Економічна теорія як наука

населення визначається: рівнем номінальних і реальних доходів; освітнім рівнем населення; забезпеченістю житлом; рівнем безробіття в країні; структурою витрат бюджету. 

Важливим показником економічного розвитку країни є структура витрат сім’ї. Згідно закону Ангеля ( німецького статистика, який у ХІХ ст.здійснив аналіз споживання сімей із різними рівнями доходів) із збільшенням доходів населення зменшується питома вага витрат на продукти харчування, незмінною залишається частка витрат на житло, комунальні послуги, одяг і збільшується частка витрат на товари довготривалого використання, освіту, культуру, відпочинок тощо.

Нерівність і бідність у розподілі національного доходу ілюструє крива Лоренца.

3. Монетарна політика Центрального банку. Фіскальна політика. Державний бюджет

Монетарна (грошово-кредитна) політика – це комплекс заходів у сфері грошового обігу і кредиту, спрямованих на регулювання економічного зростання, стримування інфляції та забезпечення стабільності грошової одиниці, високого рівня зайнятості та вирівнювання платіжного балансу. Це політика регулювання пропозиції грошей і відсоткової ставки. Монетарну політику в країні провадить центральний банк, який виступає «банком банків», що регулює пропозицію грошей в економіці. В більшості країн світу центральні банки є державними. В Україні центральним банком є Національний банк (НБУ).

Основні функціями центральних банків є:

розробка і впровадження разом із Урядом ефективної грошово-кредитної політики;

здійснення грошової емісії і контроль за грошовим обігом;

здійснення міжбанківських розрахунків в тому числі і в міжнародних відносинах;

продаж кредитних ресурсів комерційним банкам та кредитування уряду;

регулювання та контроль за діяльністю комерційних банків та кредитних організацій;

здійснення валютного регулювання і забезпечення конвертованості національної валюти;

зберігання та регулювання золотовалютних резервів;

управління державним боргом. 

Основними інструменти монетарної політики центрального банку є: 

 - операції на відкритому ринку цінних паперів;

- норма обов’язкових резервів – це та частка банківських активів, яка передається на зберігання в центральний банк;

 - норма облікової ставки – це той відсоток, під який центральний банк надає позики комерційним банкам.

Центральний банк може купувати або продавати урядові цінні папери комерційним банкам, нефінансовим фірмам, населенню. В результаті він здатний збільшувати або зменшувати резерви в банківській системі і таким чином впливати на пропозицію грошей.

 В умовах надто високих темпів економічного зростання та інфляції центральний банк проводить рестриктивну (стримувальну) політику. Для цього він повинен зменшити надлишкові резерви комерційних банків. Цього можна досягти шляхом продажу державних цінних паперів, підвищення норми обов’язкових резервів, підвищенням облікової (дисконтної) ставки. Внаслідок цього пропозиція грошей зменшиться, а відсоткова ставка зросте. Гроші стануть «дорогими», умови надання кредиту – жорсткішими. Тому така політика називається політикою «дорогих грошей». В результаті сукупний попит зменшується і як наслідок – зменшуються доходи, обсяг виробництва, зайнятість та інфляція.

 Якщо економіка перебуває в стані депресії, застою, провадиться стимулююча монетарна політика. Вона передбачає збільшення пропозиції грошей. Для цього центральний банк скуповує цінні папери, знижує норму обов’язкових резервів і облікової ставки. Гроші стають «доступними», а політика називається політикою «дешевих грошей». Зниження ринкової відсоткової ставки в результаті таких дій центрального банку, стимулює зростання інвестицій та інших видатків, чутливих до відсоткових ставок. Це, в свою чергу, збільшує сукупний попит, що сприяє зростанню ВВП і зайнятості. 

 Фіскальна (бюджетно-податкова) політика держави – система регулювання економіки шляхом використання державних витрат і податків. Основні цілі фіскальної політики: пом‘якшення циклічних коливань; забезпечення стійкого економічного зростання; досягнення високого рівня зайнятості за помірних темпів інфляції. Головною метою фіскальної політики є стабілізація економіки. Регулюючи структуру і співвідношення між окремими частинами державного бюджету, фіскальна політика впливає одночасно на економічний розвиток й стан державного бюджету і тому виконує дві взаємопов‘язані функції – стабілізаційну і фіскальну.

 Фіскальна політика здійснюється у двох формах: дискреційної та недискреційної. Недискреційна (автоматична) фіскальна політика не потребує спеціальних рішень уряду, тому що заснована на дії вмонтованих (автоматичних) стабілізаторів – механізмів, які підтримують економічну стабільність на основі саморегуляції. До них належать: прогресивна податкова система; виплати у разі безробіття, малозабезпеченості; субсидії фермерам; система участі у прибутках. У фазі циклічного підйому вмонтовані стабілізатори приводять до зростання податкових надходжень до державного бюджету, зменшення соціальних трансфертів і формування його профіциту. Під час спаду відбувається зворотній процес. Це пасивна фіскальна політика.

 Дискреційна фіскальна політика – політика уряду, спрямована на зміну у доходах та видатках державного бюджету з метою впливу на реальний обсяг національного виробництва, зайнятість, валютний курс та стан платіжного балансу. Термін “дискреція” означає, що зміна в податках і видатках залежить від свідомих рішень парламенту чи уряду, що приймаються на основі діючих законів. Це активна фіскальна політика уряду. У залежності від мети впливу на сукупний попит фіскальна політика може бути стимулююча та стримуюча. Експансіоністська (стимулююча) фіскальна політика здійснюється для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду. Уряд створює дефіцит державного бюджету на основі зростання державних видатків або зниження податків, або поєднання цих заходів. 

 Рестриктивна (стримуюча) проводиться в період підйому і цілеспрямовано створюється бюджетний надлишок за рахунок зростання податків та зниження державних витрат, або поєднання цих заходів. Всі ці заходи здійснюють вплив як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію. На проведення активної фіскальної політики впливають труднощі макроекономічного прогнозування, обумовлені недосконалістю економічної інформації, мінливості