Економіка Древньої Індії

Про рівень будівельної майстерності свідчать розкопки найдавніших міст.

У середині II тис. до н. е. древні міста Індії були скорені племенами аріїв, що спустилися з гір Гіндукушу. Арії були кочівниками, скотарями, що у пошуках нових пасовищ захопили спочатку долину Інду, а потім і Гангу. Економічний і культурний рівень аріїв був нижче завойованих ними народів. Вони зруйнували древні міста. Культура землеробства також занепала. Головним видом діяльності довгий час було кочове скотоводство.

Згодом арії стали запозичати в корінного населення культуру землеробства. Населення жило сімейними громадами, із загальносімейною власністю. Поступово сімейні громади перетворювалися в сільські, керовані сільськими старостами.

Земля знаходилася у володінні громад. В міру майнового розшарування в громадах з'явилося право приватного володіння землею.

Війни давали військовополонених, що ставали рабами і трудилися в заможних членів громад. З числа заможних вибиралися посадові особи, що керували господарством громади чи воєнними діями. Вони привласнили собі право розподілу общинних продуктів.

Поступово, з метою збереження отриманих привілеїв і захоплених общинних цінностей, в Індії створюється соціальна система – касти. Законами Ману й Анастамби всі жителі країни розділилися на чотири касти: брахмани (жреці) ; кшатрії (воїни) ; хлібороби, ремісники, торговці; шудри (люди, що не мають майна, і раби). Привілейоване положення займали перші дві касти. Закони забороняли змішання людей різних каст.

До VI ст. до н. е. у північно-східній частині Індії існувало кілька держав. Найбільш великими були Магадха і Кашала, що боролася за гегемонію в цьому районі. У V ст. до н. е. Магадха перемагає в цій боротьбі. Північно-Західна Індія в VI ст. до н. е. підпадає під владу перського царя Дарія I. Однак у 327 р. до н. е. Олександр Македонський, розбивши війська Дарія, захопив Північно-Західну Індію. Після смерті Олександра в результаті визвольного руху, очолюваного Чандрагуптою, створюється Індійська держава, спадкоємці чандрагупти розширили її. У такий спосіб до складу цієї держави ввійшли частина Афганістану і Белуджистану, Північна Індія і Декан.

 

 

Вже в III тисячоріччі до н. е. основним заняттям жителів долини Інду було землеробство. Вирощували пшеницю, ячмінь, горох, просо, джут і, вперше у світі бавовник і цукровий очерет.

Добре було розвите тваринництво. Індці розводили корів, овець, кіз, свиней, ослів, слонів. Кінь з'явився пізніше.

Індці були добре знайомі з металургією. Основні знаряддя праці робили з міді. З неї виплавляли ножі, наконечники копій і стріл, мотики, сокири і багато чого іншого. Не було для них секретом художнє лиття, майстерна обробка каменю, сплави, серед яких особливе місце займала бронза. Індцям були відомі золото і свинець. Але заліза в цей час вони не знали.

Розвите було і ремесло. Важливу роль грало прядіння і ткацтво. Вражає майстерність ювелірів. Вони обробляли дорогоцінні метали і камені, слонову кістку і раковини.

Високого рівня досягла морська і сухопутна торгівля. У 1950 р. археологи знайшли перший в історії порт для стоянки кораблів під час відливу моря.

Найбільш активно йшла торгівля з Південним Межиріччям. Сюди з Індії привозили бавовну, ювелірні вироби. В Індію привозили ячмінь, овочі, фрукти. Були торгові зв'язки з Єгиптом і островом Крит. Імовірно, індці обмінювалися і із сусідніми кочовими народами і навіть побудували місто на ріці Амудар'я.

З упадком індської культури завмерло господарське життя. Тільки на рубежі II – I тисячоріч до н. е. нове населення Індії – індійці – знову перейшло до землеробства. З'явилися посіви пшениці, ячменя, проса, бавовнику і джуту. Особливо великі врожаї збирали хлібороби долини ріки Ганг.

Поряд з конем і великою рогатою худобою важливе місце в господарстві зайняв слон. З його допомогою люди успішно бороли з непролазними джунглями.

Розвивається металургія. Швидко освоївши бронзу, уже на початку I тисячоріччя до н. е. індійці навчилися добувати залізо. Це значно полегшило освоєння нових земель, раніше зайнятих болотами і джунглями.

Відроджується і ремесло. Знову видне місце в господарстві займають гончарна справа і ткацтво. Особливо славилися індійські бавовняні тканини, вироби з який можна було просмикнути через маленьке колечко. Ці тканини були дуже дорогими. На честь богині ріллі Сити їх назвали ситець. Були і більш прості дешеві тканини.

Тільки торгівля залишалася на низькому рівні. Вона обмежувалася обміном товарами між сусідніми громадами.

Таким чином, древні індійці подарували людству такі сільськогосподарські культури, як бавовник, цукровий очерет. Вони приручили саму велику тварину у світі – слона.

Головним заняттям населення було сільське господарство. Збереглися сільські громади, вільні общинники спільно володіли й обробляли землю. Общинники несли на користь пануючих трудові повинності – один день на місяць (будівля дороги, каналів, інші будівельні роботи) і платили натуральні податки – 1/6 частина врожаю.

