Дворянство лівобережної України у візії Івана Павловського

Зі створенням 1802 р. Полтавської губернії, перед шляхетством постало нагальне завдання – створити дворянську родословну книгу, в якій запис робився лише за наявності вагомих доказів про належність до дворянського стану. Це викликало велике занепокоєння та обговорення серед благородних родів Полтавщини, оскільки герольдія не визнавала за багатьма чинами спадкового дворянства, а саме за полковими обозними, хорунжими, єсаулами, військовими товаришами і сотниками. Ці чини «по неположению их в табели о рангах не могут приносить потомству дворянського достоинства» [13, 33]. Занесення вказаної категорії чинів розтяг- лося на десятки років, упродовж яких дворянство Полтавської губернії боролося та відстоювало свої права. Справа ускладнювалася ще й відсутністю метричних книг та відповідних записів у них, адже «в прежнее время, не заботились о них и не придавали им должного значения» [13, 38]. При цьому за внесення до книги стягувалась плата – від 20 до 50 руб.

Звернув увагу І. Павловський і на створення комісії для ревізії справ депутатських зібрань, яка переглянула більше 4000 справ. Вона визнала спадкове дворянство за 419 особами, знайшла сумнівними 244 і не визнала дворянства за 3783 особами. У 1855 р. видано закон, за яким тим дворянам, котрі приписані до козацького товариства і не були визнані дворянами, надавалися пільги з оподаткування та повинностей. За даними І. Павловського, станом на 1895 р., до родословної книги були внесені 7398 родів.

Учений зупинився і на стратифікації дворянства, яке, згідно родословній книзі поділялось на 6 категорій:

• дворянство жалуване і дворянство до 100 років;
• військове дворянство, яке набуло чин військовою службою; 3) дворянство бюрократичне, де чин набутий цивільною службою; 4) всі іноземні роди; 5) дворянство, прикрашене титулами, як родовими, так і жалуваними (князь, барон, граф) ; 6) давні шляхетні дворянські роди, докази дворянського походження яких існували за 100 років до видання грамоти 1785 р., а «благородное начало покрыто неизветностью» (т. зв. оксамитова книга) [20, 40].

Під час перших установчих дворянських зборів 26 червня 1802 р. було розроблено «Обряд выборам малороссийской Полтавской губернии благородного дворянства в городе Полтаве». Цей документ складався із 9 параграфів і прописував всі дії дворян під час зборів. На перших зборах були присутніми 438 дворян, яким, згідно з регламентом, заборонялось покидати місто до спеціального дозволу генерал-губернатора. За словами І. Павловського, всі наступні збори проходили у відповідності з «обрядами», які складалися іноді із 47 і більше параграфів та регламентували дії дворян до найдрібніших деталей: «в каком порядке идти в церковь и как баллотировать.., как ставить столы в собрании, где ставить ящики для баллотировки», «чтобы каждый день перед открытием собрания читался бы список всех дворян, имеющих право баллотировать и чтобы приезжающие дворяне, после открытия собрания, входили в зал, не иначе, как по предварительному докладу губернскому предводителю» [13, 58, 59].

За відвідуванням дворянами зборів та дотриманням «обрядів» існував суворий контроль з боку адміністрації. На зборах були присутні єпископи, які «приводили к присяге» та жандарми як охорона. По закінченню виборів існував звичай від імені всього дворянства давати «бал и ужин» або «бал и фейерверк» всьому губернському начальству та шляхетній публіці. На такізаходи зазвичай витрачалися великі кошти. Гроші йшли на облаштування зали, на оркестр, на продукти: чай, варення, лимони, ром, цукор, морозиво, шоколад, цукерки, фрукти, м’ясні закуски тощо. І. Павловський детально зупинявся на переліку страв, які подавалися на балах та цінах на них. Традиція влаштовувати пишні та багаті бали тривала до реформи 1861 р. і в подальшому, через матеріальні проблеми дворянства, поступово зникла.

З часу появи губернії затверджувались і герби. Ось як описує І. Павловський герб Полтавської губернії, затверджений 1878 р. : «В золотом щите черный треугольный памятник, украшенный золотою кольцеобразною змеею. За памятником, два зеленых знамени, с золотым коронованным вензелевым изображением имени Петра Великаго; древки червленныя с остриями от копья. Все сопровождаемо, во главе щита, двумя косвенно накрест положенными червлеными мечами» [13, 64]. Герби повітів були затверджені в різний час.

