Економічна сутність податку на додану вартість та його роль у формуванні Державного бюджету України

Платники несуть відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення і внесення ПДВ до бюджету відповідно до законодавства України.

Контроль за нарахуванням і внесенням податку на додану вартість до бюджету здійснюють податкові органи, а за справлянням і перерахуванням податку до бюджету під час ввезення (пересилання) товарів на митну територію України – митні органи.

 

 

Простота, економічні і організаційно-технічні характеристики забезпечили податку на додану вартість переваги перед іншими типами оподаткування обороту або універсальними акцизами.

Податок на додану вартість характеризується рядом суттєвих переваг. Зупинимося на деяких з них більш детально. Не дивлячись на те, що він представляє собою, по суті, різновид акцизу, це все ж таки універсальний фінансовий інструмент.

Так, з допомогою ПДВ з'являється можливість регулювання фонду заробітної плати і ціни. Він дає можливість ліквідувати лишні ланки господарського управління. Крім того, податок дозволяє відносно точно визначити реальну вартість кожного товару і на основі цього увійти в основу формування економічних пропорцій.[39]

Застосування ПДВ в країнах з розвиненою ринковою економікою не тільки в фіскальному, але й в регулюючому аспекті, дозволяє використовувати даний важіль як засіб стримування кризи надвиробництва і прискореного витіснення з ринку слабких виробників.

ПДВ має внутрішній "вбудований" механізм взаємної звірки платниками податкових зобов'язань. Він не знає дискримінації платників в залежності від їх ролі і місця в господарському процесі, ПДВ нейтральний по відношенню до переміщення товарів і послуг, розміщення ресурсів.

ПДВ через посилений вплив на рівень цін може бути використаний в антиінфляційних процесах, оскільки ПДВ дає можливість автоматично отримувати кон'юнктурний прибуток, породжений інфляцією, і цим самим стримувати неоправдане збільшення цін.

До найбільш цінних економічних переваг податку на додану вартість належить його здатність не спотворювати поведінку платників як учасників господарсько-комерційного процесу, не міняти економічних рішень під впливом ПДВ.[6,19,31]

Проте, необхідно також враховувати те, що використання податку на додану вартість характеризується не лише його позитивними сторонами. Цілий ряд спірних, або негативних моментів роблять дуже актуальними дискусії щодо необхідності справляння даного податку. Розглянемо деякі з цих моментів.

Являючись, в принципі, податком на кінцеве споживання, який лягає на населення і бюджетну сферу, ПДВ при досить високій ставці і високих темпах інфляції перетворюється в один із факторів, що стримують розвиток виробництва. Відбувається це внаслідок зростання цін і стримування на основі 

цього можливостей оплати покупцем товарів (робіт, послуг). Звісно, ці кошти повернуться до покупця (або з бюджету, або в той момент, коли він сам реалізує продукцію), але при умові, що ланцюг актів реалізації не перерветься або настане з певним кроком "запізнення", коли частково ці кошти будуть обезцінені інфляцією.

Крім цього, застосування ставок ПДВ на рівні 20-28% стимулює як інфляційні процеси в цілому, так і негативно впливає на високотехнологічні і наукоємкі виробництва. Тому, хоча й застосовувана ставка робить податок на додану вартість одним із головних джерел наповнення бюджету, але видимість його бездефіцитності дуже оманлива. Саме в зв'язку з цим оптимальну ставку ПДВ економісти частіше за все пов'язують з рівнем 15-18%.

Зайнявши домінуючі позиції в світовій податковій системі, ПДВ зберігає й деякі негативні риси, пов'язані з можливістю ухилення від його сплати. Тому в системі ПДВ виключне значення має досконалий і вичерпний бухгалтерський облік, реєстрація всіх операцій.

Світовий досвід також показує, що важливою проблемою введення податку на додану вартість є підготовка громадської думки, пояснювальна робота з платниками і професійна підготовка персоналу податкових органів.

