтелекту.
Найдавніша теорія темпераменту була розроблена Гіппократом (460-377 д. н. е.), який пов’язував типи темпераменту з гуморальним фактором – співвідношенням між 4-ма рідинами, які циркулюють у людському організмі – це кров, жовч, чорна жовч та слиз (лімфа, флегма). На основі теорії Гіппократа поступово сформувалося вчення про темперамент, згідно з яким існує 4 типи темпераменту – залежно від домінування в організмі людини тієї чи іншої рідини. Так при сангвінічному організмі переважає кров, при холеричному – жовч, при меланхолійному – чорна жовч, при флегматичному – флегма.
І. Кант (1724 – 1804) був прибічником гуморальної теорії. Він уперше створив психологічну характеристику типів темпераменту, дав класифікацію психологічних властивостей темпераменту і характеру людини.
П, Лесгафт (1837 – 1909) розробив оригінальну теорію, згідно якої в основі проявів темпераменту лежать властивості системи кровообігу, зокрема товщина стінок кровоносних судин, діаметр їхнього просвіту, побудова і форма серця. Малому просвіту і товстим стінкам судин відповідає холеричний темперамент, малому просвіту і тонким стінкам – сангвінічний, великому просвіту і товстим стінкам – меланхолійний, великому просвіту та тонким стінкам – флегматичний темперамент. На думку П. Ф. Лесгафта, діаметр судин і товщина стінок визначають швидкість і силу кровоточу, а від цього залежить швидкість обміну речовин при харчуванні і в підсумку – індивідуальна характеристика темпераменту як міри збудження та тривалості його реакцій.
Великий вплив на теорію темпераменту Е. Кречмера (1888 – 1964), який спробував визначити типи темпераменту через типи морфологічної конституції тіла людини. Він виділив два основних типи конституції – астенічний та пікнічний.
Астенічному типу конституції тіла властиві довга і вузька грудна клітка, довгі кінцівки, видовжене обличчя, слабкі м’язи. Цьому типу конституції відповідає шизоїд ний темперамент, якому притаманні індивідуальні особливості – від надмірної ефективності та подразливості до безчуттєвої холодності й тупої байдужості, а також замкненість, вихід у внутрішній світ, невідповідальність реакцій зовнішнім стимулам, контрасти між конвульсійною рвучкістю та скутістю дій.
Для пікнічного типу конструкції тіла характерні широка грудна клітка, кремезна фігура, кругла голова, випнутий живіт. Цьому типу відповідає циклоїдний темперамент з індивідуальними особливостями, – від постійно підвищеного настрою, до постійно зниженого, сумного, похмурого стану у депресивних індивідів.
Відомий американський психолог В Шелдон (нар. 1898), також запропонував морфологічну теорію темпераменту, за якою виділяються три основних типи соматичної конституції: ендо -, мезо -, і ектоморфний.
Для ендоморфного типу характерні м’якість та округлість зовнішнього вигляду, слабкий розвиток кісткової та м’язової системи – йому відповідає вісцеротонічний темперамент із схильністю до комфорту, з чуттєвим потягом, розслабленістю та повільною реакцією.
Мезоморфному типу властиві жорстка і різка поведінка з переважанням кістково м’язової системи, атлетичність і сила. З цим типом пов’язаний сома тонічний темперамент, якому притаманні любов до пригод, схильність до ризику, активність, сміливість, агресивність.
Ектоморфний тип, характеризується витонченістю і тендітністю тіла, відсутністю виразної мускулатури. Цьому сома типу відповідає церебротонічний темперамент, якому властиві слабко виявлена товариськість, схильність до усамітнення, підвищена реактивність.
Наукова основа побудови теорії темпераменту була розроблена І. П. Павловим (1849 – 1936) у його вченні про типологічні властивості нервової системи тварин і людей. Він виділив три основні властивості НС- силу, врівноваженість і рухливість збуджувального та гальмівного нервових процесів. Так, сильний, врівноважений, рухливий, інертний тип нервової системи розглядався Павловим як відповідний темпераменту флегматика, врівноважений, рухливий – сангвініка, сильний, неврівноважений – холерика, слабкий – меланхоліка.
У працях психологів Б. М. Теплова (1896-1965), В. Д. Нєбиліцина (1930 1972) та інших було показано, що структура властивостей нервової системиє складнішою. Однак для практичного психологічного вивчення особистості достатньо розподілу на 4 основних типи темпераменту.
Так, для холеричного темпераменту характерний високий рівень нервово психічної активності та енергії дій, різкі рухи, а також сила, імпульсивність і яскрава виразність емоційних переживань. Якщо немає адекватного виховання в рисах поведінки холерика можуть закріпитися такі риси, як нестриманість, гарячковість не здатність до самоконтролю.
Сангвінічному темпераменту притаманні висока психічна активність, різноманітність та багатство міміки, емоційність вразливість і лабільність. Водночас переживання сангвініка неглибокі, а його рухливість при негативних виховних впливах призводить до втрати необхідної зосередженості до поспіху, а іноді й поверховості.
Меланхолійний темперамент пов’язується з низьким рівнем нервово – психічної активності, стриманістю та приглушеністю моторики й мовлення. Тому за недостатньо виховного впливу в меланхоліка можуть розвинутися підвищена емоційна вразливість, замкненість і відчуженість, схильність до важких внутрішніх переживань.
Флегматичний темперамент характеризується такими ознаками поведінки, як низький рівень активності та невміння переключатися, повільність і спокій у діях, міміці та мовлені, рівність, сталість, спокій у діях, глибина почуттів і настроїв. При неадекватному вихованні у флегматика можуть розвинутися такі негативні риси, як млявість, зрідненість та слабкість емоцій, схильність лише до звичних дій.
 
