Портал освітньо-інформаційних послуг «Студентська консультація»

  
Телефон +3 8(066) 185-39-18
Телефон +3 8(093) 202-63-01
 (066) 185-39-18
Вконтакте Студентська консультація
 studscon@gmail.com
 facebook.com/studcons

<script>

  (function(i,s,o,g,r,a,m){i['GoogleAnalyticsObject']=r;i[r]=i[r]||function(){

  (i[r].q=i[r].q||[]).push(arguments)},i[r].l=1*new Date();a=s.createElement(o),

  m=s.getElementsByTagName(o)[0];a.async=1;a.src=g;m.parentNode.insertBefore(a,m)

  })(window,document,'script','//www.google-analytics.com/analytics.js','ga');

 

  ga('create', 'UA-53007750-1', 'auto');

  ga('send', 'pageview');

 

</script>

Економіка водогосподарського комплексу

Предмет: 
Тип роботи: 
Лекція
К-сть сторінок: 
3
Мова: 
Українська
Оцінка: 

Економіка водогосподарського комплексу

 

Тема 6. Організація даних в ГІС. Моделі даних, концепція баз геоданих в управлінні природними ресурсами

6.1. Методологічні основи формування водогосподарського комплексу

6.2. Басейновий підхід до управління водокористуванням

6.3. Водогосподарське районування

6.4. Сучасні тенденції розвитку водогосподарського комплексу

 

6.1. Методологічні основи формування водогосподарського комплексу

 

Відомо, що народне господарство України (чи будь-якої іншої держави) являє собою взаємозв'язаний народногосподарський комплекс. Його складниками є виробничо-територіальні комплекси. Упродовж багатьох років сформувались і функціонують машинобудівний, вугільно-металургійний, паливно-енергетичний, лісопромисловий, аграрно-промисловий комплекси, комплекс будівельної індустрії та інші. Кожен із них є складним структурно-системним утворенням, до якого належать простіші спеціалізовані комплекси і системи, що характеризуються певними галузевими, функціональними та територіальними структурами.

Однією із важливих складових ланок єдиного народногосподарського комплексу країни є і водогосподарський комплекс (ВГК). На відміну від інших, сформованих на базі територіального зосередження сировинних, трудових чи кліматичних ресурсів, ВГК охоплює всю територію країни, оскільки жодна сфера життєдіяльності населення неможлива без використання водних ресурсів.

Розглядаючи ВГК як складову єдиного народногосподарського комплексу країни, слід визнати, що всі ці визначення не точні, вони не відбивають суті комплексу в економіко-географічному розумінні. Тому під водогосподарським комплексом слід розуміти складне системно-структурне утворення, яке включає водні ресурси, водокористувачів, органи управління та контролю і характеризується певною функціональною, галузевою і територіальною структурою.

У масштабах країни функціонує єдиний ВГК. В окремих її частинах — обласні і міжобласні ВГК, а також ВГК на базі великих водогосподарських систем, які обслуговують не одну, а декілька адміністративних областей. На відміну від загальнодержавного ВГК такі комплекси слід називати регіональними водогосподарськими комплексами (РВГК).

До єдиного ВГК і РВГК можуть входити водогосподарські сис теми, окремі комплексні та некомплексні гідровузли й інші водогосподарські об'єкти, між якими встановились складні взаємозв'язки.

Водогосподарська система (ВГС) — це сукупність гідравлічно пов 'яш них водних об'єктів і водогосподарських споруд, сумісне функціонувашій яких спрямоване на оптимальне задоволення запитів водокористувача Порівняно з РВГК водогосподарська система охоплює меншу кількіс 11, галузей або навіть одну, тобто це простіше водогосподарське утворе 11 ня.

 

6.2. Басейновий підхід до управління водокористуванням

 

Родоначальником басейнового підходу є французький вчений-географ Філіп Бюаш, який у 1752 р. піддав критиці існуючу практику збору географічної інформації у межах адміністративних районів [1, 33]. Він запропонував проводити географічні дослідження за природними районами, найкращими з яких, на його думку, є річкові басейни.

Ідеї Бюаша не одержали б пізніше такої широкої підтримки, якби їх не використав для написання своєї праці відомий німецький вчений Йоганн Крістоф Гаттерер [34, 35].

Він, ототожнюючи басейни стоку з природними районами, використав їх для організації географічного опису. Згодом підхід Гаттерера був запозичений кількома англійськими авторами, та річковий басейн став широко використовуватися як основа для з’ясування того, що тепер називають системою взаємопов’язаних елементів.