ПДВ є масовим регресивним податком на товари і послуги широкого споживання. Справді, якби весь дохід, отриманий платником протягом життя, використовувався виключно на споживання, ПДВ можна було б вважати пропорційним податком, рівномірним у часі. Але ж більша частина доходів накопичується і капіталізується. Ця обставина не тільки доводить давню істину про надзвичайну тяжкість непрямих податків для бідних, так як саме вони являються чистими споживачами, але й робить ПДВ, що сплачується в молодості, більш регресивним, ніж в старості.[18,31,35]

Отже, як видно, в ПДВ співіснують суперечливі риси, які гармонійно поєднуються в єдине ціле. Так, ПДВ, виконуючи чисто фіскальні функції, одночасно здійснює економічний вплив на важливі макроекономічні показники: виступає як дефлятор, скорочує обсяг споживання, потенційно створює можливість зниження рентабельності майбутніх інвестицій. Одночасно ріст податкових поступлень зменшує бюджетний дефіцит, скорочує потребу в державних позиках, сприяє зниженню рівня відсотку і тим самим стимулює інвестування.

Економічні якості ПДВ були належним чином оцінені діловим світом. Невипадково з'явились пропозиції про заміну податку на прибуток корпорацій податком на додану вартість.[20] В порівнянні з податком на прибуток корпорацій ПДВ має ті фіскальні й етичні переваги, котрі роблять невигідними окремі внутріфірмові, так звані трансфертні ціни, він не реагує і на такі хитрощі бізнесу, як фіктивне списання майна, прискорена амортизація, практика підвищення затрат, маніпуляції з відсотками по боргу.

Завоювавши симпатії ділових кіл, ПДВ був зустрітий прохолодно і навіть вороже широкими соціальними верствами. Але вдалося знайти спосіб нейтралізації суспільного обурення, виключивши з сфери ПДВ найбільш соціально значимі цінності: землю, страхування, поштову службу, навчання і охорону здоров'я, не забувши навіть про ритуальні послуги. На вартість продуктів харчування, на послуги водопостачання і каналізації, на паливо і електроенергію, дитячий одяг і взуття, житлове будівництво і послуги транспорту запропоновані, за деяким виключенням, нульові ставки. Як форма універсального акцизу ПДВ наділений відчутними соціальними преференціями, розрахованими на заспокоєння масових емоцій, що, звісно, не заважає його суспільному іміджу.[39,43]

Саме тому, податок на додану вартість завоював репутацію унікального фіскального інструмента оптимального розподілу ресурсів. Суспільно необхідні перерозподільчі мікро- і макроекономічні ефекти цього податку виявились найбільш суспільно прийнятними. Ось чому ПДВ привертає увагу країн, які намагаються підвищити темпи економічного росту.

Разом з тим не завжди сам по собі ПДВ здатний принести успіх. Через свою адміністративну важкість податок на додану вартість малоефективний в тих країнах, які ще не досягли рівня впорядкованої ринкової економіки, високої фіскальної дисципліни, цивілізованої громадської поведінки.[18,35]

 

 

Зрозуміло, що ПДВ має велике значення для фіскальної стабільності в країні, яка потребує встановлення стабільного податку, котрий стимулюватиме економічне зростання. Перехідний період в Україні вимагає внесення важливих змін у систему оподаткування. Реформа податкової системи, головним компонентом якої стане запровадження ПДВ європейського зразка, відіграє вирішальну роль в процесі перетворення радянського стилю економіки в ринково-орієнтовану економіку.

Адже, податок на додану вартість:

-стимулює зростання приватного підприємництва й забезпечує нейтральність для всіх секторів економіки;

-формує правильні стимули для зростання в перехідній економіці, стимулює заощадження й інвестиції;

-забезпечує значні надходження в державну казну.[12,15,18]

Поряд з цим ПДВ:

-є податком з найбільшими витратами на його адміністрування;

-потребує більш кваліфікованих фахівців та значного досвіду оподаткування;

-не сприяє справедливому перерозподілу доходів.

Виходячи з цього, запропонуємо кілька шляхів вдосконалення податку на додану вартість:

-розширення бази оподаткування за рахунок скасування пільг, що не носять соціального характеру. Це дасть змогу встановити ставку податку на рівні 15-17% і тим самим зменшить податковий тиск на платників та збільшить надходження до бюджету;

-розширення інформаційного забезпечення кожної ланки податкової служби, яке сприятиме автоматизації процесу оподаткування, ефективнішому використанню наявних людських ресурсів, дасть можливість зіставляти відомості з різних джерел з метою виявлення ухилень від сплати ПДВ;

-підвищення ефективності перевірочної роботи, яке дасть змогу за рахунок автоматизованого відбору платників для документальних перевірок виявляти ухилення від оподаткування при загальному зменшенні кількості перевірок та перевіряючих, забезпечити невідворотність відповідальності порушників;

-вдосконалення законодавства, яке полягає у спрощенні, стабільності та передбачуваності в адмініструванні ПДВ, запровадження обов’язкової перевірки ефективності запропонованих змін за допомогою імітації моделі;

-прогнозування надходжень ПДВ, яке дасть можливість запропонувати Верховній Раді збалансований реальний бюджет, що, в свою чергу, сприятиме стабілізації економіки;

-скорочення та ліквідація недоїмки шляхом поліпшення роботи з платниками.