Дослідження сили нервової системи
 
Мета дослідження: визначення типу нервової системи за допомогою темпінг – тесту.
Матеріали і обладнання: бланки на стандартних аркушах паперу, поділених на 6 квадратів, по 3 у два ряди, секундомір, олівці, протокол дослідження.
Процедура дослідження
Дослідження складається з двох етапів. Його проводять удвох: досліджуваний та експериментатор. Досліджуваного розпитують про самопочуття і пропонують зручно розташуватися за добре освітленим столом, взяти бланк і олівець.
Перший етап
На першому етапі досліджуваному пропонують правою рукою проставити в бланку крапки. За сигналом експериментатора досліджуваний має переходити до розстановки крапок від одного квадрату до іншого.
Інструкція досліджуваному: “За моїм сигналом починайте проставляти олівцем крапки в першому бланку. Намагайтеся поставити якомога більше крапок і переходьте з одного квадрата на інший за моєю командою і тільки в напрямку за годинниковою стрілкою. Тепер візьміть у праву руку олівець іза сигналом “ПОЧИНАЄМО” розставляйте крапки”.
Після перевірки правильності розуміння інструкції експериментатор подає сигнал “Починаємо! ” і через кожні 5 секунд – “перейти до іншого квадрата! ”. По закінченню 5 секунд роботи в шостому квадраті говорить: “СТОП! ”.
Другий етап Другий етап починається одразу за першим після зачитування інструкції з пропозицією виконати на новому бланку аналогічне завдання, але лівою рукою. Інструкція і порядок проведення досліду на другому етапі такі ж, як і на першому.
Обробка результатів
Мета обробки результатів – визначення характеру працездатності під час виконання завдання темпінг – тесту. Для цього необхідно підрахувати кількість крапок, які розставляв досліджуваний за кожні 5 сек. у квадратах першого і другого бланків, і занести результат до протоколу.
 
Протокол досліду
Завдання Дата
Досліджуваний.
Експерементатор.
Самопочуття досліджуваного.
№ квадрата
Час роботи в сек.. Кількість поставлен
Крапок правою рук. Кільк. поставлен
крап. лів. рук. 
1-й0-5
2-й6-10
3-й11-15
4-й16-20
5-й21-25
6-й26-30
 
Потім будуються графіки працездатності окремо для правої руки і для лівої. З цією метою на осі абсцис треба відкласти пятисекундні проміжки часу, а на осі ординат – кількість точок у кожному квадраті.
Сила нервової системи діагностується на основі аналізу графіка працездатності за формою кривої відповідно до раніше вказаних критеріїв. Типи динаміків максимального темпу руху проілюстровано графіками (Додаток №1)
1) Графік працездатності за типом випуклий: темп працездатності зростає перші 10-15 сек. робот, а за наступні 25-30 сек. він може знизитися нижче вихідного рівня. Тип нервової системи досліджуваного – сильний.
2) Графік працездатності за типом рівний, максимальний темп утримується приблизно на одному рівні протягом усього часу роботи. Тип нервової системи – середньої сили.
3) Графік працездатності за типом спадаючий: максимальний темп знижується вже з другого 5-ти секундного відрізка часу і залишається на зниженому рівні протягом всієї подальшої роботи. Це засвідчує слабкість типу нервової системи.
4) Графік працездатності за типом проміжний: темп роботи знижується в цьому разі після перших 10-15 сек. Тип нервової системи середньо – слабкий.
5) Графік працездатності за типом увігнутий: первинне зниження максимального темпу змінюється потім короткочасним зростанням темпу до вихідного рівня. Внаслідок здатності до короткочасної мобілізації такі досліджуванні належать до групи осіб з середньо – слабким типом нервової системи.
Аналізуючи результати, спочатку зіставляють графіки працездатності лівої і правої руки. У більшості випадків вони за характером однакові. У, тих хто пише правою рукою, працездатність правої руки вища за лівої, а в тих хто пише лівою рукою, – навпаки. У разі значної розбіжності графіків, дослід бажано повторити через деякий проміжок часу.
Важливо порівняти силу нервової системи з особливостями темпераменту. На цій підставі можна визначити силу працездатності досліджуваного і продумати рекомендації для її підвищення.
 
Використана література:
 
1) „Загальна психологія” під редакцією Петровського.
2”) Загальна психологія” Цимбалюк І. М., Яницька О. Ю
3) ”Психологічні тести ” „Лист” М. 1996р.
Фото Капча