Елементи диференціації навчання у братських школах XVI-XVII ст.

 

1. Елементи диференціації навчання у братських школах XVI-XVII ст.

2. Порівняти зарубіжні моделі диференційованого навчання з систе-мою диференційованої освіти України

Список використаної літератури

 

 

Темп і реалії сучасного життя потребують більш раннього визначення сфери подальшої професійної підготовки. Таку можливість надає школярам диференціація освіти.

Диференціація (лат. differentia – відмінність) в освіті – процес та результат створення відмінностей між частинами освітньої системи (підсистем). Диференціація може здійснюватись між школами в межах шкільної системи, класами в межах школи, групами учнів та окремими учнями в межах класу з урахуванням одного чи кількох критеріїв – мети, методів, змісту освіти тощо. Підставами для створення відмінностей в освітньому процесі можуть бути стать, вік, соціальна належність, розумові здібності, успіхи в навчанні, пізнавальні інтереси тощо.

Існує кілька видів диференціації:

за здібностями: учнів розподіляють на навчальні групи за загальними чи окремими здібностями. У першому випадку за результатами успішності їх розподіляють по класах А, В, С і навчають за відповідними програмами, маючи можливість переведення з одного класу в інший. У другому випадку учнів групують за здібностями до вивчення певної групи предметів (гуманітарних, природничих, фізико-математичних) ;

за недостатністю здібностей: учнів, які не встигають із певних предметів, групують у класи, в яких ці предмети вивчають за заниженим рівнем і в меншому обсязі;

за майбутньою професією: навчання у школах, які формують і розвивають навики майбутньої професії (музичних, художніх, з поглибленим вивченням іноземних мов тощо) ;

за інтересами учнів: навчання в класах чи школах з поглибленим вивченням певних галузей знань (фізики, математики, хімії, інших предметів);

за талантами дітей: пошук (проведення різноманітних олімпіад, конкурсів) талановитих дітей і створення умов для їх всебічного розвитку.

Власне диференціація навчання як психолого-педагогічна проблема теж має тривалу історію. Для більш глибокого розуміння її змісту і завдань прослідкуємо, які підходи до здійснення диференціації навчання виникали в процесі розвитку суспільства. Зазначимо, що прогресивна педагогічна думка завжди зверталась до цієї проблеми.

В XVI столітті елементи диференційованого підходу до навчання мали місце у Львівській школі, в братських школах, у Київській колегії. Слід зауважити, що для роботи в братських школах вчителі проходили спеціальну підготовку, вони були високоосвіченими людьми, впроваджували прогресивні педагогічні ідеї, приділяли велику увагу розвитку особистісних рис дитини.

Один із перших описів диференційованої групової форми навчальної роботи у вітчизняній педагогіці зустрічається в статутах братських шкіл України й Білорусії (ХVI-ХVII століття). Організація навчання в цих закладах освіти була строго регламентована. Наприклад, за статутом Луцької школи (1624), що дійшов до наших часів, діти приходили до школи й закінчували заняття у визначений час, пропуски й запізнення не допускалися. У випадку відсутності учня в школі вчитель повинен «негайно ж послати за ним і довідатися причину, з якої він не прийшов» (стаття 7). Ранком кожен учень показував учителеві виконану вдома письмову роботу й відповідав усно, потім проводилися групові заняття. Після обіду вчитель задавав уроки додому. Виконавши домашнє завдання, учні зобов’язані були показати їх (або відповісти усно) батькам. «У суботу повинні повторити все, чому вчилися впродовж тижня» (стаття 13).

Диференціація, насамперед, визначалась тим, що, відповідно до статуту, кожен клас ділився на три групи: початківців, тих, хто встигає і високо встигаючих. Учитель, працюючи одночасно з трьома групами, відшукував для кожної групи своє завдання та особливу форму організації колективної навчальної роботи: у статті 9-й статуту говориться що, «діти в школі повинні бути розділені на троє: одні будуть учитися розпізнавати букви й складати; інші – учитися читати й вивчати напам’ять різні уроки; треті – привчатися пояснювати прочитане, міркувати й розмірковувати». Таким чином, у школах України й Білорусії відбувалася також й диференціація групової форми організації навчальної діяльності.

Групова форма навчання набула широкого застосування в міських школах, які виникали в різних країнах у різний час залежно від рівня їх розвитку. Нова форма організації навчальної роботи давала можливість охопити навчанням більшу кількість дітей та була перехідною від індивідуальної форми навчання до класно-урочної.

Диференційованою була також структура освіти в Київській академії, яка була навчальним закладом вищого типу. В Київській академії функціонували диференційовані класи і здійснювалась диференціація навчальних дисциплін.

 

 

У більшості країн Європи (Франції, Голландії, Шотландії, Англії, Швеції, Фінляндії, Норвегії, Данії й ін.) усі учні до 6-го року навчання в основній загальноосвітній школі формально одержують однакову підготовку. До 7-го року навчання учень повинен визначитись у виборі свого подальшого шляху.

Кожному учню пропонуються два варіанти продовження освіти в основній школі: «академічний», який у подальшому відкриває шлях до вищої освіти, та «професійний», в якому навчаються за спрощеним навчальним планом, що містить переважно прикладні та профільні дисципліни. При цьому багато вчених-педагогів європейських країн уважають недоцільною ранню профілізацію (в основній школі). У США профільне навчання існує на останніх двох чи трьох роках навчання у школі. Учні можуть вибрати три варіанти профілю: академічний, загальний і професійний, в якому дається передпрофесійна підготовка. Варіативність освітніх послуг у