Економічні, соціальні та культурні права людини та громадян в Україні та їх гарантія

Проголошуючи свободу підприємницької діяльності, закон разом з тим встановлює й певні обмеження (межі) її здійснення. Це, по-перше, стосується кола суб’єктів, які можуть здійснювати ту чи іншу діяльність, і по-друге, переліку видів діяльності, які з огляду на шкідливий вплив на здоров’я людини, довкілля або загрозу безпеці держави потребують спеціального дозволу (ліцензії). Так, зокрема, відповідно до ст. 4 Закону України „Про підприємництво” діяльність, пов’язану з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об’єктів державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів порядку, можуть здійснювати тільки державні підприємства та організації, а проведення ломбардних операцій – також і повні товариства.

 

 

Відповідно до ст. 6 Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права, кожна людина має право на отримання можливості заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Згідно зі ст.. 43 Конституції України змістом права на працю є можливість заробляти собі на життя працею, яку кожен вільно обирає або на яку вільно погоджується. Крім того, ст. 43 Основного закону:

Гарантує кожному а) рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; б) право на належні, безпечні і здорові умови праці; в) право на заробітну плату; г) право на своєчасне одержання винагороди за працю; д) захист від незаконного звільнення.

Зобов’язує державу: а) створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю; б) реалізовувати програми професійно – технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Забороняє використання: а) примусової праці (при цьому не вважається примусовою працею військова або альтернативна (невійськова) служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи рішенням суду або відповідно до законів про воєнний і надзвичайний стан) ; б) праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров’я роботах.

Порівняно з законодавством колишнього СРСР право на працю у чинній Конституції України має дещо вужчий зміст: вона гарантує захист людині від безробіття, не покладає на державу обов’язок зробити все для того, щоб дати можливість своїм громадянам працювати і заробляти працею. Натомість чинна Конституція України містить норми, що закріплюють право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, забороняють використання примусової праці.

КЗпП України передбачає такі гарантії права громадян на працю: вільний вибір виду діяльності; безплатне сприяння державними службами зайнятості у підборі підходящої роботи і працевлаштуванні відповідно до покликання, здібностей, професійної підготовки, освіти, з урахуванням суспільних потреб; безплатне навчання безробітних нових професій, перепідготовку в навчальних закладах або у системі державної служби зайнятості з виплатою стипендій; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконне звільнення та ін.

Порушення вимог законодавства про працю та про охорону праці тягне адміністративну та кримінальну відповідальність.

Певні економічні, правові та організаційні гарантії оплати праці працівників визначені Законом України „Про оплату праці”, та Кодексом Законів про Працю тощо. Вказані акти регулюють оплату праці тільки найманих працівників, праця яких зумовлена укладенням трудового договору. Оплата праці інших працівників визначається між роботодавцем і працівником.

Відповідно до чинного законодавства в Україні заборонено застосування примусової або обов’язкової праці тобто це означає, роботу або службу, що вимагається від будь – якої особи під загрозою якогось покарання, для котрої ця особа не запропонувала добровільно своїх послуг. Однак даний термін не вміщує роботу або службу, яка виконується на підставі закону, про військову службу, роботу, яка є частиною громадських обов’язків, роботу або службу, яка виконується внаслідок винесення вироку винесеного рішенням судового органу. [23; с 194]Як зазначалось у постанові Пленуму Верховного Суду України “Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя „ від 1 листопада 1996 р. № 9, заборона примусової праці передбачає, зокрема, заборону тимчасового переведення працівника без його згоди на іншу роботу в порядку дисциплінарного стягнення, у разі виробничої необхідності або простою, а також примушування його до виконання роботи, не передбаченої трудовим договором. Право на безпечні та здорові умови праці включає право на профілактику і захист від професійних захворювань і виробничого травматизму, на відмову від роботи у разі загрози для життя і здоров’я, на достатню інформацію про небезпечні для здоров’я виробничі фактори, а також на незалежну експертизу і контроль за додержанням законодавства про охорону праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, які, зокрема, зобов’язані: впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові; забезпечувати санітарно – гігієнічні умови організації виробничих та інших процесів, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників; забезпечувати якість машин, обладнання, будівель, споживчих товарів