Виконання цих завдань у повному обсязі забезпечить досягнення високої ефективності податку на додану вартість в найкоротші строки.[42,31]

 

 

1. Аптекар С., Краснова В. Про формування місцевих бюджетів. //Економіка України.– 1994.–№4.– с. 42–47.

2. Бескид Й.М. Теоретичні підвалини дослідження суті державного бюджету України.// Фінанси України.-1998.-№1.-С.19-21. 

3. Буковинський С.А. Шляхи розвитку бюджетної системи України.// Фінанси України.-1998.-№9-С.3-8.

4. Бутко М.П., Білокур К.О. Фінансові ресурси регіону в умовах ринкової трансформації.// Фінанси України.-1998.-№10.-С.23-32.

5. Василик О.Д. Державні фінанси України: Навч. посібник.– К.: Вища школа, 1997.– 383с. 

6. Василик О.Д., Павлюк К.В. Удосконалення податкової системи України. //Фінанси України.– 1997.– №10.– С. 34–43.

7. Василенко Л.І., Бабич П.С. Місцеві фінанси та фінансова незалежність.// Фінанси України.-1998.-№8.-С.112-117.

8. Державні фінанси: Теорія і практика перехідного періоду в Центральній Європі / За редакцією Юрая Немеца – К.: Основи, 1998.-542с.

9. Єпіфанов А.О., Сало І.В., Д’яконова І.І. Бюджет і фінансова політика України.– К.: Наукова думка, 1997.– 301с.

10. Конституція України, прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28.06.96р.// Україна–Центр.-№31.-с.9-14. 

11. Кириленко О.П. Зміцнення дохідної бази місцевих бюджетів. // Фінанси України.– 1996.–№ 9.– С. 35.

12. Криниця С.О. Зміцнення фінансової бази місцевого та регіонального самоврядування// Фінанси України.-1998.-№2.-С.38-47.

13. Кузьменко Н.А. Аналіз міжбюджетних відносин в Україні. //Фінанси України.– 1996.– №9.– С. 40–42 

14. Лісовська А.П., Ганевич Д.М. Формування місцевих бюджетів. // Фінанси України.– 1996.–№ 7.– С. 11–15.. 

15. Поплавський М.І. Макроекономіка перехідного періоду. – К.: Техніка, 1999. – 475с.

16. Про бюджетну систему України. Закон України від 29.06.95р. із змінами від 2.02.97р. //Відомості Верховної Ради України..–1995.–26.–с.589– 611.

17. Про місцеве самоврядування в Україні. Закон України від 27.05.97р. // Урядовий кур’єр.– 1997.– №107–108.– с. 11–20.

18. Про систему оподаткування. Закон України від 18.02.97р. //Вісник податкової служби.– 1997.– №4.–с.2–6.

19. Про Державний бюджет України на 1997 рік. Закон України від 27.06.97р. //Урядовий кур’єр.– 1997– №138– 139.–с.7– 9.

20. Рибак В.В. Проблеми формування доходних джерел місцевих бюджетів //Економіка України.-1995.№10.-С.29-38.

21. Слухай С.В. Становлення системи фінансового вирівнювання //Фінанси України.-1998-№11.-С.15-25.

22. Слухай С.В. Прямі бюджетні трансферти в системі міжбюджетних відносин //Фінанси України.-1998.-№12.-С22-32. 

23. Фільштейн Л.М. Фінанси України : Навчальний посібник. – Кіровоград: Державне Центрально-Українське видавництво, 1994.-164с.

24. Чирка Д.М. Напрямки збалансування місцевих бюджетів. //Фінанси України.– 1998.– №1.– С. 22–25.

25. Чуприна О.В.місцеві податки – справа державна //Фінанси України.-1998.-№10.-С.24-25.