Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Еколого-економічна оцінка інвестиційного проекту підприємства на прикладі ВАТ «Рівне-Авто»

Предмет: 
Тип роботи: 
Курсова робота
К-сть сторінок: 
50
Мова: 
Українська
Ціна: 
240 грн.
Оцінка: 

ЗМІСТ

ВСТУП
1. Загальна характеристика середовища реалізації інвестиційного проекту
1.1. Аналіз галузі
1.2. Загальна характеристика об’єкта
1.3. Маркетинговий аналіз середовища проекту
1.4. Визначення джерел фінансування проекту
2. Розробка концепції та попередній аналіз інвестиційного проекту
2.1. Визначення альтернативних варіантів проекту
2.2. Технічний аналіз проекту
2.3. Екологічний аналіз проекту
2.4. Соціальний аналіз проекту
3. Аналіз ризиків та економічної ефективності інвестиційного проекту
3.1. Оцінка ризиків проекту
3.2. Економічний аналіз проекту
ВИСНОВОК
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

Вступ: 

Актуальність теми дослідження. Навколишнє середовище – це необхідний для буття людства простір, що піддається впливу суспільства, яке у ньому живе. Це середовище частково дає природа і почасти створює сама людина. Тобто сама ж людина може суттєво впливати на стан екосистеми, в якій вона проживає.

Стан навколишнього середовища сьогодні не може не підштовхувати до висновку: якщо економіка та екологія не знайдуть спільної мови, то дуже скоро екологічні проблеми досягнуть катастрофічних масштабів. Суспільство, використовуючи всі блага та ресурси, які надає навколишнє середовище, довгий час зовсім не помічало того, що суспільна діяльність може негативно впливати на розвиток природи. Проте з розширенням виробництва стало зрозуміло, що наростання екологічних кризових ситуацій знаходиться в прямій залежності від зростання економіки. Було помічено, що, переробляючи природні ресурси, народне господарство викидає в навколишнє середовище безліч шкідливих речовин, розвиток виробництва веде до накопичення небезпеки аварійних ситуацій, і це в загальному підсумку призводить до незворотних негативних змін в екосистемі. Прибутки, отримані сьогодні за рахунок природи, не зможуть відвернути майбутні кризові стани.

Виділяють 2 основних стани екосистеми: рівновага і активний період. Під динамічною рівновагою розуміють наявність речовинного, енергетичного та компонентно-територіального балансу, який забезпечує тривале існування досліджуваного природного комплексу. Іншими словами, стійкість екосистеми – це її здатність зберігати свої властивості протягом всього циклу існування за умов допустимих рівнів впливу на неї.

Проблеми виникають саме при регулюванні цих рівнів впливу. Як відомо, економічна система прагне до розширення, до максимізації обсягу виробництва та збільшення прибутку. Таке прагнення цілком відповідає економічним законам. Проте, стикаючись з екологією, де основним законом є рівновага та поступовий розвиток, економіка сама по собі не може забезпечити створення належних механізмів регулювання рівня впливу господарської системи суспільства на природу. Водночас суспільство не може відмовитися від тих благ, які надає йому економіка. Тому основним завданням є досягнення в процесі господарського розвитку збалансованого природокористування, тобто створення такої системи відносин суспільного виробництва, при якій досягається оптимальне співвідношення між економічним зростанням, нормалізацією якісного стану природного середовища, ростом матеріальних і духовних потреб населення. Отже, відтворення природи все більш перетворюється з суто екологічного на соціально-економічний процес, що включає відновлення природи як, по-перше, джерела предметів і засобів праці (рекультивація ґрунту, відновлення лісових насаджень і т.д.), по-друге, - як просторового базису (ландшафту територій, порушеного внаслідок будівництва і т.і.); і по-третє, відновлення середовища існування людини (очищення атмосфери, водойм, лісів та ін.). 

При вирішенні таких еколого-економічних проблем потрібно усвідомити, що головним джерелом забруднення навколишнього середовища є промислові підприємства. Наприклад, у Рівненській області саме промислові підприємства створюють понад 95% всіх екологічних проблем. Підприємства, первинні виробники товарів та послуг, є інструментом суспільства, що використовує природні ресурси. Проте вони є одночасно і найбільшою загрозою для природи – результатом їхньої діяльності є також шкода навколишньому середовищу.

Такі потенційно небезпечні підприємства утворюють з навколишнім середовищем складну комплесну еколого-економічну систему, яка існує начебто “на стику” природного стану світу та артефактів штучної реальності – результатів людської діяльності. Такі системи звичайно є нестабільними і можуть довільно або при невеликих зовнішніх впливах переходити із стану існуючої рівноваги в інший стан. Нові стани характеризуються і новими якостями середовища проживання з його багатогранним впливом на людину. Ці нові стани навколишнього середовища від “просто незвичних” (до яких людина з часом може адаптуватися) можуть досягати катастрофічних масштабів.

Будь-яке джерело потенційної або реальної шкоди життєво важливим інтересам людини є потенційно небезпечним. Отже, потенційно небезпечні підприємства – це підприємства, порушення технологічних систем яких супроводжується особливо важкими негативними наслідками через вплив на середовище, людину і народногосподарські об’єкти. 

