Економічна система суспільства

 

 

 

  Економічна система – сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, розподіл, і обмін споживання товарів та послуг, на регулювання економічної діяльності відповідно до мети суспільства.

 Основними елементами економічної системи, її підсистемами є продуктивні сили, техніко-економічні відносини, виробничі відносини (відносини економічної власності), господарський механізм. Ці підсистеми забезпечують перетворення природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні і духовні блага, визначають зростання продуктивності праці. Кожна з підсистем в свою чергу є досить складною системою, яка складається з певних компонентів, розвивається у відповідності із законами, які притаманні як для всієї економічної системи, так і законами притаманними даній підсистемі.

  Продуктивні сили складають матеріально-речову основу економічної системи.

Традиційними елементами структури продуктивних сил є засоби праці та предмети праці, які в єдності утворюють засоби виробництва; люди з їх здібностями до праці; сили природи, що використовуються людьми (вітер, сонце, вода, тощо). На межі ХІХ та ХХ століть до загальної структури продуктивних сил включається ще один елемент – форми і методи організації виробництва. З середини 50-х років ХХ століття, з початку розгортання НТР, продуктивні сили включають п’ятий, якісно новий елемент – науку. Шостий елемент – інформація, з’являється в середині 70-х років. Усі ці елементи постійно розвиваються, вдосконалюються. Головною продуктивною силою є людина. Це зумовлено тим, що, по-перше, людина творець усіх інших елементів продуктивних сил, по-друге, без праці людини вони не перетворюються на фактори виробництва; по-третє, потреби та інтереси людини – основна рушійна сила соціально-економічного прогресу суспільства.

 

 

  Між складовими продуктивних сил існує тісна взаємодія. Технологія виробництва відображає взаємодію всіх складових продуктивних сил, способи і прийоми дії робочої сили на предмети праці відповідними засобами праці. Відносини які виникають між людьми з приводу технологій називаються техніко-економічними відносинами. Це відносини спеціалізації, кооперування та концентрації виробництва.

Основою розвитку техніко-економічних відносин є суспільний поділ праці.

Суспільний поділ праці–це спеціалізація виробників на виготовлення окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності. Генезис суспільного поділу праці включає три етапи. Впродовж майже трьох мільйонів років існування первіснообщинного ладу суспільний поділ праці був відсутній. Це означало, що кожна доросла людина виконувала усі види роботи. У ІІІ-ІІ тисячоліттях до н. е. пастуші племена відокремлюються від землеробських. Це перший великий суспільний поділ праці.

Пізніше відбувся другий – ремесло відокремилось від землеробства.

Третій великий суспільний поділ праці відбувся в рабовласницькому суспільстві, коли виділився клас купців. Розрізняють три форми суспільного поділу праці.

Загальний–це поділ суспільного виробництва на великі сфери, роди (промисловість, сільське господарство).

Частковий–це поділ сфер і родів на окремі галузі, види виробництва.

Одиничний–поділ праці в середині окремого підприємства на професії, види зайнятості.

  Поглиблення суспільного поділу праці викликає до життя необхідність узгодження і об’єднання діяльності людей. Виникають відносини кооперації, комбінування, концентрації виробництва та інші, які у своїй взаємодії і утворюють техніко-економічні відносини. Техніко-економічні відносини в їхній взаємодії з розвитком продуктивних сил формують технологічний спосіб виробництва. Він базується на техніко-економічному поєднанні речових та особистих факторів виробництва. Виділяють три типи технологічного способу виробництва, які послідовно приходять на заміну один одному.

Перший, доіндустріальний, базується на примітивних засобах праці і важкій ручній некваліфікованій праці. Існував з моменту виникнення людства до кінця XVIII- початку XIX століття. Технічні функції виконувала сама людина, рух знарядь праці визначався рухами людини.

Другий, індустріальний, базується на праці машин. Виник наприкінці XVIII- початку XIX століття і проіснував до 50-х років ХХ століття (до початку НТР). Робітник перетворюється на додаток до машини. Етапами становлення машинного (промислового) виробництва є проста кооперація, мануфактура, фабрика. Проста кооперація – це найпростіша форма підприємства, за якої наймані робітники спільно виконують однорідну роботу, застосовується ручна праця, відсутня спеціалізація. Мануфактура прийшла на зміну простій кооперації. Це підприємство, що базувалося на поділі праці і спеціалізації найманих робітників, ручній праці і примітивній техніці. Фабрика – це вища стадія становлення промислового виробництва, це крупне підприємство, яке засноване на застосуванні системи машин.

Третій, постіндустріальний, базується на автоматизованій праці. Робітник перестає бути додатком до машини, його замінює автоматично керуючий пристрій.