Екологічна паспортизація підприємств

Екологічна паспортизація – це порядок обліку екологічних характеристик окремих екологічно небезпечних об’єктів чи природних комплексів. Здійснюється задля первинного обліку екологічного впливу окремих екологічно небезпечних об’єктів чи екологічного навантаження на окремі природні комплекси та планування заходів щодо зменшення зазначеного впливу, а також для спрощення екологічного контролю за діяльністю відповідних об’єктів.

Екологічний паспорт – це обліковий документ, якій містить дані про використання підприємством природних ресурсів і визначення впливу його виробництва на довкілля, або про стан відповідного природного комплексу. Вимоги до екологічної паспортизації закріплені в екологічному законодавстві і екологічних стандартах.

Законодавство передбачає ведення таких видів екологічних паспортів:

екологічний паспорт промислового підприємства (ГОСТ 17. 0. 0. 04-90 „Охорона природи. Екологічний паспорт промислового підприємства. Основні положення”) ;

паспорт відходів (Порядок ведення державного обліку та паспортизації відходів, затверджений постановою КМУ від 1 листопада 1999 року № 2034);

паспорт технічного стану зовнішніх мереж і споруд водопостачання й каналізації (Правила обстежень, оцінки технічного стану та паспортизації зовнішніх мереж і споруд водопостачання й каналізації, затверджені наказом Держбуду України від 3 квітня 1998 року № 69) ;

паспорт річки (Порядок складання паспортів річок, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 року № 397) ;

паспорт потенційно небезпечного об’єкту (Положення про паспортизацію потенційно небезпечних об’єктів, у редакції наказу МНС України від 16 серпня 2005 року № 140) ;

паспорт водно-болотного угіддя міжнародного значення (Структура, зміст та порядок ведення паспорту водно-болотного угіддя міжнародного значення, затверджена наказом Мінекоресурсів України від 27 грудня 2002 року № 524) ;

технічний паспорт земельної ділянки (Положення про технічний паспорт земельної ділянки, яка виставляється на земельні торги, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2002 року № 648) ;

енергетичний паспорт підприємства (ст. 20 Закону України „Про енергозбереження” від 1 липня 1994 року) тощо.

Екологічна паспортизація підприємств та інших господарських об'єктів є одним із ефективних перспективних заходів охорони навколишнього природного середовища. Екологічний паспорт підприємства належить до його основної проектно-технологічної документації. Поряд з технологічним регламентом він має бути на кожному підприємстві. У цьому документі наведено дані, що характеризують взаємовідносини підприємства з довкіллям.

У першій частині паспорта подаються загальні відомості про виробництво: назва підприємства та види продукції, що виготовляється, район розташування, потужність підприємства, займана площа, кількість працівників та основні витрати величини споживаної сировини, води, енергії, палива, пари, повітря тощо, а також відомості про фактично споживану сировину, джерела водо-і теплопостачання, короткий опис технологічних систем виробництва основної продукції, технології очищення газодимових викидів в атмосферне повітря і стічних вод, оборотність, зберігання, транспортування й вилучення твердих відходів (назва, кількість, хімічний склад і деякі основні властивості, технологія перероблення або складування), утримання приміщень і споруд, плани дій за аварійних умов, небезпечні матеріали (в тому числі й радіоактивні), відомості про найкращі альтернативні технології, які застосовуються на інших підприємствах країни (чи здобутки світової практики) й завдають меншої шкоди довкіллю. Характеризується також санітарно-захисна зона підприємства (величина зони, прилеглі об'єкти, її оформлення).

У другій частині паспорта відображено заплановані природоохоронні заходи із зазначенням конкретних термінів, виконавців, обсягів і витрат, питомих і загальних газодимових викидів в атмосферне повітря і скидів стічних вод та відходів виробництва до й після впровадження кожного заходу.

Екологічні паспорти дають змогу зробити аналіз екологічного стану на підприємстві та навколишнього природного середовища в регіоні, порівняти техніко- й еколого-економічні дані з даними інших підприємств, що характеризуються кращими природоохоронними заходами. Водночас можна оцінити й ефективність застосованої технології, повноту використання сировини й палива, ефективність технології очищення стічних вод і газодимових викидів та перероблення відходів виробництва. Можна також зробити еколого-економічну оцінку збитків взагалі і завданих природі зокрема, ефективності використання палива та енергії, вилучення площі земельних ресурсів та площі земель, які можуть бути рекультивовані.