Чимало уваги історик приділив зовнішнім відзнакам дворянської корпорації Полтавщини. Для дворян була затверджена спеціальна форма одягу, яка з часом зазнала змін. Так, у 1802 р. встановлений сюртук темно-зеленого кольору з такою ж підкладкою. Комір, камзол і нижнє плаття були суконні, ґудзики жовтого кольору із зображенням герба міста Полтави. У 1832 р. форма була змінена: встановлено парадний мундир темно-зеленого сукна із червоним суконним коміром та жовтими ґудзиками із зображенням герба кожної губернії під імператорською короною. Шиття на комірах, обшлагах і клапанах кишені мали право носити лише губернські предводителі дворянства, на комірах і обшлагах – повітові предводителі, судді, повітові депутати, тільки на комірі – всі дворяни у відставці з державної служби або ті, хто служив три роки на дворянських виборних посадах. Дворяни, які не служили ніде, мали носити мундир тієї губернії, до якої приписані, але без шиття і з шаблею. За дотриманням форми стежили суворо [13, 68].

Очолював дворянське товариство губернський предводитель дворянства (в повітах – повітові), яких обирали кожні три роки на чергових губернських зібраннях дворян. Прикметно, що під час балотування на посаду Полтавського губернського предводителя дворянства законом було встановлене обов’язкове балотування всіх повітових предводителів дворянства, незалежно від їхнього бажання. І. Павловський згадує лише один випадок, коли із двох кандидатів, представлених зборами, генерал-губернатор кн. М. Репнін затвердив того, хто отримав менше голосів. Це сталося у січні 1818 р., коли В. Чарниш, який до зборів обіймав цю посаду, набрав 129 голосів, а його суперник – Пирятин- ський предводитель А. Закревський – 289. Генерал-губернатор затвердив саме першого, як уже «носившаго звание сие с честью и отличием Всемилостивейшаго Государя в награду усерднаго и полезнаго служения ему дарованными» [13, 74].

З 1802 р. було усього 19 губернських предводите- лів. За свою службу вони не отримували платню, нагородою їм служили чини та ордени. Чин дійсного статського радника до 1860 р. повітові предводителі не отримували взагалі, а губернські досить рідко, як правило, ті, хто служили вже більше 20 років. Згідно з грамотою імператриці Катерини ІІ, у дворянських зібраннях мав право брати участь дворянин віком від 25 років, який мав обер-офіцерський чин, володів селом, а бути обраним міг тільки той, хто отримував від свого поміс- тя щорічний прибуток не менше 100 руб. Такі вимоги давали можливість дрібнопомісним дворянам брати участь у виборах.

І. Павловський подав і аналіз панських маєтків у Полтавській губернії, відзначивши кількість селян за різними повітам. За цими даними, дрібнопомісних маєтків, які мали менше, ніж 21 особу чоловічої статі, в губернії налічувалось до 5049. Усіх селян, враховуючи і дворових, у цих маєтках було 31738 осіб чоловічої статі (з урахуванням 900 дворових, які належали 269 безпомісним поміщикам). За кількістю дрібнопомісних володінь Полтавська губернія посідала першість у Росії. Число таких маєтків складали більше 2/3 загальної кількості в Полтавської губернії і майже 1/8 загальної кількості дрібнопомісних володінь в усій Росії (42076). У середньому на кожний повіт припадало 336 дрібнопомісних маєтків і 2116 селян чоловічої статі, відповідно на кожний маєток трохи більше 6 осіб. Найбільша кількість таких маєтків знаходилась у Золотоношському (426), Полтавському (416), Лохвицькому (381), а найменша – у Констянтиноградському (181) повітах [14, 29].

1533 дрібнопомісних маєтків мали кількість від 21 до 100 душ, з 69605 особами чоловічої статі. У середньому на кожний повіт припадали 102 маєтки з 4610 селянами (на один маєток – 45 душ чоловічої статі). І. Павловський стверджував, що, відповідно закону 1836 р., у губернії селянами володіли лише спадкові дворяни, яких за Х ревізією було біля 7300 осіб (див. таблицю). 

МаєткиК-сть маєтків в губерніїВ них осіб чоловічої статіСередня кількість маєтків у повітіВ них осіб чоловічої статіСередня кількість душ в маєткахПовіти, в яких найбільша кількість таких маєтківПовіти, в яких найменша кількість таких маєтків

 

Звісно, в рамках однієї статті неможливо проаналізувати весь доробок І. Павловського, тому наголос зроблено лише на деяких аспектах побутування тогочасної соціальної еліти. Однак не тільки його двотомна праця з історії дворянства, а й ряд інших студій, що розкривають особливості суспільно-політичного, інтелектуального, культурного життя дворянської верстви Лівобережної України у ХІХ ст., потребує більш детального вивчення і переосмислення, з метою включення їх у ширший історіографічний обіг.