Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (093) 202-63-01
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Економічна система суспільства

Предмет: 
Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
6
Мова: 
Українська
Оцінка: 
Економічна система суспільства
 
3.1 Економічна система та її матеріальна основа
3.2 Суспільний поділ праці та технологічний спосіб виробництва
3.3 Суспільний спосіб виробництва
3.4 Типи та критерії класифікації економічних систем
 
3.1 Економічна система та її матеріальна основа
 
Економічна система – сукупність усіх видів економічної діяльності людей у процесі їх взаємодії, спрямованої на виробництво, розподіл, і обмін споживання товарів та послуг, на регулювання економічної діяльності відповідно до мети суспільства.
Основними елементами економічної системи, її підсистемами є продуктивні сили, техніко-економічні відносини, виробничі відносини (відносини економічної власності), господарський механізм.
Ці підсистеми забезпечують перетворення природи відповідно до потреб людей, створюють матеріальні і духовні блага, визначають зростання продуктивності праці. Кожна з підсистем в свою чергу є досить складною системою, яка складається з певних компонентів, розвивається у відповідності із законами, які притаманні як для всієї економічної системи, так і законами притаманними даній підсистемі.
Продуктивні сили складають матеріально-речову основу економічної системи.
Традиційними елементами структури продуктивних сил є засоби праці та предмети праці, які в єдності утворюють засоби виробництва; люди з їх здібностями до праці; сили природи, що використовуються людьми (вітер, сонце, вода, тощо). На межі ХІХ та ХХ століть до загальної структури продуктивних сил включається ще один елемент – форми і методи організації виробництва. З середини 50-х років ХХ століття, з початку розгортання НТР, продуктивні сили включають п'ятий, якісно новий елемент – науку. Шостий елемент – інформація, з'являється в середині 70-х років.
Усі ці елементи постійно розвиваються, вдосконалюються.
Головною продуктивною силою є людина. Це зумовлено тим, що, по-перше, людина творець усіх інших елементів продуктивних сил, по-друге, без праці людини вони не перетворюються на фактори виробництва; по-третє, потреби та інтереси людини – основна рушійна сила соціально-економічного прогресу суспільства.
 
3.2 Суспільний поділ праці та технологічний спосіб виробництва
 
Між складовими продуктивних сил існує тісна взаємодія. Технологія виробництва відображає взаємодію всіх складових продуктивних сил, способи і прийоми дії робочої сили на предмети праці відповідними засобами праці.
Відносини які виникають між людьми з приводу технологій називаються техніко-економічними відносинами.
Це відносини спеціалізації, кооперування та концентрації виробництва.
Основою розвитку техніко-економічних відносин є суспільний поділ праці.
Суспільний поділ праці – це спеціалізація виробників на виготовлення окремих видів продуктів або на певній виробничій діяльності.
Генезис суспільного поділу праці включає три етапи.
Впродовж майже трьох мільйонів років існування первіснообщинного ладу суспільний поділ праці був відсутній. Це означало, що кожна доросла людина виконувала усі види роботи. У ІІІ-ІІ тисячоліттях до н. е. пастуші племена відокремлюються від землеробських. Це перший великий суспільний поділ праці.
Пізніше відбувся другий – ремесло відокремилось від землеробства.
Третій великий суспільний поділ праці відбувся в рабовласницькому суспільстві, коли виділився клас купців.
Розрізняють три форми суспільного поділу праці.
Загальний – це поділ суспільного виробництва на великі сфери, роди (промисловість, сільське господарство).
Частковий – це поділ сфер і родів на окремі галузі, види виробництва.
Одиничний – поділ праці в середині окремого підприємства на професії, види зайнятості.
Поглиблення суспільного поділу праці викликає до життя необхідність узгодження і об'єднання діяльності людей. Виникають відносини кооперації, комбінування, концентрації виробництва та інші, які у своїй взаємодії і утворюють техніко-економічні відносини.
Техніко-економічні відносини в їхній взаємодії з розвитком продуктивних сил формують технологічний спосіб виробництва. Він базується на техніко-економічному поєднанні речових та особистих факторів виробництва.
Виділяють три типи технологічного способу виробництва, які послідовно приходять на заміну один одному.
Перший, доіндустріальний, базується на примітивних засобах праці і важкій ручній некваліфікованій праці. Існував з моменту виникнення людства до кінця XVIII- початку XIX століття. Технічні функції виконувала сама людина, рух знарядь праці визначався рухами людини.
Другий, індустріальний, базується на праці машин. Виник наприкінці XVIII- початку XIX століття і проіснував до 50-х років ХХ століття (до початку НТР). Робітник перетворюється на додаток до машини. Етапами становлення машинного (промислового) виробництва є проста кооперація, мануфактура, фабрика. Проста кооперація – це найпростіша форма підприємства, за якої наймані робітники спільно виконують однорідну роботу, застосовується ручна праця, відсутня спеціалізація. Мануфактура прийшла на зміну простій кооперації. Це підприємство, що базувалося на поділі праці і спеціалізації найманих робітників, ручній праці і примітивній техніці. Фабрика – це вища стадія становлення промислового виробництва, це крупне підприємство, яке засноване на застосуванні системи машин.
Третій, постіндустріальний, базується на автоматизованій праці. Робітник перестає бути додатком до машини, його замінює автоматично керуючий пристрій.
 