Розробка екологічного паспорта на підприємстві складається з таких етапів:

призначення робочої групи й видання наказу про складання екологічного паспорта;

розробка плану роботи групи та розподіл функцій між виконавцями й лінійними підрозділами з його складання;

збирання нормативно-технічної та звітної документації;

розробка балансової схеми виробництва, кількісний та якісний аналіз матеріальних потоків, визначення джерел забруднення природного середовища;

проведення інвентаризації викидів, встановлення ГДВ або ТПВ (гранично допустимі або тимчасово погоджені норми викидів в атмосферу шкідливих речовин) ;

інвентаризація водокористування й водовідведення, а також визначення ГДС або ТПС (гранично допустимі або тимчасово погоджені норми стоків у водоймища) ;

інвентаризація природокористування й визначення кількісних показників сировини, матеріалів, енергії за видами продукції та питомих показників на одиницю випущеної продукції;

інвентаризація відходів і визначення кількісних показників відходів за видами продукції і питомих показників на одиницю випущеної продукції;

інвентаризація використовуваних земельних ресурсів та обсягів рекультивації земель;

заповнення форм екологічного паспорта.

Екологічний паспорт затверджується після погодження з органами охорони природи. За результатами екологічної паспортизації видається наказ з додатком, в якому вміщується комплекс природоохоронних заходів на підприємстві.

Екологічна паспортизація підприємств, що отримала більш-менш широке розповсюдження в промисловості, в сільському господарстві знаходить поки що обмежене застосування. Головною причиною невирішеності даної проблеми до сих пір є відсутність чітких організаційних та методичних засад паспортизації в сільському господарстві. На сьогодні документом державного зразка, що дає характеристику земельної ділянки (а не екологічної характеристики всього сільгосппідприємства), є так званий агрохімічний паспорт.

Агрохімічна паспортизація, безумовно, є дуже потрібним державним заходом, спрямованим на фіксацію важливих агрохімічних показників, з якими пов’язана родючість ґрунтів та їх забруднення токсичними речовинами та радіонуклідами. Показники, що входять до складових агрохімічної паспортизації, базуються на агрохімічному обстеженні сільськогосподарських угідь, яке стосується в першу чергу орного шару ґрунтів, залишаючи поза увагою процеси і властивості ґрунтів, які притаманні більш глибоким ґрунтовим горизонтам, тобто такі, що встановлюються при ґрунтових обстеженнях. Це дає підстави для ствердження, що агрохімічні показники є важливими, проте в сучасних умовах їх перелік потребує доповнення показниками, без яких питання використання і охорони земель не можуть бути об’єктивно розв’язані і які повинні заноситися до складу екологічних паспортів сільськогосподарських підприємств.

Сучасні соціально-економічні та екологічні умови, безумовно, вимагають створення єдиних, більш інформаційно насичених паспортів, який би давав уяву не тільки про правовий, господарський та природний стан земельних ділянок, а й являв собою нормативно-технічний документ, в якому знайшов би своє відображення вплив підприємства на навколишнє природне середовище (землю, атмосферне повітря, водні об’єкти) в процесі господарської діяльності (використання природних ресурсів, виробництво продукції, її переробка, використання та утилізація відходів, отримання та використання енергоресурсів та інше). Це сприятиме ефективному господарюванню на землі і є необхідною умовою для розробки та обґрунтування бізнес-плану розвитку сільгосппідприємства.