Але з розвитком майнового розшарування в громадах велика частина суспільної землі зосереджується в руках багатих людей, а бідняки змушені брати в багатих землі в оренду. Розширенню приватного землеволодіння сприяла роздача царем землі брахманам, чиновникам, військовим. Земельні ділянки стали продавати, дарувати, здавати в оренду. Орендна плата, як і царські податки, стягувалася натурою. У країні став з'явилося шовківництво, подальший розвиток одержало бавовництво.

З розвитком продуктивних сил у країні знову стали відроджуватися ремесла. Ремісники стали спеціалізуватися по видах ремесел, поєднуватися в особливі групи цехів і гільдій. Як правило, ремісники одного з видів ремесел заселяли свою частину міста і займали свою частину ринку.

Найбільш швидкими темпами розвивалося ткацтво. Тканини ткалися з бавовни, вовни, льону, шовку. Бавовна, як сировина і готові тканини, була предметом індійського експорту в сусідні країни. Розвивалися металообробка і деревообробка.

З розвитком ремесел стали швидко рости міста. Економічними центрами країни стали Варанаси, Шравасти, Паталипутра, Ванга, Калинга. З появою морського судноплавства на берегах морів будуються порти Дантапура і Рорука. Торгові зв'язки встановлюються з Китаєм, державами Південно-Східної Азії і навіть із Сирією і Єгиптом.

 

 

Розквіту економіки Древньої Індії в VI- III ст. до н. е. сприяло розширення наукових знань і культури. Знання систематизувалися в області астрономії, математики, медицини.

В Індії були створені самобутні системи писемності кхарошти, брахми, девангари й інші алфавіти, що стали основою писемності в країнах Південно-Східної Азії.

Держава, піклуючись про розвиток науки, організовує університети. Так, в VII ст. у Наланде діяв великий науковий центр, де навчалося 10 тис. студентів. Для надходження в цей університет здавали іспити. Рівень вимог був такий, що 80% поступаючих відсівалися. Університет був настільки престижний, що деякі особи видавали себе за випускників цього навчального закладу. З метою підтримки авторитету випускників їм стали видавати сертифікати з глиняними печатками про закінчення цього університету.

Уже в II тис. до н. е. індійські астрономи установили фази місяця, місячний зодіак. Вони створили календар. Рік поділявся на 12 місяців по 30 днів. У VI ст. н. е. пишуться астрономічні трактати. Індуси установили обертання Землі навколо своєї осі і відображення Місяцем світла Сонця.

Особливо значні були успіхи індійської медицини. Вже в середині II тис. індійські медики систематизували знання в області анатомії людини і мали анатомічні терміни. Вони не тільки знали такі хвороби, як жовтяниця, ревматизм, витівка й інші, але ставили їхні діагнози і намагалися лікувати. Вивчаються лікувальні властивості рослин і виробляються ліки. З'являються лікарі різних спеціальностей: хірурги, терапевти. Складаються перші медичні трактати, наприклад, у I ст. н. е. трактат Самхіта Чарака, потім трактат Сушрута Самхіта. Індійські хірурги розробляють безліч медичних інструментів. Так, у трактаті Сушрута описується 20 гострих і 101 тупий медичний інструмент, у тому числі скальпелі, зонди, шприци, пінцети, голки і т. д. Лікарі робили очні операції, операції по зашиванню кишок, пластичні операції (виправлення носа, відновлення відірваної мочки юшка й ін.). Усе це свідчило не тільки про майстерність медиків, але і майстерності ремісників, що виготовляли тонкі медичні інструменти. Знання індійських медиків перейшли до арабів, а потім дійшли до європейських фахівців.

 

Індія не випадково була однією із тих країн земної кулі, де вперше був здійснений перехід до класового суспільства, з'явилася державність. У її регіоні раніше за інших частин північної півкулі виникли умови для розвитку людської цивілізації. У той час як майже весь європейський континент ще покривали густі ліси і лише подекуди, окремими острівцями, минулого розкидані стоянки первісних мисливців в Індії вже починала розцвітати досить висока по того часу матеріальна культура.

Землеробство – одна з найважливіших галузей господарської діяльності стала розвиватися раніше і швидше, ніж в інших районах земної кулі. Цьому сприяв теплий клімат, наявність родючих річкових долин, легко оброблюваного ґрунту. Швидкий же розвиток землеробства дозволив підняти інші галузі господарства і продуктивні сили в цілому на такий рівень, що і обумовив розподіл суспільства на класи і виникнення перших держав.

Найбільшим досягненням є створення складної іригаційної системи з розгалуженою мережею каналів і штучних водойм. Поля були обгороджені земляними дамбами; коли на них зі зрошувальних каналів пускали воду, вони перетворювалися в невеликі басейни.

Усе більш важливе місце в господарстві займає ремесло. Ремісники домоглися успіхів у текстильному, гончарному і ковальському виробництвах, в обробці дерева, каменю, шкіри, слоновой кісти, дорогоцінних металів – золота і срібла.

 

 

1. Економічна історія країн. : (Навчальний посібник для экон. фак. Вузів). – Вища школа, 1985.

2. Поляків Г. Б. Історія світової економіки. – М. : Аст-пресс, 1998.

3. Дж. М. Робертс. Доісторичний час і перші цивілізації. Ілюстрована історія світу в 10 томах. Том 1. – М. : БММ АТ, 1998.