Першим, хто дав системне, цілісне уявлення про водозбірний басейн, є французький вчений Елізе Реклю [22].

На початку ХХ століття він довів, що річковий басейн є природним районом, де “більшість джерел, потоків та

річок об’єднуються в одну головну річку, складаючи річковий басейн. Таким чином, річковий басейн це природний район, об’єднаний своїми річечками та ріками у єдине ціле.”

Водна Рамкова Директива визначила такі основні принципи управління річковими басейнами [2]:

- басейновий підхід, при якому об’єктом управління є річковий басейн у його гідрографічних межах;

- створення чи призначення уповноваженого органу, який відповідає за управління водними ресурсами в цілому у басейні;

- розробка генерального плану управління і розвитку басейну;

- покриття витрат у сфері охорони навколишнього середовища і водних ресурсів, з урахуванням економічного стану у басейні і у відповідності з принципом “забрудник платить”;

- участь водокористувачів та їх інформування;

- залучення громадськості до прийняття Басейнових планів та їх виконання.

Зони діяльності існуючих басейнових органів управління не співпадають з природними межами водозбірних річкових басейнів.

 

6.3. Водогосподарське районування

 

Для успішного планування і вирішення питань раціонального використання й охорони водних ресурсів неабияке значення має водогосподарське районування території держави, яке відображає специфічні риси географічного розміщення водного господарства. Водогосподарське районування являє собою складну і до кінця не вирішену проблему. Незважаючи на її важливість і наявні розробки, багато теоретичних і методичних положень районування до цього часу ще недостатньо розроблені.

Через специфічні особливості водогосподарське районування належить до особливого виду економічного районування, яке має багато спільного як із галузевим, так і з комплексним (інтегральним) районуванням. В той самий час при виділенні водогосподарських районів необхідно враховувати й природні фактори.

У разі, коли розглядається якась одна галузь (водні меліорації, рибне господарство, водопостачання, водний транспорт, гідроенергетика та ін.), то стосовно неї водогосподарське районування буде галузевим, а коли таке районування охоплює території з різними видами використання водних ресурсів, то воно буде комплексним (інтегральним). Комплексне водогосподарське районування найповніше відповідає вимогам комплексного використання й охорони водних ресурсів і у зв'язку із цим є найціннішим.

Водогосподарське районування може проводитися на основі різних ознак: за належністю до басейнів річок, за існуючим економічним і адміністративно-територіальним поділом, за характером використання водних ресурсів. Деякі дослідники враховують структуру регіональних водогосподарських комплексів, яка склалася в певних регіонах залежно від галузей народного господарства, що використовують водні ресурси.

На сьогодні подано низку пропозицій щодо водогосподарського районування, проте немає єдиної думки щодо вибору вихідних територіальних одиниць, стосовно яких слід проводити аналіз господарських і природних факторів для виділення водогосподарських районів. Основу одних пропозицій становить басейновий підхід, інших — економічні райони й адміністративні області.

 

6.4. Сучасні тенденції розвитку водогосподарського комплексу

 

Сучасні водогосподарські і гідроекологічні проблеми в Україні набули очевидних слідів катастрофічності. Перетворювальна антропогенна діяльність повсюдно призвела до заміни природних водних систем штучними, виснаження і забруднення водних ресурсів, підвищення хімічного, фізичного, психологічного та інших видів впливу на людину, суттєво знижуючи адаптаційні можливості і погіршуючи тим самим умови її існування.

З урахуванням зазначених особливостей формування водоресурсного потенціалу, їх двоєдиної ролі як елемента середовища і відновлюваного ресурса, найбільш раціональна територіальна організація ВГК могла б бути побудована за такими принципами .

1. Водні джерела, і перш за все річкові системи, як природні об’єкти, нерозривно пов’язані з територією, і право власності на них повинно розглядатися разом з правом власності на відповідні території.

2. Водні ресурси, що формуються і переміщуються у щорічно відновлюваних об`ємах в інші регіони, необхідно розглядати як складову єдиного гідрологічного циклу в межах всієї водозбірної площі басейна і, отже, такі, що в рівній мірі належать всій території і всім водокористувачам.

3. Використання водних джерел допускається їх власником в будь-якій формі і для будь-яких цілей, якщо воно не змінює щорічно відновлювані об’єми водних ресурсів, що переміщуються в нижче розміщені регіони, і їх якість.

4. Використання водних ресурсів всіма водокористувачами здійснюється на основі взаємоузгоджених довгострокових угод. Для річкових басейнів з дефіцитом води право кожної території на певний об’єм води закріплюється у вигляді визначеної частки відновлюваних ресурсів.

Фото Капча