Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Динаміка працездатності людини і характеристика її фаз

Предмет: 
Тип роботи: 
Контрольна робота
К-сть сторінок: 
27
Мова: 
Українська
Оцінка: 

праці. Завдання полягає в тому, щоб кожну операцію зробити змістовною, яка сприяла б розвитку у працівника творчого мислення. Основним принципом проектування раціонального трудового процесу є принцип збереження певної логічної завершеності і структурної цілісності виконуваної операції. Навіть в умовах глибокої диференціації технологічного процесу необхідно встановлювати таку кількість елементів операції і послідовність їх виконання, яка сприймалася б працівником як логічно завершена одиниця.

Запобіганню монотонності і підвищенню змістовності праці сприяє укрупнення трудових операцій. Завдяки укрупненню операцій у працівника формується більш складний стереотип трудових дій, що позитивно позначається на стані психофізіологічних функцій. Досвід показує, що операція повинна складатися не менш як з 5-6 елементів за умови збереження цільового змісту.
Для зняття монотонності необхідно, щоб операції відрізнялися за характером навантажень, але в той же час були позбавлені інтерферентних елементів.
 
4.1 Ергономіка у наукових дослідженнях
 
Ергоно́міка, Ергономія [грец. έργος – праця і νώμος – закон] (рос. эргономика, эргономия; англ. ergonomics, human engineering; нім. Ergonomik f, Ergonomie f) – наука, яка комплексно вивчає особливості виробничої діяльності людини в системі «людина-техніка-довкілля» з метою забезпечення її ефективності, безпеки та комфорту. Сформувалася у США у 1920-х роках на межі психології, фізіології, гігієни, біомеханіки, антропології та низки технічних наук у зв'язку з ускладненням техніки, якою повинна керувати людина. Наука, що вивчає людину в умовах її діяльності на сучасному виробництві, насиченому машинами.
Ергономіка виникла у зв'язку зі значним ускладненням технічних засобів і умов їх функціонування, суттєвими змінами трудової діяльності людини. За цих обставин різко зросла «вартість» помилки людини при управлінні складними системами. Тому при проектуванні нової модернізації існуючої техніки особливо важливо враховувати можливості і особливості людей, які будуть її використовувати. Вирішуючи задачі такого типу, необхідно узгоджувати між собою окремі рекомендації психології, фізіології, гігієни праці, соціальної психології та пов'язувати їх в єдину систему вимог до того чи іншого виду трудової діяльності людини. Термін «ергономіка» запровадили англійські вчені 1949 року, які під керівництвом К. Маррелла започаткували організацію ергономічного дослідного товариства. Згодом стало відомо, що його вперше запропонував ще 1857 р. польський природодослідник В. Ястшембовський. Тривалий час функціонували різні назви, зокрема «ергологія» (СРСР), «антропотехніка» (Німеччина) ; у США на позначення науки використовують термін «людські фактори».
Людина, машина і навколишнє середовище розглядаються в ергономічних дослідженнях як складна система. Основний об'єкт досліджень ергономіки – система «людина-техніка».
Комплексний підхід, характерний для ергономіки, дозволяє одержати всебічне уявлення про трудовий процес і тим самим відкриває широкі можливості для його удосконалення. Ергономіка вирішує також низку проблем, поставлених у системотехніці: оцінка надійності, точності і стабільності роботи операторів, дослідження впливу психологічної напруженості, втоми, емоційних факторів і особливостей нервово-психічної організації оператора на ефективність його діяльності в системі «людина – техніка», вивчення пристосування та творчих можливостей людини.
Як відомо, ергономіка – це наука, що вивчає допустимі фізичні, нервові та психічні навантаження на людину в процесі праці, проблеми оптимального пристосування навколишніх умов виробництва для ефективної праці. Але існують цікаві просторові аспекти цієї науки: планування робочого місця передбачає раціональне розміщення у просторі матеріальних елементів виробництва, зокрема устаткування, технологічного та організаційного оснащення, а також робітника. Робоче місце має робочу, основну і допоміжну зони. В основній зоні, яка обмежена досяжністю рук людини в горизонтальній і вертикальній площинах, розміщуються засоби праці, що постійно використовуються в роботі. У допоміжній зоні розміщуються предмети, котрі застосовуються рідко.
Цікавий експеримент був зроблений в штаті Вермонт на одній молочній фермі, де було 22 корови і у фермера працював один робітник. Дослідник вивчив, куди і в якій послідовності ходить фермер і його робітник і як відбувається процес їх роботи. Потім він зробив низку пропозицій: вила тримати не в цьому кутку, а в тому кутку; інструмент скласти в цьому сараї, а сіно тримати в іншому приміщенні; в хлів входити не з цієї сторони, а з іншою; стіл переставити в інший кут; купити лопати з зручнішими ручками і т. д. (інвестиції за домовленістю з фермером не повинні були перевищувати 50 долл.). У результаті такої раціоналізації процесу роботи на фермі вдалося зменшити витрати робочої праці на 760 людино-годин і скоротити ходіння під час роботи на 1277 км в рік.
 
ВИСНОВКИ
 
Щоб праця була успішною, людина має оволодіти способами, цілеспрямованими діями з досягнення поставленої мети. Сама діяльність, в свою чергу, повинна стимулювати й підтримувати активність працівника, яка сама собою негайно не задовольняє наявні потреби.
Праця є основним видом діяльності, оскільки пов’язана з виробництвом суспільно корисних продуктів – матеріальних та ідеальних. Вона є вічною необхідною умовою існування людей і розглядається як специфічна видова поведінка людини, що забезпечує її виживання.
Ефективність заходів, спрямованих на підвищення працездатності працівників, можна оцінити приростом продуктивності праці, який досягається за рахунок збільшення фази стійкого стану в загальній тривалості робочої зміни.
У контрольній роботі ми розглянули суть і фактори працездатності людини, як здатність людини більш-менш тривалий час виконувати певну роботу з дотриманням відповідних кількісних і якісних її показників, проблеми та зниження працездатності, які максимальні функціональні можливості її організму для виконання конкретної роботи, а також шляхи підвищення працездатності людини на виробництві.
 
ЛІТЕРАТУРА:
 
1. Апанасенко Г.Л., Попова Л.А. Медицинская валеология. – Ростов н / Д: Феникс, 2000. – 248 с.
2. Блинова Н.Г., Игишева Л.Н., Литвинова Н.А., Федоров А.И. Практикум по психофизиологической диагностике. – М. : Владос, 2000. – 128 с.
3. Дубровинская Н.В., Фарбер Д.А., Безруких М.М. Психофизиология развития: Психофизиологические основы детской валеологии. – М. : Владос, 2000. – 144 с.
4. Кокурина И.Г. Методика изучения трудовой мотивации. – М., 1990.
5. Крушельницька Я.В. Фізіологія і психологія праці. Навчально методичний посібник – К. : КНЕУ, 2002. – 182 с.
6. Лукашевич Н.П., Сингаевчская И.В., Бондарчук Е.И. Психология труда: Учебно-методическое пособие / Под ред.. Н.П. Лукашевича. – К: МАУП, 1997. – 103 с.
7. Психология труда: Учеб. для студ. высш. учеб. заведений Под ред. проф. А. В. Карпова. – М., 2003.
8. Толочек В. А. Современная психология труда: Учеб. пособие. – Изд. дом “Питер”, 2006. – 408 с.
Фото Капча