Концентрація сучасного виробництва веде до нагромадження джерел потенційної небезпеки. Потенційно небезпечними виробництвами є підприємства вугільної, гірничодобувної, металургійної, нафтогазодобувної, хімічної промисловості та ін. Вкладання коштів в підвищення рівня екологічної безпеки на таких підприємствах вважається сьогодні невигідним. Потенційні масштабні екологічні кризові ситуації вказують на залежність економічних процесів від характеру та особливостей взаємодії виробництва із природою, на необхідність врахування при його функціонуванні проявів цієї взаємодії. Реальні господарські механізми не дають змоги використовувати економічні стимули забезпечення низького рівня техногенного ризику. Тому екологічні вимоги мають бути первинними при прийнятті рішень щодо планування рівня промислового виробництва, раціоналізації його розміщення, при визначенні величини державних резервів, необхідних для запобігання техногенним катастрофам та ліквідації їх наслідків. Екологічна безпека є найважливішою характеристикою якості сфери життєдіяльності населення, вона має стати одним з головних критеріїв формування необхідного рівня концентрації промислового виробництва. 

Кожен регіон має свої особливості техногенно-природної дії: залучення до виробничого циклу природних ресурсів, зокрема невідновлюваних мінерально-сировинних; ресурсовикористання, в процесі якого якісно змінюється сама сутність природних ресурсів, складність структури промислового природокористування і суттєві розбіжності його пріоритетних видів у різних галузях промисловості при зростанні маси споживаної сировини гіршої якості; тенденції до зростання відходів у процесі видобутку, збагачування і переробки природних ресурсів; різнохарактерність забруднення навколишнього природного середовища різними промисловими підприємствами.

Проаналізувавши механізм взаємовпливу екологічного навколишнього середовища та підприємства, можна вважати його не просто економічною, а економіко-екологічною системою, тобто певною “територіально обмеженою частиною біосфери, в котрій природні, соціальні та виробничі структури та процеси пов’язані між собою взаємопідтримуваними потоками речовини, енергії та інформації”.

Як екологічна підсистема підприємство є не лише частиною економічного розвитку, але й частиною природного кругообігу речовин. При цьому пріоритетними мають бути не грошові потоки, необхідні для економічного розвитку, а потоки сировини та енергії. З економічної точки зору центральними факторами виробництва є праця, капітал, грунт та технологія, які трансформуючись у процесі виробництва, постають бажаним кінцевим продуктом процесу створення вартості. Ці вхідні та вихідні потоки піддаються оцінюванню в вартісній (грошовій) формі.

В екологічній перспективі це зовсім інші елементи. На вході в систему – це природні ресурси, а на виході – це викиди, відходи та ризики, які є небажаним кінцевим продуктом, натуральним відповідником яких є конкретні фізичні величини (обсяг забруднюючих речовин). Весь процес виробництва підприємства слід вважати не лише комбінацією традиційних факторів виробництва, тобто економічного капіталу, до розгляду необхідно залучати всі ресурси, які використовуються підприємством [1].

Метою роботи є еколого-економічне обгрунтування стратегії стабілізації для підприємств харчової промисловості. Для досягнення поставленої мети визначено і виконано такі завдання:

  • вивчення методів поведення аналізу середовища підприємства;
  • вивчення впливу стратегії стабілізації на ефективність виробництва;
  • визначення проблем АТВТ «Нетішинхарчопром»;
  • визначення внаслідок аналізу резервів підвищення ефективності виробництва;
  • економічне обґрунтування заходів щодо підвищення використання основних фондів;
  • проведення аналізу зовнішнього та внутрішнього середовища.

За об’єкт дослідження обрано ВАТ «Рівне-Авто», яке представляє автомобільну галузь економіки.

 

Список використаних джерел: 
  1. 4.2. Диссертационная / докторская работа: Дейнеко Людмила Вікторівна. Економічні проблеми розвитку харчової промисловості України та її регіонів: Дис. д-ра екон. наук: 08.10.01 / НАН України. - К., 1999. - 440арк.
  2. 5.Тарасюк Г.М. Планування потенціалу підприємств харчової промисловості: суть, основні проблеми та напрями. / статистика України. – 2008. –  №2 . – с.59 – 63.  
  3. 6.Розміщення продуктивних сил / Під ред.Є.П.Качана. – К., Діло,1997.
  4. 7.Промисловість України у 2001 – 2008 роках : [стат.зб.] / [за ред. Л.М. Овденко].—К.  : Держ. комітет статистики України, 2007. – 302 с.
  5. 8.6.Кіндрацька Г.І. Основи стратегічного менеджменту.- Львів: Кінпатрі ЛТД,2000.
  6. 9.7. Плотнікова М.Ф., Мосейчук В.В. Стратегічні орієнтації підприємств хлібопекарської промисловості.-Економіка АПК №12-2007
  7. 10.8.Економіка виробничого підприємництва: Навчальний посібник / Й.М.Пертович, І.О.Будіщева, І.Г.Устінова та ін. За ред. Й.М.Петрович. – 3-тє вид., випр. – К.: Т-во «Знання», КОО, 2002. – 405 с.
  8. 11.9. Розробка ефективної системи управління персоналом/ А. Претятько, О.Таряник// Персонал: Научнае издание по философским, социологическим и полетическим наукам. – Київ, 2007. - №7. – с. 65-70.
  9. 12.10. Фінанси підприємств: Навчальний посібник: Курс лекцій / За ред. д.е.н., проф. Г.Г. Кірейцева. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 268 с.
10485
Терміново зв’язатися з консультантом:  
  Студентська консультація (066) 185-39-18      Вконтакте Студентська консультація
 або телефонуйте: 066-185-39-18, 093-202-63-01 (цілодобово).