Розробка екологічного паспорта, за загальною думкою, повинна базуватися на врахуванні специфіки роботи сільгосппідприємства, враховувати його багатогалузеву структуру, в тому числі наявність підсобних промислових виробництв та інше. Виходячи з таких передумов можна представити наступну концепцію екологічного паспорта сільгосппідприємства:

виробничу основу сільгосппідприємства складають рослинництво та тваринництво, які мають свою інфраструктуру (автопарк, механічну майстерню, підсобне господарство, в тому числі промпереробку сировини та ін.). В таку макроструктуру вписуються сільгосппідприємства любих масштабів виробництва та виробничого напряму;

оцінці повинен підлягати фактичний вплив сільгосппідприємства на ґрунт, атмосферне повітря та гідросферу (грунтові та поверхневі води) ;

критерієм оцінки є дотримання у відповідних сферах (в грунті, в повітрі та воді) санітарно-гігієнічних норм гранично допустимої концентрації шкідливих речовин;

наявну агрохімічну паспортизацію земельних ділянок, що відзначається безсумнівною поліативністю (висвітлює лише частину блоку природних показників),

необхідно доповнити показниками бонітування ґрунтів (диференційовано по сільськогосподарських угіддях і агровиробничих групах ґрунтів), показниками нормативної грошові оцінки (для сільськогосподарських угідь з диференціацією по агровиробничих групах ґрунтів), класифікацією ґрунтів за придатністю для вирощування сільськогосподарських культур;

наявність деградованих і малопродуктивних земель із зазначенням характеру та інтенсивності деградаційних процесів необхідно не тільки фіксувати, а й розробляти діючий механізм їх рекультивації;

обсяги споживання свіжої води сільгосппідприємством для технологічних і господарсько-побутових цілей та формування зворотних вод повинні обов’язково враховуватися (на базі застосування відповідних нормативів, водолічильників та ін.) ;

відходи сільгосппідприємства та місця їх розміщення (утилізації) повинні фіксуватися з урахуванням їх обсягів та класу небезпечності;

оскільки гній та його стоки (в першу чергу для спеціалізованих тваринницьких комплексів) є джерелом потенційної загрози екологічній безпеці, їх вихід та біотермічна витримка підлягають обліку та контролю.

Сучасна концепція екологічної паспортизації підприємств має бути спрямована на покращення екологічної ситуації в країні і створення банку нормативно-інформаційних даних для державного контролю за її станом. В екологічному паспорті підприємства слід висвітлювати з належним ступенем докладності правові, господарські показники та розширити уяву про ґрунтовий покрив земельних ділянок, не обмежуючись суто юридичним підходом, що сприятиме більш ефективному та екологобезпечному використанню основних засобів виробництва.

Створенню екологічних паспортів повинна передувати організаційно-консультативна робота з науково-методичним обґрунтуванням кожної позиції паспортів, з виходом на центральні органи виконавчої влади і надання цим паспортам статусу обов’язкових документів.

 

 

Закон України «Про екологічний аудит» вiд 24. 06. 2004 № 1862-IV, остання редакцiя вiд 31. 01. 2009. – [Електронний ресурс]: режим доступу – http: //zakon1. rada. gov. ua/cgi-bin/laws/main. cgi? nreg=1862-15

ГОСТ 17. 0. 0. 04-90 Охорона природи. Екологічний паспорт промислового підприємства. – [Електронний ресурс]: режим доступу – http: //normativ. ua/types/tdoc13664. php

Екологічне право України. Академічний курс: підручник / Г. І. Балюк, А. П. Гетьман, М. І. Єрофеєв, В. В. Костицький, Н. Д. Красіліч; НАН України. Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького, Київ. ун-т права. – 2-ге вид. – К. : Юрид. думка, 2008. – 720 с.

Екологічний аудит: Посібник з екологічного менеджменту і екологічного аудиту / Шевчук В. Я., Саталкін Ю. М., Навроцький В. М. та ін. – К. : Символ-Т, 1997. – 221 с.

Екологічний менеджмент: Навчальний посібник/ За ред. В. Ф. Семенова, О. Л. Михайлик. – К. : Центр навчальної літератури, 2004. – 407 с.

Кривов В. М. Екологічно безпечне землекористування Лісостепу України. Проблема охорони ґрунтів / В. М. Кривов. – К. : Урожай, 2006. – 304 с.

Методичні рекомендації щодо порядку розробки та складання земельно-агротехнічного паспорта сільськогосподарського формування // Інститут землеустрою УААН. – К., 2001. – 26 с.