3.3 Суспільний спосіб виробництва
 
Більш широким поняттям ніж технологічний спосіб виробництва є суспільний спосіб виробництва.
Суспільний спосіб виробництва ґрунтується не на техніко-економічному, а на соціально-економічному поєднанні особистих та речових факторів виробництва. Це суперечлива єдність і взаємодія продуктивних сил та виробничих відносин (відносин економічної власності). Було виділено п'ять суспільних способів виробництва: первіснообщинний, рабовласницький, феодальний, капіталістичний, комуністичний
Виробничі відносини – це система відносин які виникають між людьми в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання, пов'язані з привласненням засобів і результатів виробництва, виражають поділ людей на різні класи та соціальні групи, визначають положення цих людей в суспільстві та характер їх взаємовідносин.
Продуктивні сили показують рівень розвитку суспільства та ступінь оволодіння людиною силами природи, тобто виступають як матеріальний зміст суспільного виробництва. Виробничі відносини надають суспільному виробництву соціальної визначеності, виступають його соціально-економічною формою.
Продуктивні сили розвиваються більш динамічно й активно, а тому пред'являють певні вимоги до стану виробничих відносин. Це означає, що виробничі відносини (відносини економічної власності) постійно розвиваються і змінюються не по волі людей, не за їхнім бажанням. Той чи інший тип виробничих відносин – результат певного рівня розвитку і характеру продуктивних сил.
В свою чергу, виробничі відносини активно впливають на розвиток продуктивних сил. Вплив виробничих відносин залежить від ступеня їх відповідності рівню і характеру розвитку продуктивних сил. Наявність такої відповідності обумовлює прогресивну роль виробничих відносин. Відставання виробничих відносин перетворює їх у консервативну силу, у гальмо розвитку продуктивних сил.
Нагромадження невідповідностей рано чи пізно приводить до ліквідації старої системи виробничих відносин і створення нової. Тобто відбувається зміна суспільних способів виробництва.
Це всезагальний економічний закон – закон адекватності (відповідності) виробничих відносин рівню і характеру розвитку продуктивних сил.
Пізнання цього закону дає можливість в межах одного способу виробництва здійснити зміну виробничих відносин, вдосконалити їх, пристосувати до змін у продуктивних силах.
 
3.4 Типи та критерії класифікації економічних систем
 
При з'ясуванні питання щодо розвитку економічних систем застосовуються різні підходи та критерії.
Найпоширенішими є формаційні та цивілізаційні підходи.
Згідно з теорією про суспільно-економічні формації закономірні ступені розвитку суспільства визначаються суспільним способом виробництва, органічною єдністю та взаємодією продуктивних сил та виробничих відносин. Економічне становище вважається базисом суспільства. Крім того суспільно-економічна формація включає надбудову, елементи якої також впливають і часто визначають стан суспільства. Надбудова – це соціальні, політичні, юридичні, правові, національно-культурні, духовні, сімейні та інші відносини.
Формаційне вчення ґрунтується на системному аналізі суспільства, що передбачає урахування принципу субординації. Так з поміж усіх складових формації визначальним, системоутворюючим елементом є виробничі відносини (відносини власності). В залежності від типу власності на засоби виробництва виділяють п'ять суспільно-економічних формацій: первіснообщинна, рабовласницька, феодальна, капіталістична, комуністична.
Поняття „цивілізація” на сьогоднішній день не має чіткого визначення. Найчастіше цивілізація означає просто певну епоху в історичному (економічному, соціальному, культурному) розвитку суспільства.
Виходячи із власних суб'єктивних уявлень про суть цивілізаційного підходу, автори по різному трактують етапи розвитку суспільства. Л. Морган виділяє три етапи (дикість, варварство, цивілізація). А. Тойнбі виділяє існування десятків цивілізацій.
Значного поширення набула теорія згідно з якою у розвитку суспільства від найдавніших часів до наших днів виділяють аграрну (доіндустріальну), індустріальну та постіндустріальну цивілізації. Згідно з такою періодизацією в основі суспільного розвитку лежить зміна технологічних способів виробництва, відношення людини до природи. Представники даного напрямку ігнорують суспільну сторону розвитку.
Фото Капча