Економічне моделювання діяльності підприємства ВАТ Швейно-торгове підприємство "МАЯК"

Основними принципами, які необхідно враховувати при організації дослідження зовнішнього середовища є принципи об’єктивності, системності, принцип розвитку, регулярності, гнучкості та релевантності.

По-перше, невідповідність підприємства до вимог зовнішніх контрагентів здебільшого спричиняють появу та розвиток кризових явищ.

По-друге, стан та напрям розвитку зовнішнього середовища певною мірою визначають можливості підприємства щодо локалізації кризи та виходу з неї. Погіршення зовнішнього середовища є потужним каталізатором прискорення розвитку кризи, що призводить аж до банкрутства та ліквідації суб'єкта підприємництва. Це посилює часові обмеження антикризового процесу, ускладнює виконання програми антикризових дій. Якщо прогнозуються зміни на краще в загальному стані зовнішнього середовища або в його певних сегментах, це послаблює та уповільнює розвиток кризи, стає перешкодою для її розвитку. За цих умов потенційні результати від вжитих антикризових заходів мають бути оперативними, дійовими, вагомими.

По-третє, розробляючи антикризові заходи, необхідно враховувати стан та прогноз розвитку зовнішнього середовища, забезпечувати їх адекватність та часову відповідність до процесів, що відбуваються за межами підприємства.

У сучасній економічній літературі зовнішнє оточення підприємства розглядається як складна багаторівнева структура, елементи кожного рівня якої формуються під впливом власних (специфічних) факторів та по-різному (за силою та напрямом) впливають на діяльність підприємства. Прийнято виокремлювати два рівні зовнішнього оточення:

1. Загальне оточення (макросередовище), яке включає до свого складу глобальні чинники, що віддзеркалюють соціально-економічні відносини у суспільстві. Здебільшого макросередовище не має специфічного впливу на окремо взяте підприємство, але ступінь впливовості на окремі підприємства різний, що обумовлюється відмінностями як у сферах діяльності, так і у внутрішньому стані (потенціалі) підприємств. Макросередовище визначає загальні умови підприємницької діяльності, атмосферу бізнесу, впливає на чинники мікросередовища та через них (опосередковано) – на розвиток підприємства.

2. Оперативне середовище (мікросередовище), яке охоплює чинники, які здійснюють безпосередній вплив на конкретне підприємство. Традиційно прийнято розглядати такі групи чинників, як покупці, постачальники, конкуренти, державне законодавство. [15, 150].

Таку класифікацію можна використовувати для забезпечення орієнтації в питанні, що розглядається. Однак процеси, які відбуваються в зовнішньому середовищі, дуже складні, взаємопов’язані та містять багато суперечностей, внаслідок цього, всі ці процеси треба уважно та систематично вивчати.

Загальний стан макросередовища по Віханському може бути визначеним за допомогою таких груп чинників:

1. Стан економіки та ринків (економічні фактори) : – характер економіки та економічних процесів (у тому числі інфляція або дефляція). – система оподаткування та якість «економічного законодавства» (в тому числі можливості вивезення прибутків) ; – масштаби економічної підтримки окремих галузей (підприємств) ; – загальна кон’юнктура національного ринку; – розміри та темпи зростання чи зменшення ринку (взагалі) ; – розміри та темпи зростання сегментів відповідно до інтересів фірми; – стан фондового ринку; – інвестиційні процеси; – ставки банківського проценту; – система ціноутворення та рівень централізовано регульованих цін; – вартість землі.

2. Діяльність уряду (політико-інституційні фактори) : – стабільність уряду; – державна політика приватизації/націоналізації; – державний контроль і регулювання діяльності підприємств (узагалі) ; – рівень протекціонізму (взагалі) ; – зростання/зменшення значення уряду як замовника; – міждержавні угоди з іншими урядами; – рішення уряду щодо підтримки окремих галузей підприємств (пріоритети) ; – вимоги забезпечення рівня зайнятості; – державна політика щодо забезпечення ресурсами окремих галузей і підприємств; – рівень корупції державних структур; – рівень економічної свободи держави (згідно з міжнародними оцінками)

3. Структурні тенденції: – структура галузей національної економіки; – виникнення нових галузей; – згортання діяльності «застарілих» галузей; – вплив міжнародного розподілу праці на діяльність окремих галузей і підприємств (у тому числі вплив антимонопольного законодавства) ; – зміни оптимальних розмірів підприємств.

4. Науково-технічні тенденції: – «технологічні прориви» (де саме) ; – скорочення або продовження «життєвого циклу» технологій; – питома вага наукоємких виробництв і продукції; – вимоги до науково-технічного рівня виробництва, що забезпечує конкурентоспроможність; – вимоги до кваліфікації кадрів високотехнологічних виробництв; – вимоги до науково-технічного рівня конкурентоспроможної продукції.

5. Природно-екологічна складова: – природно – кліматичні умови; – територіальне розміщення корисних копалин і природних ресурсів; – розміщення великих промислових і сільськогосподарських центрів; – законодавство з економічних питань (можливість змін і обмеження, що ними зумовлені) ; – стан екологічного середовища та його вплив на виробництво.

6. Тенденції ресурсного забезпечення: – структура і наявність національних ресурсів; – імпорт/експорт; – рівень дефіцитності ресурсів, що споживаються наявними підприємствами; – доступність ресурсів (ціни та витрати на перевезення).

7. Демографічні тенденції: – кількість потенційних споживачів (структура населення, зміни в окремих групах та в їх доходах) ; – наявна та потенційна кількість робочої сили; – кваліфікаційні характеристики робочої сили (якість робочої сили).

8. Соціально-культурна складова: – сприяння/недовіра до приватного бізнесу; – «економічний націоналізм», ставлення до іноземців; – профспілкова активність і вплив профспілок на формування громадської думки.

9. Несподіванки стратегічного характеру і можливі горизонти стратегічного планування (основний перелік та часові оцінки).

10. Міжнародне середовище (по окремих країнах) : – структура господарства країни; – характер розподілу доходів; – середній рівень заробітної платні; – вартість транспортних послуг; – інфляція та ставки банківського процента; – обмінний курс валюти відносно країни-партнера; – рівень ВНП; – рівень податків. Існують також інші фактори, які не мають